5.Психологія діяльності судді у цивільному судочинстві. Проблема справедливості судових рішень.

Суд, проявляючи свої владні повноваження, визначає стратегію своєї поведінки стосовно чотирьох типових ситуацій:

- безконфліктна, конструктивна взаємодія сторін;

- гостроконфліктна взаємодія сторін;

- уявний конфлікт (через недостатність інформації, по­милкових уявлень);

-удаваний конфлікт (імітація конфлікту для досягнення при­хованих цілей).

Ефективність цивільного процесу значною мірою залежить від установлення між його учасниками комунікативного контакту, порозуміння, правильної поведінки. Специфіка міжособистісної взаємо­дії в цивільному процесі в порівнянні з кримінальним процесом істот­на і виявляється в тому, що активність суду тут незмінно поєднується з ініціативою сторін. Ось чому суперечки сторін у судовому засіданні вважаються найбільш психологізованими. Річ у тім, що протиборст­во інтересів під час суперечок досягає найвищої напруженості, бо ко­жна зі сторін намагається довести (або нав'язати) суду свій погляд. У ході суперечок, не обмежених у часі, позивач і відповідач мають пра­во повторних виступів, можуть не тільки уточнюватися окремі дета­лі справи, а й виникати нові запитання. Суд зобов'язаний припиняти різноманітні відхилення від суті справи, а тим більше — образи на адресу іншої сторони.

Ефективність судового розгляду цивільних справ багато в чому за­лежить від старанності, скрупульозності їхньої попередньої підготов­ки, основу якої складає пізнавальна діяльність судді. Вже на початко­вому знайомстві з позовною заявою і матеріалами, які додаються до неї, він поринає в ситуацію, вирішення якої неможливе без глибокої обізнаності всіх обставин справи. Надзвичайно важливе значення тут мають повнота, достовірність тих матеріалів, що можуть стати дока­зом у судовому розгляді. При цьому завдання судді не тільки усвідо­мити суть справи для себе, а й знайти можливість засвідчення відпові­дних фактів. Крім того, вивчаючи справу, суддя аналізує поведінкові особливості сторін, особистісні якості учасників цивільного процесу, використовуючи наявні психологічні знання, навички й уміння вивчен­ня оцінки особистості. Його пізнавальна діяльність на цьому етапі потребує вирішення таких питань:

- визначення сукупності фактів, що підлягають виявленню;

- з'ясовування кола доказів, які підлягають дослідженню;

- визначення складу осіб, котрих доцільно залучи­ти до участі в процесі;

- призначення у разі потреби судово-психологічної експертизи тощо.

Головна особливість пізнавальної діяльності суду полягає в його опосередкованості, в тому, що пізнання здійснюється за допомогою доказів у вигляді слідів пошукових фактів. Причому достатньо часто ці сліди (наприклад, матеріальні ознаки фактів) спотворюються, при­ховуються або навіть знищуються. У цьому зв'язку перед судом по­стає завдання реконструювати справжні події на наявному фактич­ному матеріалі, винайти джерела доказових відомостей і встановити їхню достовірність.

Складним елементом у пізнавальній діяльності суду є оцінка доказів. За своєю суттю оцінка доказів — явище об'єктивно-суб'єктивне. Вона багато в чому визначається правовою компетентністю судді, його пра­вовим світоглядом, а також ціннісними орієнтаціями особистості. Здійс­нювана через внутрішнє переконання судді, оцінка доказів означає її не­залежність від будь-яких зовнішніх впливів. Оцінюючи докази через вну­трішнє переконання, суддя усуває наявні суперечності між ними, визначає їхню юридичну значущість. У ході оцінювання доказів вияв­ляються його інтелектуальні, вольові й емоційні компоненти психіки.

Господарський суд захищає порушені або ті, що заперечуються, права підприємств, установ, громадян-підприємців шляхом вирішен­ня спорів між ними, а також спорів між сторонами зовнішньоекономі­чних відносин. Господарський суд приймає самостійне, засноване на законі, рішення, сприяє досягненню угоди між сторонами і ухвалює рі­шення відповідно до досягнутої угоди, якщо воно не суперечить зако­нодавству і не порушує права третіх осіб, які охороняються законом. У діяльності господарського суду головна функція — посередниц­тво, необхідність якого виникає в разі якщо не знайдене рішення при безпосередньому врегулюванні суперечки.

Посередництво господарського суду як форма ділового спілку­вання являє собою переговорний процес. Переговори — складна сфе­ра людської взаємодії, метою якої є прагнення домовитися про щось. Отже, залежно від того, про що домовляються сторони, і від того, як вони це роблять, розрізняються і види переговорів. Це можуть бути переговори про укладання господарських договорів або зміну, розі­рвання і виконання їх тощо. В окремих випадках переговори спря­мовані на зняття конфлікту між двома особами або організаціями. Господарський суд як державно-санкціоноване посередництво вико­нує функцію незалежного експерта.

