2.4 Тіньовий сектор у структурі середовища міжнародного бізнесу

Тіньова економіка визнається глобальною економічною проблемою і обіймає важливу роль у сучасній системі міжнародного бізнесу. Сут­тєві зміни міжнародного середовища початку XXI століття спричини­ли необхідність формування нових підходів до організації економічної взаємодії та усвідомлення проблем безпеки національного бізнес-середовища у процесі участі у глобальній економіці.

Тіньовий сектор має неоднозначний вплив на середовище бізнесу. З одного боку ухилення від податків та законодавчих обмежень поси­лює конкурентність підприємств, дозволяє отримувати додатковий

прибуток та пожвавлює економічну активність і знижує рівень безро­біття у країні. З іншого боку, функціонування тіньового бізнесу на­пряму шкодить державному бюджету та опосередковано іншим еко­номічним агентам, які оперують в рамках законодавчої системи.

Відносини в межах тіньового сектору відображають постійні зміни у суспільстві, на які не встигає відреагувати легальний бізнес. Поши­рення зв'язків у тіньовому середовищі чинить небезпеку для економі­ки країни, правової та соціальної сфери, погіршує конкурентоспро­можність середовища національної економіки на світовому ринку. Посилення взаємозалежності сучасного світу, яке ми сьогодні спосте­рігаємо у поширенні і прискоренні руху капіталу, товарів і послуг, мі­грації робочої сили та диверсифікації бізнесу потребує значної уваги до відносин, які розвиваються між усіма елементами світового бізнес-середовища та, у тому числі, які функціонують у тіньовому секторі бізнесу.

У своєму широкому розумінні тіньова економіка визначається як економічна діяльність поза системою контролю та обліку з боку державних органів. Дане визначення розкриває узагальнену сферу економічної активності та врівноважує на одній ланці принципово відмінні види бізнесу. Так поруч із кримінальною діяльністю, коруп­цією та іншими суспільно-небезпечними елементами до тіньової еко­номіки відноситься також побутова мікроекономічна діяльність, така як приватне неформальне репетиторство, вторинний ринок побуто­вих товарів, майстерування, фермерство для власного споживання тощо.

Тіньова економіка виступає проблемою для суспільних наук, адже неможливо надати єдину вичерпну відповідь на питання, чому люди працюють нелегально, до яких результатів приводить така поведінка, як розрахувати обсяги тіньового сектору, як попередити тінізацію економіки і як попередження тінізації впливає на формальні відноси­ни бізнесу.

Одну із перших згадок тіньової економіки як явища світового гос­подарства знаходимо в роботі американського економіста та мисли-теля-постмодерніста Уолта Уїтмена Ростоу "Стадії економічного рос-ту .

Варто зазначити, що Уолт Ростоу визначив тіньову економіку зде­більшого як альтернативну систему економічних відносин, яка вини­кає на противагу традиційним, діючим, відносинам. За своєю модел­лю економічного зростання Ростоу виділяє чотири стадії переходу стану національного господарства на шляху трансформації. Перша стадія пов'язана з усвідомленням національної єдності як передумови для переходу. Далі підготовка до зміни правлячого режиму набуває

організованого характеру, контреліта послідовно виступає проти ре­жиму, відкрите незадоволення діючою системою приводить до необ­хідності інституціоналізувати певні демократичні процедури. У третій фазі відбуваються потужні реформаторські рішення, впроваджують­ся радикальні зміни. І, нарешті, коли всі демократичні інновації ста­ють традиційними та повсякденними, можна говорити про четверту фазу - звикання до змін. Таким чином, Ростоу вбачає в тіньовій еко­номіці передумови для еволюційних змін, оптимізації діючої економі­чної системи, запровадження процедур, які виявляють недоліки в іс­нуючому порядку та пропонують більш вигідну та актуальну органі­зацію.

