1.Три постулати, на які спирається загальна теорія систем.

Загальна теорія систем спирається на три постулати:  функціонування системи може бути описане на основі вивчення структурно-функціональних зв’язків між елементами, що утворюють цілісність (систему);  організація (структура) системи виявляється через стан (властивості і функції) елементів, які безпо- середньо взаємодіють із середовищем (оточенням) системи;  організація системи цілком визначає її функції і взаємодію із середовищем. Системний підхід, як наріжний принцип загальної теорії систем, передбачає комплексне вивчення будь- якого об’єкта дослідження як системи, тобто її складу, структури взаємозв’язків, функцій, організації, місця в системі вищого рангу, внутрішньої ієрархії, стійкості, відкритості і т. ін. Системний аналіз є одним з методів комплексного дослідження в об’єктах таких властивостей і відно- шень, що важко піддаються спостереженню та складні для безпосереднього пояснення. Мета системного аналізу досягається через уявлення цих складних об’єктів як цілеспрямованих систем (системний підхід) та дослідження їх властивостей і взаємовідношень між метою і засобами її досягнення. Системний аналіз вирішує завдання правильної (адекватної) постановки задачі, вибору доцільних методів дослідження. Системний аналіз ефективно застосовується в теоретичних і прикладних дослідженнях при виборі варіа- нтів розвитку, інвестицій практично в усіх сферах діяльності від ядерних та молекулярних досліджень до глобальних (планетарних і космічних) проблем.

2.Поняття системи. Розвиток системних уявлень.

Категорія «система» означає цілісну сукупність взаємозв’язаних частин. Загалом будь-яку сукупність взаємодіючих предметів можна ідентифікувати як системне утворення, тобто систему. Прикладом таких системних утворень є атом, молекула, жива клітина, біоценоз, ландшафт, верстат, автомобіль, фабрика, сім’я людей, трудовий колектив, студентська академічна група, факультет, університет, місто, регіон, держава, суспільство, планета. Для прикладу детальніше розглянемо живу клітину. В матеріально-речовинному відношенні клітина складається з низки хімічних сполук — білків, нуклеїнових кислот. Кожна з цих сполук взята окремо є неживою хімічною речовиною, яка не володіє всією сукупністю життєвих функцій (проявів). Але в ре- зультаті певного способу взаємодії (обміну, заміщення, регенерації) ці хімічні сполуки утворюють ціліс- ність, тобто власне клітину, яка володіє якісно складнішими властивостями по відношенню до первин- них її складових: здатністю до обміну речовин, росту, само відтворення, подразливістю. Зв’язки між компонентами системи завжди є суттєвими та органічними. Це означає, що ці зв’язки є ви- явом внутрішньої функціональної суті складових частин та відображують зміст і цільову спрямованість розвитку системи в цілому. Внаслідок цього зміна одного з компонентів викликає певні зміни всіх інших частин системи, а іноді - і системи в цілому. Наявність такої тісної взаємодії, органічного взаємозв’язку компонентів є причиною того, що в різноманітних процесах, у взаємодії з середовищем система висту- пає як єдине, цілісне утворення. Це виявляється тому, що внутрішні зв’язки між компонентами системи значно тісніші та стійкіші, ніж зв’язки цієї системи (або її окремих компонентів) з іншими матеріальни- ми об’єктами зовнішнього середовища. Система активно впливає на свої компоненти, змінюючи та перетворюючи їх відповідно до своєї внут- рішньої суті (природи). В результаті такого впливу первинні (вихідні) компоненти зазнають помітних змін: одні з них втрачають певні властивості, якими вони володіли до входження в систему, та набувають нових властивостей; інші посилюють свої властивості в умовах внутрішнього середовища системи (внут- 10 рішньо системного середовища) і, таким чином, суттєво впливають на зовнішні функції системи в ціло- му; кількісних і якісних змін зазнають ті властивості компонентів, яких вони не втрачають. Наприклад, протон і нейтрон в складі атомного ядра мають зовсім не такі властивості, як у вільному стані. Вільний нейтрон є нестійким та існує відносно недовго, а в складі атомного ядра він набуває стійкості. Наведені приклади свідчать про наявність у системи інтегративних властивостей, які не зводяться до суми властивостей її компонентів. Такі інтегративні властивості є якісно складнішими та вищими за су- му властивостей компонентів. Важливою особливістю системи є її склад, тобто певний набір компонентів, частин, елементів. Від скла- ду, внутрішньої суті частини залежить природа цілого, тобто власне системи. Наприклад, властивості атома або хімічного елемента визначаються, насамперед, кількісним і якісним складом елементарних частин, що їх утворюють. Або така характеристика академічної студентської групи, як рівень успішності, за лежить від здібностей та працездатності студентів, що складають цю групу. Або якість і продуктивність роботи бригади мулярів залежить від рівня кваліфікації та мотивації до роботи працівників, що склада- ють цю бригаду. Таким чином, склад, набір компонентів системи є змістовною властивістю останньої. У підсумку потрібно підкреслити, що система — це відмежована від зовнішнього середовища сукупність взаємозв’язаних частин (компонентів), яка володіє якісно вищими та складнішими властивостями в по- рівнянні із сумою властивостей її частин й характеризується певним складом (набором) компонентів і певним способом їх взаємодії.