4.Судова мова, вимоги до неї. Психологія судових дебатів.

Мова є втіленням думки, процесу мислення і засобом передачі, ідей, поглядів, оцінок іншим людям. До основних психологічних засобів мови належать: власне мовні (вербальні) засоби, що включають слово; немовні (невербальні) засо­би — міміка, жести, поза, соціальна дистанція спілкування між юрис­том і слухачами та ін.

Мова судового оратора має чітке цільове призначення — пе­реконливо і вірогідно довести винність або невинність людини. Cудова промова покликана представити суду в найбільш пере­конливій формі докази або контрдоводи і тим самим допомогти йому прийняти правильне рішення. Тому висока мовна культура юриста — одна зі складових його професійної майстерності. До основних елементів судової промови належать:

- викладення фактичних обставин справи;

- аналіз та оцінка доказів, що визнані судом як такі;

- аналіз причин та умов, що спричинили правопорушення (злочин);

- висновок щодо міри покарання та позовних;

- заключна частина, що досить часто має оціночно-етичний характер.

У цій структурі наведені лише ті елементи, що відображають специфіку судової промови, без урахування тих, що притаманні будь-якій іншій промові, а саме: вступ, звернення і т. ін.

Судова промова базується на дотриманні риторичних вимог:

1. Логічна обґрунтованість -- побудова промови, що забезпечує наявність повної аргументації тези. Досягнення цього відбувається внаслідок дотримання принципів: однозначність тези та використаних понять; відсутність внутрішніх суперечностей; чітка аргументація, що засновується на підтверджених фактами, що визнані судом у системі доказів.

2. Композиційна стрункість. Чітко побудована система аргументації має бути втілена в точні композиційні рішення, які є найадекватнішими поставленій меті. Доцільно правильно знайти зачин промови, який створює такий інтелектуальний та емоційний настрій, що здатний суттєво вплинути на судове рішення. Основна частина побудована на викладенні та аналізі головних арґументів. Виклад повинен бути структурованим, слід враховувати необхідність зміни сприйняття однорідних фактів, дотримання їх послідовності. Заключна частина має бути короткою але змістовною, оскільки саме в ній робиться основний висновок промови.

3. Культура мовлення, її нормативність -- послідовне використання літературних норм мови, структури висловлювань. Судова промова ґрунтується на професійній термінології тому необхідно дотримуватися правил чіткого вживання спеціальних термінів. Складним завданням є поєднання двох стилів мовлення: побутового та професійного. Техніка мовлення, а саме: інтонація, темп, ритм повинна бути гнучкою, здатною відтінити тезу чи підкреслити аргумент.

4. Полемічність. Поскільки судова промова — це завжди елемент судових дебатів, слід так її виголосити, щоб у змісті та формі промови послідовно простежувалася присутність опонента. У промові використовують традиційні засоби полеміки, які дозволяють висвітлити неаргументованість тези супротивної сторони і тим самим зміцнити свою позицію завдяки посиленій аргументації. Разом з тим використання таких прийомів вимагає дотримання певних принципів: правдивість, чуйність, принциповість,. Вдалими риторичними прийомами є такі, як полемічна загостреність, перебільшення позиції, концентрація дій, “ефект раптовості.

Разом з тим ведення полеміки має спиратися на вміння виявляти і розвінчувати “некоректні прийоми” полеміки, які може використовувати процесуальна супротивна сторона (аргумент “до особи”, аргумент “до авторитету”, аргумент “до сили”, аргумент “до почуттів” іт. ін.).

Поширеним у судовій практиці є застосування таких прийомів ведення спору, що спираються на логічні порушення, наприклад, підміна тези, обґрунтування тези неправильними аргументами, та ін. Своєчасні виявлення та аналіз згаданих прийомів, тобто логічних помилок, здатні суттєво посилювати аргументованість позицій оратора.

Судові дебати — частина судового розгляду, в якій сторони та інші особи, що беруть участь у справі, виступають з промовами з метою переконати суд у тому, яке рішення він повинен постановити. Основне призначення дебатів — оцінка доказів, переконування суду у перевазі одних над іншими, схилення суду до прийняття позиції промовця.

У судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві, чи підсудному. Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Дебати полягають у промовах прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного.

Законом встановлюється послідовність виступів у судових дебатах. Першим надається слово позивачеві та його представникові. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. На цьому етапі правосуддя реалізується принцип змагальності сторін. Судові дебати — це потужний засіб виховної функції правосуддя.