Тінізація економіки, як процес поширення економічної активності у тіньовому секторі, ускладнює підрахунок офіційних індикаторів економічної активності, адже безробіття, виробництво, споживання та інші показники викривлюються та державне управління спираєть­ся у прийнятті виконавчих рішень на гіпотетичну ситуацію, яка може суттєво різнитися із реальною економікою. Збір інформації про підпі­льний та нелегальний бізнес, який також виступає елементом тіньово­го сектору, має відбуватись на постійних засадах, оцінюючи масштаб та інтенсивність тіньової активності. Труднощі у отриманні об'єктивної статистики полягають у тому, що суб'єкти тіньового бізне­су не бажають бути ідентифікованими та за визначенням приховують свою діяльність. В той же час загально прийнятою сьогодні є думка, що обсяги тіньового сектору помітно зростають.

З точки зору інституційного підходу до дослідження бізнесу, серед основних причин проявів тіньової економіки визначають наступні: ^ високий рівень транзакційних витрат легального бізнесу; S відсутність ефективної системи захисту прав власності; ■S підпорядкування системи державних інститутів певній групі

еліт.

В цілому дані фактори визначають величину транзакційних витрат окремих суб'єктів бізнесу і впливають на рівень легітимізації діяльно­сті.

Так цікавим є підхід Ернандо де Сото, для якого тіньова економіка є притулком для тих економічних акторів, для котрих витрати до­тримання діючих законів є більшими, ніж вигода від ведення господа­рювання. Дана ситуація спостерігається як у розвинених країнах, так і країнах з перехідною економікою, де високі транзакційні витрати приводять до поширення тінізації бізнесу.

Основний акцент при дослідженні тіньової економіки зосереджено на економічній та соціальній політиці. Проблемами розвитку тіньово­го сектору є те, що його функціонування є вигідним бізнесу, котрий

ухиляється від тиску офіційних регулюючих інститутів. Так зростання тіньового сектору є результатом ускладнення податкової політики та соціального страхування. В результаті виникає загроза потрапляння у пастку подальшої тінізації, коли нестача податкових надходжень по бюджету змушує уряд компенсувати бюджетний дефіцит та надалі підвищувати податки, що відповідно стане поширювати тінізацію.

З метою вірної ідентифікації обсягів бізнесу, який знаходиться у тіньовому секторі, необхідно визначитись із самим поняттям тіньової економіки. Таких суперечливих визначень існує багато на самих різ­них рівнях.

В контексті діяльності Євросоюзу дані визначення мають бути спі­льними або, принаймі, взаємозрозумілими та адаптованими для фік­сації економічної активності державними інститутами країн-членів ЄС. Проте, на сьогоднішньому етапі питання тіньового сектору вва­жається складним і напруженим для європейських систем національ­них рахунків і визнається потреба у гармонізації визначень, що вва­жати тіньовим бізнесом.

Так німецька рада економічних експертів дає визначення: "рішен­ня проти офіційних норм та формальних інститутів для економічної активності".

В Україні перша спроба надати визначення звучить як: "тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не враховується і не конт­ролюється офіційними державними органами, а також, діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного зако­нодавства!'. Проте, це визначення може стосуватись всіх загальнок-римінальних злочинів (крадіжка, розбій, вимагання), а це може приз­вести до неприпустимого розмиття визначення тіньової економіки.

Класифікаційний розподіл тіньової економіки на неофіційну та не­легальну можна поглибити, виділяючи три складові:

S неофіційна економіка: діяльність домогосподарств, що виго­товляють та споживають товари чи послуги власного виробництва, для власних потреб господарів, близьких та родичів;

S нелегальна економіка: незаконне виробництво та продаж ле­гальних товарів без їх документального оформлення та/або реєст­рації підприємств;

■S кримінальна економіка: виробництво та продаж заборонених товарів і послуг (наркотики, вибухові речовини, проституція). Розподіл економіки на дві складові: офіційну і неофіційну (тіньову) дозволяє застосувати категоризацію економічної активності.

Офіційна економіка - це та частина народногосподарського ком­плексу країни, яка функціонує за існуючими в державі законам. її ді­яльність постійно враховується, контролюється і регулюється відпові-

дними державними органами статистичного обліку, контролю, управ­ління, регулювання. Наявність тіньової економіки передбачає підпі­льне виробництво, незаконний рух товарів і послуг, приховування доходів, використання механізмів недобросовісної конкуренції, моно­полізації та корупції.

