2.Напрями підвищення конкурентоспроможності української економіки.

Регулювання відкритої економічної системи не може бути ефективним за відсутності програмно-цільової промислово-технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

Важливим висновком має бути й те, що не існує такого механізму міжнародної економічної діяльності, який був би придатний для використання всіма країнами за будь-яких національних умов участі в системі міжнародного поділу праці.

У сучасних українських умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла оптимізації не лише національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку (індикативне планування – це вироблення системи оцінювання стану та перспектив; оцінювання стану економіки, а також засобів державного регулювання ринкових відносин). Це планування має стати функціональною основою реформування структур „відкритого економічного” регулювання, перерозподілу регламентаційно-організаційних повноважень. Подібна практика вже давно існує в ряді індустріально розвинутих країн. Принцип приватного підприємництва не зазнає утиску та не суперечить цілеспрямованому втіленню в життя загальнонаціональних програм.

Зважаючи на сьогоднішні українські умови державна політика має бути спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким принципам:

• недоторканність національного суверенітету;

• свобода підприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролі держави;

• безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також недискримінація;

• верховенство закону в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;

• захист інтересів національного товаровиробника як на території України, так і за її межами;

• еквівалентність міжнародного товарообміну, неприпустимість недобросовісної конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів і послуг.

Створення реального підґрунтя міцних міжнародних позицій України може бути забезпеченим тільки за умов підвищення ефективності галузей національного виробництва. У Стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. „Україна: поступ у 21 ст.” Було офіційно сформульовано концептуальні підходи української держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

• нову стратегію промислово-інноваційної політики;

• запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження;

• перетворення АПК у лідируючий сектор економіки;

• утвердження України як транзитної держави;

• розвиток інформативних систем.

Поетапний вихід України на умови низькотарифного регулювання експортно-імпортних зв’язків, як це передбачається домовленостями Уругвайського раунду, має бути узгодженим з програмами державної політики реконструкції тих галузей промисловості, які на даному проміжку часу особливо гостро потребують цілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту.

Значний резерв становить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшення каналів збуту експортованої продукції, так і нарощування маси продукції, що підлягає вивезенню за кордон. Важливою є зонально-регіональна політика України щодо створення спеціальних організаційно-інституційних, податкових та митних режимів технологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.

Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовими показниками, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявності великого наукового потенціалу майже відсутній високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково-технічними напрямами і по тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшення товарної маси, що експортується з території України.

Слід стимулювати експорт з високим ступенем перероблення. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами. Згідно з експертними оцінками, на світовому ринку 2010р. частка продукції первинної переробки становитиме 20%, тоді як частка готових виробів – 80% загального обсягу ринку.

Від експорту „на вагу” Україні необхідно переходити від вивезення промислової та сільськогосподарської сировини – до експорту продукції її обробки.

Необхідно здійснювати заходи щодо реалізації існуючих та створення нових експортних можливостей щодо послуг на експорт. Важливу роль тут має відігравати транспортна галузь, особливо морський флот, розташовані на українській території залізниці та трубопроводи.

Кардинальним напрямом імпортної стратегії має стати перетворення імпорту на дієвий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики – розроблення тарифів згідно з інтересами національної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної продукції.

Слід віднайти можливості випуску окремих видів продукції в тих ситуаціях, коли для їх виробництва достатньо промислових потужностей, причому використання останніх може бути ефективнішим, ніж воно є зараз. Ідеться, наприклад, про можливість заміни металургійного виробництва з високою енерго- та металомісткістю, а також низькою технологічною місткістю на виробництво холоднокатаного листового прокату, зокрема для автомобілебудування та вагонобудування, інших видів листової сталі та листових кольорових металів, труб малого діаметру, складнопрофільного прокату, прецизійних сталей, продукції високоточного ливарництва. Аналогічний підхід може бути застосований і до виробництва текстильної продукції.

Конкурентоспроможність національної економіки – поняття інтегральне, воно з необхідністю вбирає в себе здатність виробляти товари, що користуються попитом на світових ринках, можливість залучати іноземні капітали завдяки сприятливому підприємницькому клімату, привабливість національної території для життєдіяльності людини, наявність висококваліфікованих спеціалістів.