Предметом судових дебатів є:

1) наявність або відсутність суспільно небезпечного і протиправного діяння;

2) об'єкт і предмет посягання, характер і розмір збитку;

3) об'єктивна сторона діяння;

4) суб'єкт злочину;

5) винність обвинуваченого і форма провини;

6) пом'якшуючі обставини й обставини, що обтяжують;

7) караність діяння і міра відповідальності;

8) доля цивільного позову і речових доказів;

9)причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

Судові дебати здійснюються з дотриманням таких правил:

1. Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство, після закінчення якого знову відкриває судові дебати.

2. Суд не має права обмежувати промову учасників дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників дебатів лише в тих випадках, коли вони у своїх промовах виходять за межі розглядуваної справи. Суд має право зробити оратору зауваження, не позбавляючи його завершити виклад думки.

3. Учасники дебатів рівні у своїх правах і процесуальних можливостях відстоювання свого переконання.

4. Для обвинувача і захисника участь у судових дебатах є обов'язковою.

5. Захисник не має права відмовитися від захисту підсудного і, виступаючи в судових дебатах, не повинен висловлювати своє переконання у винності підзахисного, якщо останній себе винним не вважає, зводячи захист тільки до виявлення пом'якшуючих провину обставин.

6. Відмова підсудного від захисника навіть після проголошення останнім своєї промови дає йому беззастережне право на участь у судових дебатах і проголошення захисної промови самостійно.

7. Участь у судових дебатах захисника не позбавляє права підсудного на участь у судових дебатах.

8. Участь у судових дебатах прокурора не позбавляє права потерпілого на участь у судових дебатах.

9. По закінченні промов учасники судових дебатів можуть виступити ще по одному разу з реплікою. Право останньої репліки належить підсудному.

Після дебатів всі їх учасники мають право подавати суду в письмовому виді запропоноване формулювання рішення з питань, що підлягають вирішенню судом при постанові вироку, але ці пропозиції приймаються до останнього слова підсудного, тому що по його завершенні суд видаляється в нарадчу кімнату.

5.Психологічні особливості прийняття рішення суддею та психологічні ефекти, що на них впливають.

Особливість діяльності суду полягає в тому, що процес опосередкованого вивчення фактів тут займає більше місце, ніж у діяльності слідчого. Це визначається ще й великим проміжком часу між моментами початку судового розгляду та скоєння злочину, особливими процесуальними умовами його діяльності, сприйняттям багатьох фактів через сприйняття слідчого. Вся інформація про подію злочину, про особистість обвинувачуваного надходить у період судового розгляду. Стислість часу сприйняття інформації в суді приводить до необхідності особливої дисципліни розумової діяльності.

Суд сам визначає порядок сприйняття інформації (послідовність допиту свідків і обвинувачуваних), швидкість надходження цієї інформації (оголошується перерва, із тим щоб вона не сприймалася в стані крайнього стомлення, коли повнота сприйняття істотно знижується).

Складність пізнавальної діяльності в суді обумовлюється і тією обставиною, що необхідно зіставляти факти з загальною уявною моделлю, готуватись до винесення вироку, рішення. Ця розумова діяльність постійно ускладнюється необхідністю прийняття часткових рішень з тієї чи іншої сукупності фактів, з приводу заявлених клопотань про виклик додаткових свідків, про одержання необхідних документів і т.п.

Наявність вихідної моделі події в матеріалах справи створює можливість здійснення пізнавальної діяльності суду за чітким, заздалегідь визначеним планом. Шляхом вивчення вже зібраних даних знову планується порядок аналізу і синтезу окремих елементів фактів, висуваються і розробляються можливі версії, інші можливі моделі тієї ж самої події чи дії. Обов'язково є побудова версій про особистість підсудних, про їхню участь у події, про причини визначеного поводження, про умови поводження,.

Формування суддівського переконання – не результат впливу на свідомість суддів сукупності доказів, встановленої і перевіреної в ході судового розгляду. Воно завжди складається на основі раціонального пізнання причинно-наслідкових та інших зв'язків між фактами об'єктивної дійсності, цілісного до них підходу, їх співвідношення з заборонами кримінального права, чуттєвого переживання отриманих за кримінальною справою результатів, зроблених з них правових висновків.

Усвідомлення суддею своєї ролі в здійсненні правосуддя сприяє появі психологічної установки непов’язаності висновку по суті кримінальної справи з висновками органів попереднього розслідування. Така психологічна установка сприяє критичному погляду на результати попереднього розслідування, допомагає розкрити допущені при розслідуванні помилки.

На формування суддівської думки також впливають соціально-психологічні (поводження підсудного в суді і т.д.) і позасудові чинники (вимога громадських організацій, оцінка засобів масової інформації тощо). Процес формування рішення передається формулою «пізнано-усвідомлено-пережито-прийнято за істину».

У гносеологічному аспекті процес формування думки судді розгортається в системі «незнання-знання»: від вірогідного знання – до знання широкого і достовірного, отриманого в результаті досліджень доказів. Так, вирішуючи питання про передання обвинувачуваного до суду, суддя припускає два остаточних висновки в справі: обвинувачувальний тезис, сформульований в обвинувачувальному висновку, може підтвердитися і не підтвердитися в судовому розгляді. У ході доведення одне з них переростає в достовірний висновок, що виключає будь-яке інше рішення по справі.

У психологічному аспекті істотним для процесу формування суддівського рішення є переростання сумніву (як наслідку вірогідного знання) у переконаність судді, що характеризує достовірність отриманих знань і готовність діяти відповідно до них.

Основні етапи формування думки судді:

а) попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи;

б) планування судового розгляду і висування судових версій;

в) перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді;

г) співставлення своїх оцінок з оцінками обвинувачення і захисту:,

д) остаточне формування рішення судді в кімнаті для нарад.

Два перших етапи характеризує рішення в гносеологічному аспекті як вірогідне знання, а в психологічному – наявність сумнівів. На двох останніх етапах відбувається остаточне формування суддівського рішення. Безумовно, цей розподіл має схематичний характер. З метою ефективного впливу на підсудного суд може використовувати різні засоби:

- використання позитивних рис особистості підсудного;

- використання важливих фактів із життя підсудного;

- спростування розрахунку підсудного на безкарність;

- спростування помилкових уявлень підсудного про причини злочину;

- притягнення до розгляду справи осіб, здатних позитивно на нього вплинути;

- переконання підсудного в тому, що щире покаяння буде враховане судом;

- використання суспільної думки.

Усі зауваження судді, піддаються контролю та оцінці присутніх, тому досвідченого суддю відрізняє високий ступінь відповідальності за свою діяльність і прийняті рішення, принциповість неупередженість і витримка.