У міжнародному середовищі дана класифікація ускладнюється різ­ними підходами до регулювання бізнесу національними законодав­чими системами. Так структура системи національних рахунків та періодичність їхнього обліку можуть різнитися і один і той вид бізнесу буде відмінно трактуватись у різних середовищах.

Сьогодні Комісія ЄС ініціювала процес стандартизації визначень тіньової діяльності на європейському рівні, ініціативу підтримано ЄВРОСТАТ при підрахунку ВНП.

Ряд проблем розрахунку тіньового сектору залишаються нагальни­ми. Нелегальний сектор включає у себе всі товари і послуги, які ма­ють бути враховані у системі національних рахунків, але з певних причин цього не було зроблено. Проте існують наступні причини:

S суб'єкт не реєструє свою діяльність, оскільки вона відбуваєть­ся в рамках самодостатньої і автономної економічної системи (майстер власноруч виготовляє продукт із добутої ним сировини);

■S транзакція фіксується частково або не фіксується взагалі з причин практичних проблем або неефективної системи обліку (ін­новаційна діяльність, котра виходить за рамки діючого обліку сис­теми національних рахунків);

■S додана вартість не показується, оскільки вона не може бути зафіксована (продукт вироблений у тіньовому секторі). Таким чином чіткого визначення тіньової економіки на міжнарод­ному рівні сьогодні не існує і трактування залежить від конкретних обставин та законодавчих норм, які регулюють господарські відноси­ни між суб'єктами міжнародного бізнесу.

У загальних рисах до тіньового сектору прийнято відносити насту­пні види бізнесу:

Необлікована економіка - економічна діяльність, яка дозволена за­конодавством країни, але з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не враховується, не контролюється і не оподатковується державою. До цієї складової належать такі види діяльності, як ремонт будинків власними силами, догляд за дітьми, доходи від присадибних ділянок, випадкові підробітки тощо, тобто все те, що відповідає змісту визна­чення неофіційного сектору тіньової економіки.

Ухилення від сплати податків - легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається цілковите або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів і регламентації (тобто суб'єкт тіньової еко-

номічної діяльності отримує додатковий прибуток шляхом порушення чинного податкового, економічного та іншого регламентуючого його господарську діяльність законодавства);

Кримінальна діяльність - навмисно приховувана від державних органів економічна діяльність, яка заборонена до ведення у країні і тягне за собою кримінальну відповідальність. В Україні до таких відів діяльності потрапляють торгівля людьми, органами, зброєю або нар­котиками.

Корупція - зловживання службовим статусом у власних цілях - ха­барництво, викривлення суспільних відносин, забезпечення конкуре­нтних переваг на користь учасників корупційних відносин.

Корупція відбувається навколо відносин ренти - доходу від вико­ристання ексклюзивного права на обмежений ресурс, який є предме­том конкуренції. Навколо відносин ренти формуються еліти держави та у процесі обмеження доступу до неї закріплюється сила і вплив групи еліт.

Очевидно, коли тіньовий сектор економіки набуває помітних мас­штабів у порівнянні з формальною економікою, виникають небезпеч­ні перекоси господарської діяльності. У першу чергу вони пов'язані з тим, що на захист великих масивів економічної діяльності від втру­чання з боку державних органів необхідно залучати підтримку бюро­кратичного апарату, тим само стимулюючи корупційну діяльність. Таким чином, тіньова економіка складає фінансову сторону корупції, що створює замкнене коло взаємозалежності цих двох феноменів: ко­рупція є механізмом забезпечення функціонування тіньового сектору економіки - середовища, в якому відбувається фінансування коруп-ційної діяльності. Дослідження корупції і тіньової економіки є нероз­ривно пов'язаними і дані питання доречно розглядати у комплексі.

Процес ціноутворення у тіньовому секторі є складним питанням, адже ключовим фактором формування ціни є відносини між учасни­ками тіньового бізнесу радше ніж: раціональна оцінка. Ціна на товари поза легальною економікою не відповідає очікуваній ринковій ціні і формується виходячи із наступних стартових позицій:

Перший сценарій: ціна на товар або послугу у тіньовому секторі менша за ринкову ціну. Дана ситуація свідчить про те, що постачаль­ник схильний уникати легалізації свого бізнесу з метою приховування діяльності від податкових органів. Зекономлені кошти дозволяють зменшувати ціну на товар нижче ринкової. Також товар може мати нелегальне походження, бути краденим або ж виготовленим поза від­повідністю діючих стандартів якості. Очевидно, що така продукція не має жодної гарантії та післяпродажного обслуговування.

