4.Психологічні аспекти цивільного процесу. Психологія міжособистісної взаємодії у цивільному процесі.

Цивільне законодавство формує відповідну психологію по­ведінки людей в умовах ринкових відносин. Цивільне правове регулювання має дозвільну, а не заборонну зага­льну спрямованість. Дозвільний характер цивільного правового ре­гулювання підприємницької діяльності припускає соціально-психологічну підготовленість населення до його усвідомлення і викори­стання. Низький рівень правової культури, падіння деяких моральних критеріїв (особливо в сфері ділових відносин), зміна соціальних ціннос­тей призвели до того, що з'явилися структури тіньової економіки.

Особливостями цивільних правовідносин є те, що вони виявля­ються як різні варіанти трьох правомочностей:

1) правомочності вимоги (можливість очікувати від зобов'язано- го суб'єкта виконання ним своїх обов'язків);

2) Правомочності на власні дії;

3) правомочності на захист (можливість вимагати використання державно-примусових заходів у випадках порушення суб'єктом права).

Багато цивільно-правових норм носять психологічний характер. Так, заперечування угод, що зроблені під впливом обману, насильст­ва, практично неможливе без урахування психологічних обставин. Проблема провини і відповідальності в цивільному праві, проблема відповідності покарання у скоєному і багато інших проблем потре­бують від юридичного працівника, у тому числі, і психологічних знань. Представляючи собою взаємодію людей в умовах цивільно-процесуального регламенту, правосуддя у цивільних справах насичено всім тим, що вивчає психологія: цілі, мотиви, почуття, пізнання, рішення, переконання і т. д. Суть проблеми полягає в тому, щоб поставити знання про всі ці психологічні явища на службу цивільному судочинству, вияви­ти психологічні закономірності, що спостерігаються при відправлен­ні правосуддя у цивільних справах, їхню роль у практиці правосуд­дя, досягнення цілей, поставлених перед правосуддям, особливості виховного впливу суду.

У будь-якому цивільному процесі правова регуляція обов'язково взаємопов'язана з регуляцією поведінки його учасників. Наміри гро­мадянина, його інтереси, честь, гідність, воля й інші психологічні по­няття наведені в кожному цивільному процесі.

Процесуальний статус значною мірою визначає соціально-рольову поведінку громадянина (позивача чи відповідача). Предметом позову є спірні правовідносини.

Позивач — це особа, яка звернулася в суд або третейський суд по захист свого порушеного (що оспорюється) права або інтересу, який охороняється законом. Позивач (громадянин або юридична особа) має у своєму розпорядженні певні прав

- може ознайомитися з матеріалами справи;

- має можливість заявляти відводи і ставити запитання учасникам процесу;

- може подавати докази і брати участь в їхньому дослідженні;

- має право давати пояснення суду і подавати свої міркування щодо

питань, які виникли в ході судового розгляду;

- може оскаржити рішення і визначення суду;

- має можливість вимагати примусового виконання рішення суду і чинити

інші процесуальні дії, передбачені законом.

Вид позову визнача­ється характером вимог, виставлених позивачем до іншої сторони: він може бути спрямований на присудження відповідача до учинення певних дій або до стримування від неправомірних дій, на зміну або припинення правовідносин.

Статус відповідача пов'я­заний із цивільно-правовою відповідальністю, із юридичними наслідками невиконання обов'язків, передбачених цивільним правом, із по­рушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи.

Найскладнішою і психологізованою для аналізу цивільної справи є судова ситуація при протиборстві сторін, тобто конфліктна ситуа­ція. Причини міжособистісних конфліктів різноманітні:

- природне зіткнення матеріальних і духовних інтересів сторін у процесі їхньої життєдіяльності;

- неправильні рішення з оплатою праці або розподі­лом завдань;

- нездатність зрозуміти іншу сторону як наслідок значної втрати і перекручування інформації в процесі міжособистісного спіл­кування;

- незбалансована рольова взаємодія;

- егоїстичні орієнтації однієї зі сторін, необгрунтоване прагнен­ня бути лідером в усіх справах;

- неврівноваженість характеру, причепливість, схильність до під­бурювання людей та ін.

Якщо реальна поведінка партнера у взаємодії не укладається в рамки бажаного або допустимого, то виникає перед-конфліктна ситуація або конфлікт. Характер поведінки відповідача (або позивача) залежить від особливостей ситуації взаємодії, індиві­дуально-психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до партнера у взаємодії.

Активність поведінки сторін обумовлена здатністю обговорюва­ти зібрані в справі докази, заявляти клопотання і ставити запитання, але головним чином — ставленням до вимог протилежної сторони. Потрібна добра обізнаність у психології людей, щоб координувати дії сторін, врівноважувати їхні зусилля, надавати сторонам рівні до­казові можливості, знижувати гостроту і напруженість їхньої міжособистісної взаємодії.

У цивільному судочинстві кожна сторона (як і ін­ші особи, причетні до справи) має право на участь у дослідженні і пе­ревірці доказів, на участь у допиті свідків, має право висловити свою думку стосовно достовірності й доказової сили показань свідків.

Адвокат-представник захищає права й інте­реси, які охороняються законом, свого довірителя. З цією метою він оцінює докази, обґрунтовує доведеність або недоведеність відповід­них фактів, аналізує й оцінює можливість застосування норм. Серед його психологічних якостей варто назвати насамперед уміння вислу­ховувати людей, які звертаються по допомогу, ставити уточнювальні і конкретні запитання, виявляти толерантність і емоційну стійкість та ін.

Важлива відмінність цивільних справ від кримінальних полягає в тому, що кримінальні справи приходять у суд, а отже, і до адвоката, вже розроблені. А в цивільній справі збір доказів, позиція, бесіди зі свідками і багато чого іншого — усе це адвокат повинен виконати са­мостійно.

Прокурор у цивільному процесі може виступати або як пред'яв­ник позову (звертатися в суд по захист прав і інтересів інших осіб), або вступати в справу для надання висновку. У першому випадку він бере участь у судових суперечках, у своїй діяльності підпорядковуєть­ся вимозі рівності сторін. У другому — його діяльність виявляється в промові, що має узагальнений характер, причому оцін­ки в ній даються від імені держави.

На відміну від судового розгляду по кримінальних спра­вах, промова прокурора в суді у цивільних справах не обвинувачує, а робить висновок у справі; промова адвоката не захищає, а надає юридичну допомогу сторонам.

Під час судового розгляду основне завдання цивільного суду — врегулювання протиборства інтересів сторін на законній підставі. При цьому між сторонами, з одного боку, сторонами і судом, — з другого, відбувається безупинний процес циркуляції інформації, яка психологічно не однотипна. Суду від позивача і відповідача адресу­ється в основному спонукальна інформація у формі клопотань, заяв, вимог. Ця інформація сприймається, переробляється, критично оці­нюється і служить базою для прийняття судового рішення. Судове рішення виконує такі функції: інформаційну, уза­гальнену і спонукальну. Воля суду може виявлятися також у формі розпоряджень, припущень і дозволів.