Психологія переговорів — сукупність цілей, потреб, інтересів, пси­хологічних і соціально-психологічних явищ, що визначають і відби­вають характер взаємодії сторін в господарському суді. Світ психіч­них явищ будь-якого розв'язання спору судово неосяжний і частіш за все невидимий. І проте юристу-судді можна знайти важелі керування цим неосяжним і невидимим світом. Основні психологіч­ні передумови успішності проведення переговорів при вирішенні спо­ру в господарському суді:

Перша — єдність і узгодженість цілей спільної діяльності перего­ворної групи і кожного з опонентів. Основне завдання посередника поля­гає у тому, щоб допомогти іншій стороні побачити проблему очима опо­нента, показати наявність реальної можливості кожній зі сторін одержа­ти бажане, домогтися взаємовигідного задоволення своїх інтересів.

Друга психологічна передумова успішності спору — упевненість сторін у правильності його вирішення, упевненість сторін у правиль­ності узгодженої концепції переговорів. Упевненість ґрунтується на діловому аналізі проблеми, ретельному вивченні умов розв'язання спору, на знанні власних переваг і недоліків у зайнятій пози­ції стосовно опонента.

Третьою важливою психологічною передумовою успішності досяг­нення угоди є чітке уявлення сторін про можливі труднощі і шляхи їх подолання. Суддя господарського суду, висуваючи об'єктивно можли­ві варіанти вирішення спору, може послатися на досвід врегулювання аналогічних спірних ситуацій і назвати як складні такі моменти: пере­пади кон'юнктури ринку на цей товар, раптові претензії опонентів один до одного за умовами угоди та ін. Усвідомлення цих труднощів і спільний пошук шляхів їх подолання — конкретний крок щодо досяг­нення угоди.

Четверта передумова успішності рішення спору стосується, влас­не, "людського фактору" і рівня знань суддею індивідуальних особ­ливостей сторін на переговорах. Досвідчений суддя пізнає психічні особливості людини і тоді, коли вивчає справу, що надійшла в суд, і тоді, коли безпосередньо знайомиться з людьми, і тоді, коли справа розглядається в арбітражному суді. Для нього суттєві всі деталі: як говорить людина, як вона дивиться на опонента, як виражає свої пе­реживання в невербальній формі (жести, міміка, інтонація та ін.), як обстоює свою думку тощо. Суддя розпізнає особливості людини і використовує ці знання для врегулюван­ня спору.

П'ята передумова успішності досягнення угоди на переговорах — створення обстановки порозуміння. Для цього суддя повинен демон­струвати зацікавлене ставлення до обох сторін спору, надавати мож­ливість кожній із них пропонувати варіанти розв'язання й обґрунту­вання їх, знімати прояви ворожості, знервованості, припиняти грубі обвинувачення й образи опонентами один одного. У ході діалогу сто­рін він повинен постійно контролювати спрямованість і ступінь уста­леності своєї уваги: про що говорить ця особа, що ховається за її дум­ками, чи готова вона йти на поступки опоненту, чи бачить засіб знят­тя суперечностей в позиціях сторін і т. д. Створення обстановки порозуміння вимагає від судді жорсткого самоконтролю власних по­ривів і спонукань. Варто визнати, що звичка переривати того, хто го­ворить, властива багатьом людям, у тому числі і юридичним праців­никам. Зізнаватися в такій "ваді" людині дуже важко, але необхідно. Більше того, судді бажано виробити "контрзвичку" — установку на рішуче самоприпинення будь-якого поривання перервати розповідь одного з учасників переговорів. Навчитися терпіти багатослівність позивача або відповідача — це і є вираження зацікавленості до лю­дини і справи, що її хвилює.

Суддя, який організує взаємодію сторін, повинен відзначатися підвищеною раціональністю, об'єктивністю, здатністю передбачати можливу поведінку сторін і за необхідності нейтралізувати прояви конфронтаційної свідомості особистості. Природно, головна гідність судді господарського суду полягає в його здатності приймати закон­ні, обґрунтовані і справедливі рішення в розв'язанні спору.

Правильне судове рішення — це законне, обґрунтоване і справе­дливе рішення. У змістовному плані справедли­вість судового рішення — його моральна бездоганність, найдоцільніше застосування правових норм. З психологічного погляду справедливе рі­шення знаходить схвалення й у сторін судового розгляду, і в присутніх у залі судового засідання, і в більшості громадян цього району, області або суспільства в цілому.

Розглядаючи проблему справедливості судових рішень не можна залишити без уваги такий соціально-психологічний момент. У бага­тьох випадках роль засідателів, які є повноважними членами суду, здійснюється на низькому рівні. І навіть незважаючи на те, що рішен­ня суду виноситься більшістю голосів із дотриманням таємниці нара­ди в кімнаті для нарад, суддя як професіонал і урядовець може робити психологічний вплив на двох засідателів і переконати їх у правильнос­ті власного рішення.

Основним принципом професійної моралі судді як особи, яка здійснює правозастосовну діяльність, є справедливість. Від нього вимагаються такі особистіші якості, як неупередженість, об'єктив­ність, дотримання прав людини, чесність, гуманізм та ін.

Виконання Україною рішень національних судів є важливою гарантією забезпечення права на справедливий суд. Відсутність належного виконання визнається Європейським судом з прав людини порушенням Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод. Така ситуація порушує стандарти справедливого судочинства. Коли боржником є громадянин, то на сьогодні у нього можуть забрати усе наявне у нього майно, проте коли боржником є держава - вилучити будь-яке майно для покриття боргів практично не можливо.