Другий сценарій: ціна на товар або послугу у тіньовому секторі бі­льша за ринкову ціну. Пропозиція є дефіцитною, спостерігається ве­лика конкуренція попиту і товар або послугу важко придбати на рин­ку. До даної категорії можна відвести медичне обслуговування, отри­мання водійської ліцензії або різноманітні схеми "відкатів".

Третій сценарій: товари і послуги присутні виключно у тіньовому секторі і заборонені до розповсюдження у легальній економіці. Відпо­відно, такий вид бізнесу передбачає торгівлю результатами криміна­льної діяльності - наркотрафік, проституція, торгівля органами тощо. Ризики виробництва і обмежена пропозиція спонукають виробника суттєво підвищувати ціну на товар.

Методологія оцінки тіньового сектору у системі міжнародного біз­ несу покладається на фіксацію транзакцій, які вдалося викрити у тих або інших сферах діяльності. Так за даними Глобального центру ін­ формації про тіньовий бізнес - Havocscope http://www.havocscope.com за 2012Й рік у світі у тіньовому секторі було зафіксовано операцій на $1.829 трильйони.

Havocscope ведуть постійний моніторинг 50 тіньових ринків. У пе­реліку не виділені корупція і хабарництво, організована злочинність і відмивання коштів, адже ці види діяльності супроводжують тіньові ринки, а тому вже враховані у даному обліку.

Зарегульованість економічної системи та недоліки в податковому та митному законодавстві - основне джерело поширення тіньової економіки. Додаткові кроки регулювання системи приводять до ство-

рення нових адміністративних бар'єрів. Відповідно, такі бар'єри по­силюють стимули для тінізації своєї діяльності. У короткостроковій перспективі така стратегія розвитку бізнесу може здаватись ефекти­вною, проте ми бачимо, як взаємозв'язок структурних елементів ті­ньової економіки обмежує діяльність рамками тіньової сфери, ство­рюючи додаткові бар'єри на шляху легалізації.

Неухильно зростаючі економічні та фінансові можливості учасни­ків тіньового бізнесу приводять до розширення масштабів підкупу державних чиновників. За оцінками, оприлюдненими в США, на під­куп тамтешніх впливових державних чиновників великі злочинні угруповання витрачають від ЗО до 50% своїх прибутків. Проведеними дослідженнями встановлено, що потенційних хабарників серед чино­вників державного апарату, тобто осіб, які за сприятливих умов гото­ві отримати хабар, близько 70%. 87% опитаних українських підприє­мців підтвердили, що спостерігають корупцію в держустановах і змушені сплачувати хабарі. 77% впевнені, що працівники контролю­ючих органів штучно створюють ситуації, які провокують на пору­шення законодавства, створюючи штучний попит на ренту.

Повернення створених у тіньовому секторі доходів потребує конве­ртації тіньових активів у легальну форму. Сьогодні легалізація дохо­дів, отриманих злочинним шляхом перетворилась на індустрію, що не тільки дозволяє повертати нелегально отримані кошти у формальну економіку, але й створює системні взаємозв'язки формальної еконо­міки з найбільш небезпечними формами кримінальних угруповань. Питання легалізації "брудних" грошей вийшло за економічну площину і розглядається в контексті загальної безпеки країни та стабільності її соціальної системи.

Термін "відмивання грошей' уперше було використано у 80-х роках XX ст. по відношенню до перетворення отриманих доходів від нелега­льного наркобізнесу у легальні активи і майно. Терміни "легалізація" чи "відмивання" широко вживаються у міжнародних актах, напри­клад у Віденській конвенції 1988 p., Страсбурзькій конвенції 1990 p., національному законодавстві України.

