2. Інформація в журналістиці

Для журналістики поняття «інформація» дуже й дуже важливе, бо саме через збирання, обробляння та розповсюджування інформації провадиться професійна журналістська діяльність.

Саме інформація служить змістом комунікації, який зв’язує в єдиний ланцюжок комунікатора й аудиторію.

Взагалі, соціальну інформацію треба розглядати як зміст процесів масової комунікації (звичайно, ту її частину, яка передається за допомогою мас-медіа). Масова комунікація, крім змісту (тобто соціальної інформації), містить у собі ще процеси інформаційного обміну, технічні засоби та багато іншого. Як ми вже писали раніше, точного, загальноприйнятого означення термінів «комунікація» та «інформація» ще нема й у багатьох працях, зокрема в документах міжнародних організацій, часто ці терміни використовують як синоніми.

Основне завдання масової інформації — відбивати дійсність. До того ж тут грає роль не тільки об’єкт, але й суб’єкт відбиття. Тобто зміст інформації залежить не тільки від об’єктивної реальності, але й від того, на яку ау-диторію спрямована комунікація. Треба додати до цього списку також настанови комунікатора, характер комунікаційних каналів тощо.

Найхарактерніші ознаки масової комунікації — це майже одночасне доставляння інформації до споживача і велика кількість «відбитків», тобто масовість аудиторії. Безумовно, ці дві обставини роблять засоби масової інформації дуже впливовими. Це розуміють і політики, і самі журналісти. Впливовість мас-медіа гостро ставить питання про їхню об’єктивність. Це неодноразово підкреслювали різні діячі. Колишній президент США Д. Ейзенхауер заявляв: «Редакційні колонки належать видавцю, але колонки інформації — народові». Один з канонів журналістики — правило: «Коментарі вільні, але факти святі». Це ж підкреслюють і в професійних кодексах жур-налістів. Усе це важливо, хоч, як показують дослідження, інформація все одно через добір новин чи інші обставини містить позицію комунікатора. Взагалі, поняття «інформація» в практичній журналістиці найчастіше пов’язують з висвітленням останніх новин. За канонами журналістики, вони мають відповідати на 5 «W», тобто запитань, які починаються з цією літери англійською мовою: «Хто?», «Що?», «Де?», «Коли?», «Чому?».

Специфіка масової комунікації багато в чому залежить від каналів її передавання. На радіо і телебаченні інформація передається набагато швидше, ніж за допомогою друкованого слова. Але преса має велику перевагу — тут можна перечитати повідомлення, повернутися до нього. Телебачення теж має свої особливості. Відео-ряд, який створює ефект присутності, набагато збільшує ефективність масової комунікації, заворожує глядача. По-особливому для кожного комунікаційного засобу відбувається й трансформація інформації.

3. Текст та інші носії інформації в мас-медіа

Узагалі, коли ми говоримо про текст, то треба спеціально зазначити те, в рамках якої науки ми його розглядатимемо. Бо поняття тексту, скажімо, в лінгвістиці зовсім не відповідає його поняттю в лінгвосоціопсихології. Кожний з елементів тексту ніс би свою власну інформацію, якщо б не був внесений у загальний текст як деяку ієрархію комунікативних програм, тобто в систему зв’язків. Діяльність спілкування актуалізується в породженні та інтерпретації текстів, що не просто фіксуються як деякі відрізки мовного потоку, але становлять визначений спосіб реалізації комунікативно-пізнавальних програм. Текст у цьому сенсі — це породження комунікативно-пізнавальної діяльності, що стає її об’єктом. Текстову діяльність можна розглядати як самостійну діяльність з власним завданням і продуктом. Вивчення особливостей породження та інтерпретації тексту — це один зі способів дослідження суспільства та його діяльності. Текст, отже, складає центральну ланку в процесі масової комунікації.

Треба зазначити, що зміст комунікації дуже сильно впливає на всі інші її складові елементи. Наприклад, на ефективність сприйняття інформації. Якщо спочатку ефективність зростала переважно екстенсивно: збільшувалася кількість мас-медіа, ареал їхнього розповсюдження, виникали новітні комунікаційні засоби, то тепер уже інтенсивно.

