3. Правовий статус кредиторів

Протилежною боржнику центральною фігурою відносин неплатоспроможності та банкрутства є кредитор (кредитори).

Закон сприяє, з одного боку, відновленню платоспроможності боржника, а з другого — задоволенню вимог кредиторів у якомога більшому розмірі, але містить низку неточностей, серед яких — проблеми правового статусу кредиторів у процедурі банкрутства. Не встановлено яких-небудь обмежень щодо суб’єктів, які мають статус кредиторів. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні чи юридичні особи.

У процедурі банкрутства, як правило, бере участь не один кредитор. Поза межами процедури банкрутства кредиторами називають практично всіх осіб, що мають грошові вимоги до боржника. Проте діючими особами процедури банкрутства є далеко не всі кредитори, а лише ті, що включені до реєстру вимог кредиторів та затверджені ухвалою господарського суду. Тому часто виникають колізії, чому особа, називаючись за законом кредитором, не може брати участь нарівні з іншими кредиторами в процедурі банкрутства. На жаль, Закон не дає на це прямої відповіді. Відсутність у ньому норми щодо визначення інших кредиторів ускладнює правозастосовну діяльність.

Кредитор — це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя) (ст1 Закону).

Закон поділяє всіх кредиторів на конкурсних і поточних. Конкурсні кредитори — це юридичні та фізичні особи за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До них належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умов виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори — це юридичні та фізичні особи за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банк- рутство.

У науковій літературі визначаються такі види кредиторів: ініціюючі, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгова- ності .

Розглядаючи проблеми кредиторів, В.В. Джунь каже, що Закон також побічно виділяє: кредиторів за вимогами про виплату заробіт- ної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди; кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника; ініціюючих кредиторів; приєднаних кредиторів і виділяє кредиторів публічних і приватних вимог [2, с. 114 — 121].

Специфічними кредиторами є органи державної доходів і зборів та інші державні органи, що здійснюють контроль за пра- вильним і своєчасним справлянням податків, зборів (обов’язкових платежів). Такі кредитори — конкурсні або поточні, про що вка- зується у постанові Вищого господарського суду України від 07.09.2005 р. у справі №8/24

Для таких кредиторів встановлені спеціальні умови, а саме: якщо мирова угода передбачає розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, то вони обов’язково при укладанні мирової угоди дають згоду на задоволення частини вимог із податків, зборів (обов’язкових платежів) задля забезпечення відновлення платоспроможності боржника.

На відміну від інших, податковий кредитор має більші повноваження, оскільки його дії регламентуються багатьма нормативними актами. Маючи велику питому вагу в загальній заборгованості боржника, податкові кредитори істотно впливають на процес роз- гляду справи. Досить часто їх голосами користуються конкурсні кредитори для вирішення завдань, які не поліпшують фінансове оздоровлення боржника.

На сьогоднішній день нагальною є потреба закріплення в Законі спеціальної норми, яка б чітко регламентувала повноваження подат- кового кредитора у процедурах неплатоспроможності та банкрутс- тва. Зазначимо, що Законом не встановлено процедури визнання судом вимог кредиторів та не визначено їх характер, що своєю чер- гою знижує гарантії кредиторів щодо задоволення їх законних вимог.

Як уже зазначалося, при порушенні справи про банкрутство, на підставі ст. 14 Закону, обов’язково робиться оголошення в офіційних друкованих органах, якими на сьогодні є газети «Голос Украї- ни» та «Урядовий кур’єр».

Окремо слід зазначити, що, регламентуючи спрощену процеду ру банкрутства, Закон (особливості банкрутства відсутньо- го боржника) зобов’язує ліквідатора письмово повідомити усіх відомих йому кредиторів про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом, що суттєво обмежує коло конкурсних кредиторів.

Конкурсні кредитори протягом тридцяти днів від дня опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Такі заяви мають право також подати кредитори щодо виплати за- робітної плати, авторської винагороди, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян. Обов’язково копії зазначених заяв та доданих до них документів надсилаються рекомендованим листом або вручаються під розписку боржнику та роз- порядникові майна .

У випадку, коли вимоги конкурсних кредиторів заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, вони не розглядаються і вважаються погашеними. Трид- цять днів є граничним строком і поновленню не підлягає (ч. 2 ст. 14 Закону) (див. постанову Вищого господарського суду від 02.04.2003 р. № 32/195-Б).

Законом передбачено, що боржник разом із розпорядником майна за наслідком вимог, передбачених у заявах, можуть повністю або частково їх визнати або відхилити з обґрунтуванням підстав та письмово повідомити про це заявника і господарський суд. Рішен- ня боржника про невизнання вимог оскаржується у господарському суді, який порушив справу про банкрутство.

Грошові вимоги кредиторів, які визнані боржником або господарським судом, розпорядником майна включаються до реєстру вимог кредиторів. Крім того, розпорядник майна зобов’язаний окремо внести такі вимоги до реєстру вимог кредиторів:

• вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності — згідно з даними обліку боржника;

• відомості про майно боржника, яке є предметом застави згід- но з державним реєстром застав;

• вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагоро- ди, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян згідно з заявами таких кредиторів та даними обліку борж- ника (ч. 6 ст. 14 Закону).

Закон також дає право фізичним та юридичним особам, які бажають взяти участь у санації боржника, подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації (план санації). Строк подання заяви такими особами не обмежується місячним терміном, як для конкурсних кредиторів.

Законодавець намагався максимально захистити такого креди- тора: у процедурі ліквідації вимоги заставного кредитора задоволь- няються в першу чергу (ч. 1 ст. 31 Закону); обов’язкова згода при укладенні мирової угоди. Разом із тим, у Законі містяться обмеження, коли заставний кредитор не може ініціювати порушення справи про банкрутство.