Тема 2. Загальна характеристика відносин, що виникають у зв’язку з проведенням процедур неспроможності (банкрутства)

План лекції

1.Суб’єктний склад відносин, пов’язаних з регулюванням неспроможності (банкрутства).

2.Правовий статус боржника.

3.Правовий статус кредиторів за грошовими вимогами.

4.Правовий статус арбітражного керуючого.

1.Суб’єктний склад відносин, пов’язаних з регулюванням неспроможності (банкрутства).

Існування інституту банкрутства зумовлене необхідністю розв’язання проблем, пов’язаних із неплатоспроможністю суб’єктів господарської діяльності. Його значення полягає в тому, що, по- перше, з господарського обігу при ліквідації виключаються непла- тоспроможні суб’єкти, що сприяє оздоровленню ринку, а по-друге, цей інститут дає можливість добропорядним та відповідальним підприємствам, організаціям реорганізувати свою діяльність та здобути шанс для досягнення фінансової стабільності.

Закон суттєво змінив коло суб’єктів банкрутства та значно його доповнив. Згідно з Законом суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

У зв’язку з цим суб’єктами банкрутства можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю. До кола суб’єктів банкрутства належать:

• юридичні особи, які діють у сфері споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду;

• юридичні особи — підприємства, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, у частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів;

• гірничі (гірничодобувні, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні) підприємства, створені у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 % і продаж акцій яких розпочався не раніше ніж через рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій);

• банки;

• містоутворюючі підприємства;

• особливо небезпечні підприємства;

• сільськогосподарські підприємства;

• страховики;

• професійні учасники ринку цінних паперів;

• емітенти, управитель іпотечних сертифікатів, управитель фонду фінансування будівництва, управитель фонду операцій з нерухомістю;

• громадянин-підприємець;

• фермерські господарства.

Відповідно до Закону суб’єктами банкрутства не можуть бути:

• юридичні особи — казенні підприємства;

• юридичні особи — підприємства, що є об’єктами права комунальної власності, якщо стосовно них ухвалено рішення на пленарному засіданні відповідної Ради органів місцевого самоврядування. Провадження у справах про банкрутство за участі кредиторів-нерезидентів регулюється цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України взаємно, якщо інше не передбачено законом .

Проблеми суб’єктів банкрутства у багатьох державах вирішуються по-різному.

Суб’єктами законодавства про неплатоспроможність у середині XIX ст. були фізичні особи, що займалися торгівлею. Коли на зміну індивідуальним підприємцям прийшли їх об’єднання — торговельні товариства, спеціальне законодавство почало поширювати свої дії і на юридичних осіб торговельного права, насамперед на акціонерні товариства.

У новому законі США, що регулює проблеми банкрутства, знайшли відображення тенденції, спрямовані на відхід від традиційно сформованих в англосаксонському праві категорій, в деяких питаннях відбулося зближення із законодавством континентальної Європи.

Конкурсне право Федеративної Республіки Німеччини передбачає, що суб’єктами банкрутства можуть бути будь-які особи (фізичні або юридичні), незалежно від предмета їх діяльності і комерційного статусу, які не мають можливості сплатити борги. Захистові майновим інтересам кредиторів приділяється основна увага, а неспроможність розглядається як відгалуження цивільної процедури примусового стягнення боргу. Справи про неспроможність починаються відкриттям конкурсного провадження. Боржник відстороняється від керівництва підприємством, призначається довірчий (конкурсний) керуючий. Перехід до реабілітаційної процедури можливий тільки за наявності згоди кредиторів.

Французьке право про неспроможність може застосовуватися до будь-якої юридичної особи приватного права, комерсанта, ремісника та ін. і має таку мету: збереження діючих підприємств; робо- чих місць; задоволення вимог кредиторів .

У Великій Британії Закон «Про неcпроможність» 1986 р. поширюється на фізичних осіб і компанії, зареєстровані на підставі законів про компанії 1980 і 1985 років, за винятком страхових компаній, правове становище яких урегульовано законодавством про страхові компанії 1982 року, банків або інших банківських інститутів, що створені і функціонують відповідно до Закону «Про банки» 1979 року.

Серед суб’єктів, щодо яких діє британське законодавство про неплатоспроможність, закон згадує і так звані незареєстровані компанії. Значення цього терміна розкрите в ст. 220 Закону «Про неспроможність» 1986 року, відповідно до якої під незареєстрованою компанією розуміється будь-який ощадний банк, що діє на умовах довірчої власності, будь-яке товариство, незалежно від характеру власності, будь-яка асоціація, за винятком залізничних компаній, інкорпорованих на підставі спеціального акта парламенту, а також компанії, зареєстровані на підставі законодавства про акціонерні компанії або законодавства, що стосується компаній у Великобританії .

У США в результаті проведеної в 1979 році реформи відбулося розширення кола суб’єктів банкрутства. Неплатоспроможними можуть бути оголошені фізичні особи, товариства і корпорації. Не підпадають під чинність закону страхові і банківські корпорації, будівельні і кредитні установи та спілки. Для залізничних корпорацій передбачена спеціальна процедура реорганізації. Нині чинний закон поширюється на муніципальні установи й інші організації, яким законодавством штатів дозволяється пройти процедуру врегулювання боргів.

Наведені приклади свідчать про те, що як в Україні, так і в зарубіжних країнах немає чіткого переліку суб’єктів банкрутства.