Згідно зі ст.З Віденської Конвенції під легалізацією (відмиванням) розуміється комплекс дій, пов'язаний з прихованням справжнього джерела одержання майна чи коштів. До таких джерел відносяться, зокрема, конверсія або передача майна, якщо відомо, що таке майно отримане в результаті правопорушення чи в результаті участі в тако­му правопорушенні (таких правопорушеннях), з метою приховування незаконного джерела чи майна задля того, щоб надати можливість будь-якій персоні, що бере участь у здійсненні такого правопорушен­ня (таких правопорушень), ухилитися від відповідальності за свої дії;

придбання, використання майна чи володіння ним, якщо в момент його одержання було відомо, що воно отримане в результаті правопо­рушення чи в результаті участі в такому правопорушенні (таких пра­вопорушеннях) .

Розвиток організованої злочинності привів до росту кількості зло­чинних організацій, що верифікували джерела своїх доходів. Ці дохо­ди, дуже значні за обсягом, стали інвестуватися в легальну економіку. У зв'язку з цим виникла необхідність розширення сфери застосуван­ня поняття легалізації доходів і сфери протидії цьому явищу.

Суб'єкти легалізації доходів шукають спосіб використання активів без привертання зайвої уваги, тому можна розглядати відмивання грошей як процес маскування незаконного походження доходів.

У цьому процесі досить умовно виділяють 3 стадії:

Незаконні фонди проникають до фінансової системи у вигляді ве­ликої кількості банківських рахунків, грошових переказів або ж гроші направляються до фінансових систем країн зі слабкими формами ко­нтролю активів.

Ускладнюється пошук зв'язку між; грошима та джерелом їх похо­дження. Це можуть бути багаторазові трансфери активів з одного ба­нку до іншого, конвертування валюти, використання підставних фірм тощо.

Легалізовані кошти повертаються в економіку - купується майно, гроші інвестують у розвиток бізнесу, витрачається відпочинок на фешенебельних курортах тощо.

Приблизні підрахунки суттєво різняться, але дають уявлення про масштабність проблеми. За підрахунками МВФ та Світового Банку відмивання грошей становить близько 4% світового ВВП, в межах 2-3-х трильйонів доларів США. Наслідки близькі до катастрофічних: ба­зовий макроекономічний аналіз показує, що різка зміна попиту на гроші викликає загрозу стабільності банківського сектору, змінює па­раметри грошової ліквідності та зменшує роль фінансових важелів в економічній системі, чим спотворює процеси управління фіскальною політикою держави, провокує непевність в економічній ситуації та знижує якість економічного прогнозування. Що, у свою чергу, спри­чиняє різкі коливання валютних курсів, неконтрольований рух капі­талу, зменшення прямих іноземних інвестицій.

Конвенція Ради Європи від 8 листопада 1990 р. про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності визначає злочинними дії, пов'язані з відмиванням доходів, отрима­них від злочинної діяльності. Варто сказати, що поняття відмивання у Страсбурзькій конвенції є достатньо близьким за змістом і формою тому поняттю, що закріплене у Віденській конвенції. У той же час,

необхідно відзначити, що ч.2 ст.б Страсбурзької конвенції фіксує ду­же важливе положення, що дозволяє застосовувати норму національ­ного законодавства, яка встановлює відповідальність за відмивання грошей, у тому числі і по відношенню до осіб, які "не підпадають під карну юрисдикцію Сторони"). Суб'єктом переслідування з боку кар­них органів держави може бути підозрювана в легітимізації коштів, отриманих злочинним шляхом, особа, яка є громадянином іншої кра­їни. Таким чином, відповідальність за відмивання доходів може по­ширюватися і на тих осіб, що виступають консультантами, що пропо­нують різноманітні послуги по легалізації доходів, отриманих злочин­ним шляхом (фінансові, юридичні, т.д.). Міжнародний аспект перес­лідування робить ініціативи протидії «відмиванню грошей» глобаль­ними, проте існує ряд питань формування єдиного юридичного поля та норм протидії розвитку тіньового сектору взагалі, та окремо акти­вів від незаконних операцій, які досі потребують узгодження.

Таким чином, зазначені міжнародно-правові акти розглядають ле­галізацію як визначений процес, тобто як сукупність дій, спрямова­них на запобігання встановленню комплексу фактів, пов'язаних з до­ходами, отриманими від злочинної діяльності.

