Економічні функції держави
Виділяють такі основні типи економічних систем:
традиційна (натуральне господарство);
ринкова
адміністративно-командна ;
змішана (ринкова економіка змішаного типу).
Кожна з них має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС — планово-державний (адміністративно-командна система управління), ринкової економіки змішаного типу — змішана система регулювання.
Ринковий механізм — спосіб (форма) організації та функціонування відносин
Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою ринковою економікою. Вона має і спільні риси, і певні національні особливості. Виділяють два основні види регулювання — економічний лібералізм та економічний дирижизм, а також кілька моделей державного регулювання економіки (табл. 19.1).
Таблиця 19.1. Види систем макроекономічного регулювання
Ознака |
Країни економічного лібералізму |
Країни економічного дирижизму |
Участь держави |
Мінімальна |
Максимально допустима |
Державний сектор |
Незначний (до 10 %) |
Значний (10—20 %'), суттєва роль |
Основні функції |
Мінімальні |
Активне втручання |
Державні витрати, % ВВП |
30—35 |
45—50 %2 |
Методи ДРЕ |
Переважно економічні й опосередковані (непрямі) |
Активне використання прямих, специфічних, а також адміністративних методів |
Країни |
США, Канада, Великобританія, Австралія та ін. |
Швеція, Австрія, Японія, Німеччина та ін. |
1 Найбільший державний сектор в Авсгрії — ЗО %.
2 У Швеції більше 50 % .
Економічний лібералізм (лат. вільний) — система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.
Економічний дирижизм (лат. керований) передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.
Національні моделі державного регулювання економіки
Американська — лібералізована система управління національною економікою, в якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення "правил гри" і сприятливих умов для розвитку бізнесу.
Японська — централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним інтересам.
Шведська — управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності.
Німецька — система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів (насамперед конкуренції) і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни.
Східноазійська — державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках.
Державне регулювання економіки (ДРЕ) — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної
та регулюючої діяльності держави заради створення мальних умов ефективного функціонування ринку і вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й усього суспільства.
Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) — правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури підтримання конкурентного середовища тощо.
Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. врівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту непрацездатних і малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.
Регулююча діяльність держави передбачає регламентацію економічних і соціальних відносин з метою реалізації певних цілей (рис. 19.3).
Раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності