5.. Виховна робота з умовно засудженими неповнолітніми .

Виправлення та перевиховання — творчий процес цілеспрямованого позитивного впливу на розум, волю та почуття неповнолітнього. Застосування тих самих прийомів, методів, шаблонів, що й до дорослих правопорушників, неприпустимі і можуть нанести тільки шкоди. Ресоціалізація неповнолітніх злочинців повинна бути спрямована на формування у них високого рівня усвідомлення вини та паралельно включати диференційований розвиток тих психологічних (особистісних) чинників, які детермінують цей рівень.

Якщо класифікувати всі ті чинники, які у своїй сукупності будуть обумовлювати необхідність призначення неповнолітнім передусім кримінально-правових мір покарання, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, то їх можна розділити на три групи:

1) які стосуються характеристики злочинів, вчинених неповнолітніми;

2) які стосуються характеристики особистості правопорушника;

3) які стосуються причин і умов вчинення злочинів неповнолітніми.

Застосування покарання з випробуванням можливе за наявності таких умов: незначної суспільної небезпеки вчиненого злочину та небезпечності особи правопорушника стосовно суспільства.

Можна виділити такі принципові положення у роботі з з неповнолітніми засудженими до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі:

по-перше, комплексне вивчення особистості для її вдосконалення;

по-друге, вивчення соціального оточення вихованця;

по-третє, на цій основі індивідуальний підхід до виховання особистості. Важливим є виховання за системою "перспективних ліній", у якій розробляються для кожного неповнолітнього конкретні завдання, сприяння в їх реалізації, допомога в подоланні труднощів.

Попередження правопорушень повинне починатися з подолання педагогічної занедбаності неповнолітнього як результату різних відхилень у розвитку його особистості. Складність перевиховного процесу в тому, що на певному етапі наступає "душевна криза" в неповнолітнього, коли руйнуються стійкі неправильні погляди й переконання, ідеали, втрачається мета життя. Жити по-старому підліток уже не може, а по-новому ще не вміє.

Необхідно розмежовувати поняття перевиховання і виправлення. Перевиховання — це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів та інших її учасників, спрямований на подолання недоліків особистості неповнолітнього, розвиток наявних у нього позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значущих корисних рис і властивостей. Виправлення — це складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми.

Між процесами виховання і перевиховання є певний взаємозв'язок. У процесі перевиховання і виправлення усуваються негативні властивості неповнолітніх правопорушників, що створює ґрунт для формування позитивних. Тому процес перевиховання і виправлення є органічною частиною і знаходиться в тісному взаємозв'язку з процесом виховання. Подолання негативних властивостей особистості і формування позитивних якостей здійснюється паралельно і є двома сторонами єдиного пронесу виховання неповнолітніх правопорушників, тобто формування особистості неповнолітнього здійснюється завдяки розвитку його позитивних рис із одночасним подоланням негативних. Виховання і перевиховання стосовно умовно засуджених неповнолітніх - єдиний виховний процес.

Розділяючи функції профілактики як діагностичну, реабілітаційну, координаційну, прогностичну, можливо визначити їх суть:

діагностична — це виявлення причин і факторів відхилень у поведінці; реабілітаційна –подолання негативних проявів у поведінці;

координаційна — координація усіх у подоланні асоціальної поведінки;

прогностична – передбачення можливих негативних явиш у поведінці.

У виховній роботі з умовно засудженими важливими є правильне співвідношення застосовуваних форм, методів і засобів педагогічного впливу. Виховання повинне передбачати розумну єдність та виконання раціонального і емоційного, словесного і практичного, ділового і розважального в житті неповнолітніх, а також свободи і покірливості, вимогливості і поваги. Необхідний збір інформації про зв'язки неповнолітнього з метою виявлення джерела педагогічного впливу і вбереження від небажаних контактів.

До умов ефективності індивідуальної роботи відносять: визначення мети профілактичної роботи з вихованцем, його позитивних рис, на які можна спиратися у виховній роботі з ним, постійний аналіз ефективності родинних виливів, єдність колективного та індивідуального впливів.

До індивідуального проекту виправлення особистості входить:

- організація пізнавальної активності, спрямованої на розвиток волі;

- зміцнення позитивних комунікаційних зв'язків;

- заходи з усунення конфліктних стосунків і створення позитивного психологічного мікроклімату в сім'ї;

- організація вільного часу, ураховуючи позитивні інтереси.

Необхідною умовою виправлення правопорушників с розуміння ними перспективи свого життя та шляхи її досягнення. Важливим аспектом виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками є допомога їм бачити свою життєву перспективу відповідно до їх реальних можливостей, але без несправедливого ущемлення їх прав і законних інтересів.

У виховній роботі з неповнолітніми правопорушниками слід ураховувати явище конформізму, який по відношенню до групи, в яку вони входять, виражається більш чітко. Вивчивши вплив на виховання однолітків, ровесників, групи, можливо детально розкрити механізм цього впливу на особистість неповнолітнього: асоціальні дії, вчинені в групі, впливають на її норми й поведінку; закоренілі групові норми можуть витісняти особистісну установку, місце якої займає ситуаційна антигромадська установка.

Працюючи з неповнолітніми, засудженими без позбавлення волі, необхідно зовнішні ознаки зіставити з внутрішнім ставленням їх до своїх дій. При цьому можливо виділити вісім критеріїв, які дають можливість оцінити ступінь виправлення засудженого: ставлення до праці; участь в громадському житті; ставлення до навчання; ставлення до вчиненого злочину; дотримання вимог; ставлення до референтної групи; соціальна адаптація; психологічний стан за експериментально-психологічною оцінкою.

Застосування до правопорушника звільнення від відбування покарання з випробуванням має примусовий, виховний аспекти і такі цілі: виховний вплив на неповнолітнього, профілактика рецидиву злочину, нагляд і контроль за неповнолітнім, вплив на правосвідомість правопорушника, неповнолітніх, що його оточують, демонстрування діяльності законів держави, справедливості і неминучості покарання, захищеність громадян суспільства, в тому числі й самого правопорушника.

Серед форм діяльності з координування зусиль міліції, суду й інших державних органів і громадських формувань, спрямованих на попередження рецидивної злочинності та її причин, можна виділити такі:

спільне вивчення стану і динаміки рецидивної злочинності неповнолітніх, розробка і здійснення заходів у боротьбі з нею; підвищення рівня спеціальної підготовки працівників, які беруть участь у боротьбі з рецидивом; узгоджене ведення правової пропаганди.

Вирішальна роль сім'ї у вихованні умовно засудженого неповнолітнього визначається такими факторами: більшість свого часу він проводить у сімейному колі; батьки мають змогу постійно бути поруч, допомагати йому, здійснювати за ним нагляд, контролювати; впливом сімейних стосунків, матеріальною залежністю; впливом специфічної емоційно-почуттєвої атмосфери між батьками і дітьми.

У педагогічно неспроможній сім'ї батьки намагаються виховувати дітей в міру своїх можливостей. До таких сімей можна віднести й деякі неповні сім'ї умовно засуджених неповнолітніх. Відсутність батьківського впливу негативно позначається на вмінні хлопців-правопорушників аналізувати свою поведінку, правильно обирати друзів, знайомих, на їх дисциплінованості, нормах поведінки.

Педагогічно пасивними є ті сім'ї, в яких позиція батьків щодо виховання дітей є нестійкою чи невизначеною. А в цілому — помилковою. Такий тип сімей характеризується: суперечливістю батьківських вимог; відчуженістю стосунків між членами родини; недостатнім контролем за поведінкою дітей з боку батьків. Сім'ями цього типу є і такі, в яких упущення мають тимчасовий характер.

Антипедагогічними є сім'ї тих умовно засуджених неповнолітніх, батьки яких функціонально неспроможні забезпечити нормальні умови для виховання й розвитку своїх дітей. Проявом неблагополуччя даної категорії є пияцтво, постійні чвари, дебоші, аморальний спосіб життя батьків або одного з них. Ті з умовно засуджених неповнолітніх, які виросли в несприятливих для виховання й розвитку умовах, мають дещо деформований характер зв'язку з навколишнім середовищем, важче налагоджують нормальні, морально ціннісні зв'язки з ровесниками, характеризуються заниженою самооцінкою. У ставленні батьків до дітей у таких сім'ях простежуються: недбалість, байдужість, відсутність контролю за поведінкою дітей, грубість, цинізм, жорстокість і т. ін.

Організація виховання умовно засудженого неповнолітнього в колективі, де він навчається чи працює, здійснюється у співпраці педагогів цих колективів з працівниками органів у справах неповнолітніх та безпосередньо через колектив. Така форма роботи з правопорушником обумовлена специфікою самого колективу, його основною діяльністю, особовим складом, чисельністю членів колективу. У роботі з такими неповнолітніми необхідна психологічна корекція їхніх поглядів, свідомості, а можливо і руйнування помилкових уявлень про моральні й правові норми.

Напрямками виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми в навчальному колективі протягом випробувального терміну є: вирішення питання продовження навчання у разі незайнятості, допомога у навчальній діяльності, корекція поведінки неповнолітнього в колективі, вплив на покращання стану відвідування ним занять, залучення до активної громадської діяльності в колективі.

Практика виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми переконує, що основними вадами, які допускають педагоги та наставники у роботі з ними є: поверхове вивчення особистості вихованця, недостатнє виявлення мотивів негативних проявів його поведінки; відірваність навчання, праці від виховання; адміністрування; відсутність індивідуального підходу; недостатня взаємодія осіб, які відповідають за виховання правопорушника. Тому так гостро постає проблема підбору вихователів для роботи з цією категорією осіб.

Виховання умовно засуджених неповнолітніх також може здійснюватися в умовах їх участі в неформальних об'єднаннях. З'ясування спрямованості групи та місця вихованця в ній здійснюється для вибору оптимальних методів виховного впливу:

— умовно засуджений неповнолітній — лідер. Найефективнішим у даному випадку є переорієнтація чи корекція інтересів групи, якщо вони негативні, та підтримання інтересів, якщо позитивні;

— умовно засуджений неповнолітній — виконавець. У виховній роботі з таким правопорушником увагу звертають на розвиток таких психологічних особливостей, як сила волі, вміння відстояти свою думку;

— умовно засуджений неповнолітній з відособленою позицією. Зусилля спрямовують на оптимізацію індивідуально-профілактичної роботи.

Вадами роботи в організації виховання правопорушника через неформальне об'єднання, що призводять до повторного вчинення ким злочину, є: недостатня поінформованість про зв'язки неповнолітнього; недостатнє взаєморозуміння та контроль з боку батьків щодо проведення неповнолітнім вільного часу, вибору друзів; відсутність співпраці працівників органів у справах неповнолітніх, педагогів і батьків.

Для результативної організації виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми необхідно з'ясувати, що є причиною вчинення повторних злочинів. Рецидивна злочинність має прямі і зворотні зв'язки з первинною. Вона повинна вивчатися з іншими і, передусім, з проблемою профілактики злочинів серед неповнолітніх.

Отже, можна вказати на ряд вад, які спричинюють вчинення неповнолітніми повторних злочинів: недостатня організаційна робота з усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень та злочинів; недостатній рівень сформованості у правопорушників почуття відповідальності за вчинки; невиконання батьками своїх функцій з виховання дітей; негативний вплив оточуючого їх середовища, друзів; неналежна організація проведення неповнолітніми дозвілля. Причини, які породжені соціально-економічним станом суспільства: платність послуг у сфері дозвілля; погіршення матеріального добробуту населення; високий рівень незайнятості молоді через відсутність робочих місць; платність навчання; виїзд батьків за межі України з метою отримання заробітку.