Психологічна структура злочинного діяння

Психологічний аналіз злочинного діяння пов' язаний з аналізом психологічного змісту структури злочинного діяння. Психологічна структура злочину формується з компонентів, що передують злочинному прояву. Це при аналізі злочинної діяльності дає змогу простежити і виявити джерела її становлення, а також причини, що породжують подібні явища.

Основними еле­ментами структури злочинного діяння є:

- мотивація і мотиви злочинної дії;

- формування мети злочинної дії;

- прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії;

- спрямованість і зміст злочинного заміру;

- способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

- досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього резуль­тату.

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб'єктивна сторона, а в ній — характеристика мотивів злочину. У зв'язку з цим доцільно глибше розкрити психологічну суть мотиваційної сфери особистості. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спону­кань людської діяльності, які визначають поведінку людини в ціло­му. Вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є клю­човою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип ком­плексності психологічного дослідження злочинної поведінки. Механізм відображення об'єктивних причин у мотивації зло­чинної поведінки може бути представлений таким чином

Мотивація злочинної поведінки може бути:

а)ситуативною, малотривалою, заздалегідь не підготованою, яка визначається психологічним станом особистості, нестійка;

б)навмисною, відносно тривалою, наперед підготованою, більш чи менш продуманною у можливих деталях, яка відображає домінуючі орієнтації суб'єкта, і тому вона більш стійка.

Мотивація виконує такі функції:

- причинно-відображальну (у взаємодії соціального середовища і особистості);

- спонукальну (штовхає людину до активності);

- смислоутворювальну (має для індивіда особистіше значення);

- регулятивну (спрямовує дії людини відповідно до актуальних бажань);

- контрольну (виступає як еталон складової у процесі зіставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).

Таким чином, мотивація злочинної поведінки, з одного боку - внутрішній стрижень її походження, а з друго­го —результативна взаємодія особистості правопорушника із со­ціальним криміногенним середовищем.

Серед особливостей мотивів злочинної поведінки треба виділити:

їх відносну антисоціальність, що проявляється у:

- вузькоособистісних спонуканнях, які протиставлені суспіль­ним інтересам;

- переважання матеріальних спонукань над духовними;

- домінування спонукань типу потягів, а не обов'язку;

- панування найближчих цілей, а не з життєво важливих перспектив;

- низький рівень спонукань в ієрархічній системі соціальних цін­ностей.

На стадії мотивації злочинного діяння може виявитися розбіж­ність між метою дії та її небажаними наслідками, що призводить до внутрішнього конфлікту. Наприклад, можуть зі­ткнутися такі несумісні між собою спонукання, як негідні почуття і доводи розуму, корисливий інтерес і посадовий обов'язок, ревнощі і кохання тощо.

Серед усіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною сто­роною злочину і в ході розслідування поряд із іншими елементами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння і самого злочинця, міру покарання.

Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про ско­єння злочину чи відмову від нього. Прийняття рішення про скоєння злочину може здійснюватися у різних формах:

а) воно може виділятися у свідомості індивіда як особлива фаза — у цьому випадку рішення зводиться до усвідомлення мети злочину;

6) воно може наступити у стадії боротьби мотивів саме собою — у цьому разі рішення є результатом розв'язання цієї боротьби.

Психологічні умови, в яких людина приймає рішення про скоєн­ня злочину, також можуть бути різні:

1) умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількос­ті часу на його обдумування,. В цьому разі - розважлива поведінка злочинця;

2) умови у вигляді сильного збудження, недостатній часу на обдумування. Рішен­ня, яке приймається при цьому, викликає необдуману поведінку, яка ґрунтується на запалі, а не на точному розрахунку.

Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії є складовими по­няття "злочинний задум", у характеристиці якого виділяють:

- спрямованість задуму (майбутній результат діяння);

- зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).

До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утво­ренням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за скоєння (за підготування) злочину. Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діян­ня є способи, засоби і умови його скоєння. Важливість аналізу цього елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від ви­користовуваних знарядь і засобів. Наявні засоби впливають на спо­соби дії та на динаміку задуму. Спосіб скоєння злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички тощо. Злочин набуває специфічної конкретності через спосіб його скоєння, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинця­ми. Спосіб скоєння злочину вказує, в тому числі, і на ступінь його со­ціальної небезпеки.

На дачі в підвалі вони організували камеру тортур, де мали "пере­конувати " одиноких квартировласників "добровільно " віддати їм свою житлову площу. Різноманітним садистським пристосуванням, напев­но, могли б позаздрити навіть середньовічні інквізитори. Так, першій жертві вони розтрощили кувалдою пальці на лівій руці, підсмажили на вугіллях ступні обох ніг і дали повисіти на "дибі" доти, доки полоне­ний не виконав усі їхні вимоги. А після "оформлення" угоди своїм нота­ріусом його зарізали… На цьому прикладі очевидна попередня усвідомлена підготовка до дій, відбір знарядь і засобів, тобто злочинці передбачали розви­ток подій.

Отже, злочинний задум об'єктивується в способах і результатах йо­го реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діян­ня, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.

Здебільшого скоєння злочину пов'язане з досягненням наперед планованого злочинного результату, який оцінюється злочинцем із позиції вихідних спонукань і намірів. Цей результат може викликати у нього задоволення (в цьому разі образ здійснених дій і злочинної поведінки закріплюється і полегшує його повторення у майбутньо­му) чи негативне ставлення .