Самостійна робота

Кооперація праці – єдність і узгодженість спільних дій окремих працівників, трудових колективів та сукупних працівників національних господарств у процесі відтворення матеріальних і духовних благ.

Розрізняють просту й складну кооперацію праці. Проста – виконання різними працівниками однакових або однорідних функцій, кооперація однорідної конкретної праці, наприклад, праця землекопів, лісорубів тощо. Складна – кооперація відокремлених спеціалізованих видів конкретної праці. Найрозвинутішими формами складної кооперації праці за капіталізму на нижчій його стадії є праця в умовах мануфактури і фабрики. Проста кооперація праці була певною мірою поширена за недостатнього розвитку суспільного поділу праці (за первіснообщинного способу виробництва, на рабовласницьких плантаціях, у феодальних маєтках). Її найхарактерніша риса – одночасність дій працівників, внаслідок чого досягалася значно вища продуктивність праці, ніж за роздрібнених їхніх дій. Складна кооперація праці виникає з появою суспільного поділу праці й ускладнюється в процесі його еволюції, відгалуження нових видів конкретної праці. Тому кооперація праці і поділ праці є двома органічно взаємопов’язаними процесами суспільної праці. Суспільний поділ праці передбачає відокремлення часткових функцій сукупного працівника й закріплення їх за окремими робітниками та службовцями, перетворення їх на частково спеціалізованих працівників, які використовують специфічні засоби й предмети праці, а без кооперації з іншими працівниками неспроможні брати участь у суспільному виробництві й створювати конкретний кінцевий продукт. Завдяки узгодженим і спільним діям кооперації праці здійснюється планомірно. На ранніх етапах розвитку суспільного поділу праці за капіталізму така планомірність обмежувалася рамками окремого підприємства або власності окремого капіталіста, що мав кілька підприємств.

Трудове законодавство регулює трудові відносини між працівниками та власниками підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності.

Основні трудові права людини і гарантії їх реалізації закріплює Конституція України.

Галузь трудового права відрізняється різноманіттям джерел, серед яких: міжнародні договори, зокрема конвенції Міжнародної організації праці, нормативно-правові акти, нормативні договори. Основний нормативно-правовий акт у цій галузі права - Кодекс законів про працю України, прийнятої 10 грудня 1971 р. і з тих пір неодноразово піддавався змінам і доповненням. Кодекс законів про працю України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:

1) порядок укладення та виконання колективного договору;

2) порядок укладання та розірвання індивідуального трудового договору;

3) порядок вивільнення працівників і подальшого їх працевлаштування;

4) тривалість робочого часу і часу відпочинку працівників;

5) засади нормування праці;

6) загальні норми визначення оплати праці;

7) гарантії трудових прав;

8) забезпечення трудової дисципліни;

9) забезпечення охорони праці;

10) порядок вирішення трудових спорів;

11) права і повноваження профспілок і трудових колективів.

Серед інших нормативно-правових актів, що регулюють. трудові відносини, слід назвати Закони України «Про охорону праці» (14 жовтня 1992 р.), «Про колективні договори і угоди» (1 липня 1993 р.), «Про оплату праці» (24 березня 1995 р.), «Про відпустки »(15 листопада 1996 р.).

До числа підзаконних актів належать постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Міністерства праці та соціальної політики України, відомчі акти, як правило, галузевого характеру.

Особливістю галузі трудового права є регулювання трудових відносин актами соціального партнерства - колективними договорами та угодами, які укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях. Крім того, в рамках одного підприємства створюються і діють локальні нормативно-правові акти - колективні договори, правила внутрішнього розпорядку, положення про порядок преміювання і т.д.

Посадова інструкція — документ, що визначає організаційно-правове становище працівника в структурному підрозділі, що забезпечує умови для його ефективної праці. Посадова інструкція — це обов'язковий кадровий документ.

Посадові інструкції складаються з розділів: «Загальні положення», «Завдання та обов'язки», «Права», «Відповідальність», «Повинен знати», «Кваліфікаційні вимоги» та «Взаємовідносини (зв'язки) за професією, посадою». У робочих інструкціях розділи «Загальні положення», «Взаємовідносини (зв'язки) за професією» можуть бути відсутні.

Розділ 5. Організація комерційно-збутової діяльності підприємства

Замовлення для постачальників подаються таким чином: спочатку на кухні старший кухні повинен скласти список необхідних продуктів, які будуть замовлятися та їх кількість, потім він його передає менеджеру, який в свою чергу передає цю інформацію до менеджера або відповідального за закупку , яка безпосередньо відповідає за усі замовлення.

Збут продукції на підприємстві реалізується каналами нульового рівня, адже продукція продається безпосередньо на місці її виготовлення.