Фінансовий аспект відмивання коштів часто називають основною характеристикою дії. Сьогодні фінансові операції у світі здійснюють­ся банками й іншими фінансовими установами (наприклад, Держка-значейством), переважно у безготівковій формі. Здійснення саме фі­нансових операцій зі злочинно отриманими коштами з метою прихо­вання їх справжнього походження також можна кваліфікувати як ле­галізацію активів, адже потрапляння коштів у систему безготівкових розрахунків фінансової сфери держави розмиває джерела їхнього по­ходження.

Важливо наголосити на системності процесу легалізації, адже разо­ві злочини не приносять тих прибутків, що потребують легалізації. Це сфера організованої злочинності і нелегального підприємництва, тоб­то стабільного і регулярного правопорушення. Соціальне значення ле­галізації полягає у тому, що суспільна небезпека цього явища лежить у створенні сприятливих умов для тяжких злочинів з боку організова­них злочинних груп. Злочинці одержують від представників певних державних і суспільних інституцій (банків, підприємств, правоохо­ронних органів) допомогу, щоб приховати злочинне походження май­на. Таким чином, з'являється додатковий аспект соціальної небезпеки - системні зв'язки державних і комерційних установ і організацій зі злочинними угрупованнями.

Розвиток підприємницької діяльності у тіньовому секторі стимулює поширення корупції у державних контролюючих органах. У ситуації,

коли сплата хабара стає більш вигідною для підприємця, ніж; сплата податків, створюється сприятливе для розвитку корупції середовище. Персональна фінансова стратегія буде передбачати відхід від право­мірної поведінки. Відповідно, створення таких умов через усклад­нення податкового законодавства є вигідним для корумпованих чи­новників.

Окрім стимулювання корупції, неефективна податкова політика ускладнює ведення легального бізнесу, чим сповільнює розвиток наці­ональної економіки. Ведення легальної підприємницької діяльності у тіньовій сфері може бути вигідним для економіки в цілому, адже ко­шти, виручені від неї, повертаються в легальну економіку. Проте, ле­галізація бізнесу означає припинення фінансування корупційного се­ктору тіньової економіки, що приводить до створення штучних пере­пон на шляху до виводу діяльності із тіні з боку корумпованих держа­вних службовців.

Як легальна, так і кримінальна економіки передбачають взаємодію з урядовими структурами для реалізації своєї діяльності. У випадку з легітимною діяльністю корупція проявляється в ухиленні від податків та уникненні реєстрації та фіксації економічної активності. У разі ро­звитку кримінальної економіки держава потрапляє під загрозу того, що транснаціональні злочинні угруповання увійдуть у тісний контакт з урядом країни для захисту власної діяльності та лобіювання кримі­нального бізнесу в країні.

У цьому сенсі протидія легалізації коштів - це усунення сприятливих економічних умов для існування організованої злочинності. Адже саме з цього боку надходять доходи від наркобізнесу, проституції, торгівлі лю­дьми, економічного шахрайства і таке інше у високоприбуткові легаль­ні підприємства, щоб поступово забезпечити контроль над цілими галу­зями економіки, засобами масової інформації, політичними інститута­ми, органами влади.

У процесі аналізу сумнівних фінансових операцій виявлено, що ос­новним та найбільш вразливим ланцюгом у процесі відтоку капіталів за кордон та відмивання грошей є банківська система, оскільки, не­залежно від походження коштів, вони в обов'язковому порядку про­ходять через рахунки банківських установ, у тому числі з метою здій­снення легалізації "брудних" коштів.

Оскільки переважна більшість трансакцій, які здійснюються з ме­тою відмивання незаконно отриманих доходів, відбувається з вико­ристанням компаній-нерезидентів, особливий акцент необхідно зро­бити на вдосконаленні та розширенні контактів з анти-корупційними службами інших країн.

Ухилення від сплати податків є іншим основоутворюючим елемен-м тіньового сектору. Окремі підрахунки обсягів ухилення від сплати датків у світі сьогодні різняться. Так за даними мережі Tax Justice ivctwork, податковий рай приховує в межах $20-30 млрд. Проте, зво­лікаючи на зафіксовані обсяги нелегальної економіки дані цифри здаються заниженими.

РОЗДІЛ З

МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ

МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