4.1. Компанія як головний суб'єкт міжнародного бізнесу

Формування та розвиток системи міжнародного бізнесу відбува­ються під впливом сукупності різноманітних і суперечливих факторів за участі різних суб'єктів - приватних, суспільних, державних й між­народних організацій. При цьому в міжнародному бізнесі домінуючу роль при проведенні різноманітних комерційних операцій відіграє фірма (компанія) як його суб'єкт. Для її організації головне значення мають такі чинники, як кількість учасників, обсяги необхідного капі­талу, ризик, порядок управління та оподаткування.

Термін «фірма» (компанія) в розвинутих країнах застосовується для умовного позначення контрагента, який переслідує комерційні цілі. Будь-який суб'єкт господарювання (фірма, компанія) створюється за­сновниками для ведення господарської діяльності в галузях промисло­вості, торгівлі, будівництва, транспорту, сільського господарства з ме­тою отримання прибутку або реалізації інших економічних чи соціаль­них завдань. Засновники (акціонери, учасники) з урахуванням влас­них можливостей і досвіду, мотивів започаткування бізнесу, особливо­стей галузі, регіону, необхідних обсягів і способів інвестування обира­ють правову форму фірми, дають їй фірмове найменування, наділяють певними активами й визначають її організаційну й територіальну структуру. Після цього вони реєструють її з обов'язковим занесенням відповідної інформації до торгового реєстру своєї країни.

Торговий реєстр - це книга обліку, до якої необхідно вносити певні дані про фірму, що мають правове значення.

Торгові реєстри залежно від правових та інших факторів, що скла­лися у країнах світу, ведуться різними організаціями: в Австрії та Ні­меччині - судами, у Швейцарії - судами й адміністративними орга­нами, в Україні - уповноваженим державним органом. Кожен має право ознайомитися з ними й отримати за відповідну плату виготов­лені та завірені копії записів реєстру. З торгового реєстру можна діз­натися, про найменування фірми, її місцезнаходження, сферу її діяль­ності, організаційно-правову форму, дані про статутний капітал, про керівництво й т.д. Як правило, всі записи в торговому реєстрі заслу­говують на довіру й відповідають фактам. Його існування значно по­легшує ведення комерційної діяльності, оскільки через нього легко пе­ревірити наявну інформацію про фірму.

Для забезпечення ефективного ведення міжнародного бізнесу в су­часних умовах, кваліфікованого управління підприємством винятко­во важливою є їхня чітка класифікація за певними ознаками. Фірми (компанії), що виступають на світовому ринку, розрізняють за певним ознаками (табл. 4.1).

Розглянемо це питання більш детально. Так, за галузево-функціональним видом діяльності розрізняють:

1. Промислові компанії, в основі бізнесу яких лежить виробництво товарів, на яке зазвичай припадає більше 50 % обороту компанії. У результаті процесів глобалізації та інтернаціоналізації на світовому ринку відбулася значна концентрація виробничих потужностей під контролем невеликої групи промислових компаній-гігантів, які вод­ночас зосередили у своїх руках значну частину комерційного експор­ту/імпорту та торгівлю результатами інтелектуальної власності. Вони також є й основним експортерами виробничого капіталу, що спрямо-

вується на створення в різних країнах світу власної мережі дочірніх компаній і філій.

2. Торговельні компанії займаються в основному проведенням опе­рацій з купівлі-продажу товарів. Вони можуть діяти самостійно як незалежні в юридичному й господарському відношенні одиниці або входити до збутової мережі великих промислових компаній. У струк­турі їхньої діяльності значна частка припадає на здійснення торгово-посередницьких операцій. Торговельні фірми бувають вузькоспеціалі-зованими або реалізують товар достатньо широкої номенклатури.

3. Транспортні компанії здійснюють міжнародні перевезення ван­тажів і пасажирів. Залежно від виду транспорту та спеціалізації на окремих видах перевезення вони поділяються на судноплавні, авто­мобільні, авіаційні та залізничні.

4. Страхові компанії здійснюють страхування вантажів при між­народних перевезеннях, а також; надають послуги із страхування від інших ризиків, що виникають у системі міжнародного бізнесу.

5. Інжинірингові компанії надають послуги інженерно-технічного характеру, що пов'язані з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів і вдосконаленням вже існуючих.