Узагалі, науковці ще не дійшли єдиного висновку щодо загального визначення тексту та створення його моделі. Домінують два основні підходи: пропозиційний (системний, статичний) та комунікативний (динамічний). За системного підходу, головні — правила граматики. Текст абстрагований від конкретних умов комунікації і означений як нерозчленована в часі одиниця. За комунікативного підходу, текст розглядають як мовний феномен, який народжується принципово новим цілим внаслідок з’єднання окремих членів мовної структури. Фахівці сходяться на тому, що чисто лінгвістичні визначення текстів неправомірні, бо, як ми вже вказували, текст поєднує в собі як мовні, так і соціальні аспекти.

Усі тексти (звичайно, маються на увазі тексти, що проходять через мас-медіа) можна об’єднати за метою. Ця мета — передання інформації. До того ж треба зняти обмеження на усне мовлення. Воно також текст (на телебаченні, радіомовленні) і його треба вивчати разом з газетно-журнальними. А що мета створення тексту досягається мовними засобами, то при його вивченні не обійтися без лінгвістики.

Аналізуючи тексти, не можна також забувати про психологічний момент, адже автор тексту завжди людина зі своїми звичками та настановами. Важливий також історичний аспект, бо як сказав Карлейль, ми тепер жодного слова Гомера не розуміємо так, як його розумів сам автор.

Історичні обставини, мовні паралелі, цілком зрозумілі сучасникам, можуть спантеличити дослідника з іншого часу чи місця.

При аналізі журналістського тексту важливий елемент теми, тобто того аспекту соціальної дійсності, що відбитий у цьому конкретному тексті. Крім того, безумовно, важливо, якими каналами масової комунікації передаються конкретні тексти. Специфіка каналу безпосередньо відбивається на специфіці тексту. Різні вони також і в жанровому плані, не кажучи вже про такі моменти, як індивідуальний авторський стиль.

Багато в чому ефективність сприйняття текстів залежить від особливостей аудиторії: соціального досвіду, рівня освіти, історичних традицій тощо. Сприйняття та інтерпретація тексту супроводжується зазвичай відповідними емоціями. Адекватність інтерпретації тексту визначається тим, як повно сприйняв реципієнт той сенс, який заклав в повідомлення комунікатор. Це визначає і поняття інформативності.

Тексти масової комунікації корінним чином відрізняються від усіх інших їхніх різновидів. Ця різниця полягає передовсім у тому, що для їх передання необхідний спеціальний комунікаційний канал, а аудиторія — велика і розташована в різних місцях група людей.

Отже, при аналізі тексту треба сприймати його чи як продукт комунікаційної діяльності, тобто аналізувати текст як суспільне явище, чи як визначену знакову систему, тобто аналізувати його з суто філологічних позицій. Цікавий також підхід, за якого текст вивчають не окре-мо, а разом із зображальними матеріалами. В пресі — це малюнки, фотознімки, карикатури тощо. На телебаченні— відеоряд. На радіо — звукові шуми. Для створення їх усіх (за винятком шумів) використовують не природну, а графічну мову, що має низку особливостей. Тут предметом аналізу можуть стати й особливості такої мови, і зміст, і художнє вираження тощо. Треба зазначити, що тепер майже жодне видання не обходиться без графічних матеріалів. Справа тут не тільки в тому, що вони допомагають полегшити реципієнтові сприймання великих текстових блоків (хоч і це проблема суттєва). Графічні й інші матеріали теж передають великі обсяги інформації, але передають її своєю особливою мовою.

Звичайно, графічні й інші зображення та шуми складають меншу частину комунікаційного потоку супроти текстів, створених природною мовою. Але мету вони мають ту саму: дати людині інформацію про предмети чи явища. До того ж тут використовується той же механізм, що й у разі звичайних текстових матеріалів. Так само, як слово викликає ідеальний образ того, що воно позначає,так і графічне зображення викликає відповідний образ у людській свідомості.

Але головне у будь-якому тексті, створеному за допомогою будь-якої знакової системи — це служити людині, передавати інформацію від комунікатора до аудиторії.