6. Історія соціологічного вивчення аудиторії в Україні

Сьогодні дослідження аудиторії мас-медіа являють собою найпоширеніший напрямок конкретно-соціологічних досліджень журналістики. Дослідження аудиторії мас-медіа — найбільш великий клас досліджень, які присвячені об'єкту впливу різних засобів культури: масова аудиторія преси, радіо, телебачення вивчається набагато частіше, ніж аудиторія кіно, відвідувачі клубів, театральна публіка, абоненти бібліотек тощо.

На Україні інтерес до конкретного читача виявляється в літературі у середині XІX ст. Прямо чи опосередковано проблеми читання торкаються М.Драгоманов, П.Куліш, І.Франко.

Організаторами і учасниками такого вивчення були головним чином працівники народної освіти, а також деякі упорядники книг для народного читання, видавці і книгопродавці, бібліотекарі. Серед них були і одинаки, і члени так званих «культурних гуртків», комітетів і товариств писемності та ін.

Досвід вивчення читача та його інтересів аналізувався у статтях, що з'являлися у літературі 20-х рр. У них ставилося питання про систематичне вивчення. Один з авторів пропонував, наприклад, проводити анкетні обстеження не один раз на один-два роки, а кожні три-чотири місяці, причому центр, за його пропозицією, повинен обговорити і розробити всеосяжну форму анкет і забезпечити нею периферію. Необхідність такої періодичності обстежень викликає сумнів, якщо вони не продиктовані особливими обставинами. Але важливо, що дослідники дійшли висновку про те, що ці обстеження повинні бути регулярними, оскільки лише в такому випадку з'являється можливість спостерігати динаміку читача, а точніше — його інтересів, очікувань.

Цей же автор пропонував вивчати читача не лише за допомогою анкет. На його думку, при оформлені передплати на газету чи журнал можна отримувати відомості, які б дали характеристику передплатника. (Малося на увазі заповнення відповідних граф самими передплатниками). Крім того, вивчення читача повинно проводитися через робсількорів, низові громадські організації у місті й на селі, через апарат самих редакцій.

До матеріалів 20-х рр. необхідно повернутися не лише тому, що вони становлять історичний інтерес і відображають один з ранніх періодів розвитку вітчизняної соціології. Дослідження цінні своїм досвідом, думками, нехай лише висловленими і нерозвинутими. Це був погляд на найважливіші проблеми преси з наукових позицій.

У той же час робота, яку проводили тоді, мала великі недоліки. Насамперед, дослідження велися розрізнено. Редакція часто на свій розсуд вибирала проблему, не зв'язуючи її з досвідом інших видань, із завданнями комплексного вивчення преси. При цьому іноді сили витрачалися на вивчення другорядних питань. На місцях погано були знайомі з методикою конкретних соціологічних досліджень.

Професійна преса, яка в цілому широко висвітлювала хід конкретних соціологічних досліджень, лише побіжно торкалася технічних прийомів, а якраз ними-то і не володіли багато працівників преси.

Недоліки ці пов'язані з тим, що соціологія того часу не змогла дати методичної бази, на яку б могли спиратися наукові пошуки в галузі преси.

Наприкінці 20-х рр. дальший розвиток преси ставився у залежність від науково-дослідної роботи в журналістиці.

Однак в наступний період (з 30-х рр.) дослідницька робота в пресі згорталась. Почасти це сталося тому, що швидке накопичення матеріалу, отриманого емпіричним шляхом, вступило у протиріччя з повільним його осмисленням. Переконавшись у нібито безплідності своєї роботи (а вона була дійсно безплідною там, де велася поспіхом, наскоком, не була теоретично обгрунтована), газети відкинули ряд методів, забули їх.

На Україні теж є вже чимало газет, редакції яких досить плідно ведуть соціологічні дослідження. До таких слід в першу чергу віднести такі видання (зараз деякі з них змінили свої назви): республіканська «Робітнича газета», обласні «Индустриальное Запорожье», «Запорізька правда», «Зоря» і «Днепровская правда» (Дніпропетровськ), «Соціалістична Харківщина», «Радянська Донеччина», міські «Слава Севастополя» і «Вечірній Київ», районні «Нове життя» (Харківська область) та ін.

Ось як ця робота була організована редакцією обласної газети «Индустриальное Запорожье». Там вже декілька десятиліть працює лабораторія конкретних соціологічних досліджень.

У лабораторії було створено кілька секцій, кожна з яких почала роботу над своєю темою. Теми роботи були затверджені на загальній нараді після детального обговорення їх актуальності, необхідності. Кожна секція потім детально розробила програму свого дослідження — анкету опитування.

Громадська лабораторія конкретних соціологічних досліджень «Индустриального Запорожья» розповсюдила серед читачів анкету з запитаннями про газету. З допомогою такого опитування журналісти прагнули вияснити склад читацької аудиторії, її інтереси, її думки про різні розділи тем «Индустриального Запорожья», про рубрики і надруковані під ними матеріали.

1460 чоловік відповіли на анкету. Як доповнення до цього, лабораторія оголосила конкурс на кращу читацьку пораду працівникам редакції. Редакція отримала біля півтори сотні листів із зауваженнями і пропозиціями.

Що ж виявилося в цієї важливій розмові?

Передусім — хто вони, читачі? Анкета була розповсюджена спочатку в основному серед міського населення. Опитування сільського читача було другим етапом роботи. Люди, які відповіли на запитання і надіслали свої поради на конкурс, представляли всі групи жителів міста Запоріжжя. Це люди різного віку, різного рівня освіти. Виявилося, що серед читачів багато (більше, ніж припускалося) молоді. Таким чином, редакція дістала можливість узнати думку всіх верств, і у цьому розумінні опитування було дуже представницьким.

До того часу працівники «Индустриального Запорожья» «оцінювали» своїх читачів фактично лише по редакційній пошті і адресували свої матеріали якомусь «середньому» читачеві. Вже перші соціологічні дослідження показали наскільки подібний підхід далекий від практики життя, від науковому підходу до організації роботи друкованого органу. Редакція, по-перше, «побачила» читача своєї газети, і, по-друге, «поглянула вперед», врахувала склад своєї аудиторії, погляди читачів, їх побажання газеті.

Ця велика організаційна і наукова робота дала реальні, досить відчутні результати: тираж «Индустриального Запорожья» вже через рік зріс більш як на 20 тисяч примірників і через три роки втричі.