Особливості введення біциліну

Біцилін-3 і біцилін-5 — препарати пеніцилінового ряду пролонго­ваної дії. Так, суспензію на воді для ін’єкцій біциліну-3 — 600 000 ОД уводять внутрішньом’язово 1 раз у 7 днів, біциліну-5 — 1 500 000 ОД вводять 1 раз у 4 тиж.

У зв’язку з тим що суспензія біциліну кристалізується і заби­ває просвіт голки, потрібно все робити правильно і швидко. Проби (скарифікаційну, внутрішньошкірну і внутрішньом’язову) вико­нують розчином бензилпеніциліну натрієвої солі. У стегно вводять внутрішньом’язово 10 000 ОД другого розведення пеніциліну. Спос­терігають за станом пацієнта протягом доби.

1. Переконавшись, що пацієнт нормально переносить бензилпе­ніциліну натрієву сіль, безпосередньо перед уведенням в асептичнихумовах у флакон біциліну-3 введіть 6 мл води для ін’єкцій або сте­рильного ізотонічного розчину натрію хлориду. У флакон із біциліном-5 уведіть 10 мл розчинника.

2. Струсіть інтенсивно флакон.

3. Утворену суспензію швидко наберіть у шприц.

4. Замініть голку.

5. Знезаразьте анатомічну ділянку.

6. Струсіть інтенсивно шприц, випустіть повітря із голки і введіть препарат у сідничний м’яз.

Запам’ятайте!Одноразово внутрішньом’язово можна вводити не більше, ніж 10 мл розчину. Не варто виконувати ін’єкцію в напружений м’яз, оскіль­ки це може призвести до утрудненого введення голки і навіть до її ламання. Не виконуйте ін’єкцію пацієнтові в положенні стоячи, тому що пацієнт може знепритомніти. Якщо голка зайшла дуже глибоко в тканини, негайно відтягніть її на 1/3 довжини. Якщо при видаленні з тканини шприц від’єднався від голки, захватіть муфту голки І і II пальцями правої руки і швидко витягніть її. При неправильному виборі анатомічної ділянки для ін’єкції голка може потрапити в нервовий стовбур, що може призвести до парезу та паралічу. При введенні ліків глибоко (в окістя) в місці ін’єкції спостерігається стійкий біль. Ті препарати, що спричинюють подразнювальну дію на тканини, рекомендується вводити мето­дом: відтягніть шкіру та підшкірну жирову клітковину в бік на 1,5 — 2 см від місця ін’єкції. Уведіть голку, все ще відтягуючи шкіру і підшкірну жирову кліт­ковину. Відпустіть тканини. Препарат уведіть зі птпидкістю 1 мл за 10 с. При та­кому методі препарат немов запечатується н м’язі і не витікає в тканини.

Техніка внутрішньовенних ін’єкцій

Оснащення. Стерильні: шприци 10; 20 мл, ін’єкційні голки за­вдовжки 4 см, ватні тампони, серветки, гумові рукавички, маска, ниркоподібний лоток, 70 % етиловий спирт, ліки для внутрішньо­венного введення; інші: набір медикаментів для профілактики за­раження СНІДом, поліетиленовий фартух, захисні окуляри, джгут, прокладка під джгут, подушечка-валик, лоток для відпрацьованого оснащення, пилочка.

1. Психологічно підготуйте пацієнта.

2. Надягніть поліетиленовий фартух.

3. Здійсніть гігієнічне миття рук, надягніть маску.

4. Обробіть руки 70 % етиловим спиртом.

5. Надягніть стерильні гумові рукавички.

6. В асептичних умовах заповніть шприц відповідним лікарським розчином.

7. Запропонуйте пацієнтові сісти або лягти і покласти звільнену від одягу руку на подушечку-валик долонею вверх. Якщо ін’єкцію ви робите в ліжку, то підстеліть під руку церату, щоб не забруднити бі­лизну. Плече вище ліктьового згину обгорніть серветкою і накладіть венозний джгут (рука при цьому має набути ціанотичного відтінку і пульс па променевій артерії пальпуватись).

8. Для посилення венозного застою запропонуйте пацієнтові де­кілька разів стиснути і розтиснути кулак. Також можете злегка погладжувати руку, ніби підкачуючи кров у напрямку від кисті до ліктьового згину. У разі задовільного наповнення вени чітко контуруються і пальпуються у вигляді еластичних тяжів.

9. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпуйте вени ліктьового згину й виберіть з них найоб’ємнішу та найменш рухому вену.

10. Обробіть гумові рукавички 70 % етиловим спиртом. Поверх­ню ліктьового згину знезаразьте двічі тампоном, зволоженим 70 % етиловим спиртом знизу вверх за течією крові та лімфи, висушіть су­хим стерильним тампоном.

11. І пальцем лівої руки поряд із венозним стовбуром змістіть трохи вниз шкіру і зафіксуйте венозний стовбур (кулак пацієнта при цьому стиснутий).

12. Правою рукою візьміть шприц із ліками так, щоб II палець фіксував муфту голки, а решта утримувала циліндр шприца. Зріз голки повинен бути зверху.

13. Голку встановіть під гострим кутом до поверхні шкіри у на­прямку течії крові, обережним рухом проколіть шкіру і передню стінку фіксованої вени. При цьому може з’явитися таке відчуття, ніби голка потрапила в порожнечу.

Опустіть шприц і проведіть голку ще на 5—10 мм за ходом вени.

15. Злегка відтягніть поршень шприца до себе. У разі правильно­го положення голки у вені в шприці з'явиться кров.

16. Зніміть джгут лівою рукою і попросіть пацієнта розтиснути кулак.

17. Ще раз відтягніть поршень циліндра на себе, щоб упевнитись, що під час знімання джгута голка не вийшла із вени. При цьому в шприц вільно поступає кров.

18. Уведіть лікарський препарат повільно, щоб він змішався з кров'ю і не подразнював стінку вени, а також не спричинив небажа­ної реакції організму.

19. Після введення лікарської речовини прикладіть до місця ін'єк­ції стерильний ватний тампон і швидким рухом виведіть голку з вени.

20. Запропонуйте пацієнтові зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути тампон на 3—5 хв. Якщо пацієнт непритомний, то за­фіксуйте самі місце пункції або накладіть стерильну серветку й закріпіть її бинтом, обмотавши його навколо руки.

21. Продезінфікуйте використане оснащення.

22. Вимийте і висушіть руки.

23. Дані занесіть у відповідний медичний документ.

Запам'ятайте! Перед пункцією вени треба переконатись, що п шприці немає повітря. При неадекватній реакції пацієнта на введення препарату треба негайно припинити ін’єкцію, але із вени не виходити, з’ясувати причину такої реакції, викликати лікаря. У маніпуляцій йому кабінеті повинна бути заповнена ізотонічним розчином натрію хлориду запасна система, щоб в екстремальній си­туації миттєво підключити її пацієнтові.