6. Туристичні компанії надають послуги з організації міжнародно­го туризму й поділяються на туристичні агентства, туроператорські фірми та туристичні корпорації.

7. Лізингові компанії надають послуги з передачі товарів в оренду (довгострокову, середньострокову, короткострокову). Вони поділяють­ся на вузькоспеціалізовані та універсальні. На практиці вони дуже ча­сто входять до складу тієї чи іншої промислово-фінансової групи.

8. Рекламні компанії (агентства) - це спеціалізовані фірми, які на­дають послуги комерційної реклами з метою формування попиту на товар і його продажу. Вони виступають посередниками між промис­ловими, торговельними та іншими компаніями, що рекламують свої товари й послуги, з одного боку, та медіа-концернами, з іншого.

Однією із найважливіших є класифікація фірм (компаній) за орга­нізаційно-правовим статусом., тому даний матеріал винесено в окре­мий підрозділ (див. 4.2.).

За характером власності виділяють такі фірми (компанії):

1. Приватні фірми, що належать окремим громадянам або групам громадян на правах приватної власності та з правом найму робочої сили, а також індивідуальні та сімейні компанії, що базуються на приватній власності й водночас на особистій праці.

2. Державні компанії - фірми, що функціонують на основі держа­вного капіталу, отриманого в результаті націоналізації, або новоство-

реного. Під державними підприємствами розуміють як суто держав­ні, так і змішані, де поєднується державний і приватний капітал у рі­зних пропорціях.

3. Кооперативні фірми являють собою пайові об'єднання спожива­чів, фермерів, дрібних виробників для здійснення господарської дія­льності в певному напрямі та задля досягнення комерційних цілей.

За належністю капіталу розрізняють:

1. Національні фірми, капітал яких належить підприємцям однієї країни.

2. Іноземні фірми, капітал яких є власністю іноземних підприємців повністю або в частині, що забезпечує їм контроль.

3. Змішані фірми, капітал яких належить підприємцям двох або бі­льше країн. Якщо метою створення змішаної компанії є започатку-вання спільного бізнесу, то його на практиці називають спільним під­приємством.

За видом контролю й підпорядкування у світовій практиці прийня­то виділяти такі:

1. Головна (материнська, холдингова) компанія, основною особливіс­тю якої є те, що вона контролює діяльність інших компаній через участь у статутному капіталі та/або персональну унію. Залежно від розмірів капіталу, що їй належить, правового статусу й підпорядкованості фір­ми, які перебувають у сфері впливу головної компанії, поділяються на дочірні компанії, асоційовані компанії та філії.

2. Дочірня компанія, яка є юридично незалежною, самостійно веде господарську діяльність, але водночас перебуває під пильним контро­лем з боку головної компанії. Це відбувається через нагляд за її фі­нансовими потоками, координацію господарської діяльності, кадрову політику, звітність.

3. Асоційована компанія, яка юридично й господарсько є самос­тійною і не перебуває під контролем компанії, що володіє часткою в її статутному капіталі, але з тих чи інших причин змушена дотримува­тися певної стратегії у своїй діяльності - у руслі головної компанії.

4. Філія, яка у світовій практиці не користується юридичною й гос­подарською самостійністю, не має ознак юридичної особи й заснована виключно на капіталі головної компанії. Вирішення всіх поточних пи­тань здійснюється за прямою вказівкою з боку головної компанії.

Дочірні та асоційовані компанії, у свою чергу, також можуть брати участь у статутному капіталі інших компаній, що веде до виникнення та існування в системі міжнародного бізнесу складних багатоступене­вих комплексів пов'язаних між собою компаній.

За сферою діяльності до міжнародних відносять фірми, що ведуть господарську діяльність та комерційні операції в зарубіжних країнах, серед яких:

Відмінними особливостями міжнародної компанії є:

■S наявність мережі підконтрольних дочірніх компаній і філій в інших країнах, що працюють у тісній співпраці з головною компа­нією через налагоджену систему спеціалізації й кооперування ви­робництва та здійснення певних функцій у межах групи компаній; S контроль і координація діяльності дочірніх компаній і філій з однієї штаб-квартири.

При цьому міжнародні компанії можуть дотримуватися різної стратегії у своїх ділових операціях у середовищі міжнародного бізне­су, а саме - міжнародної, мультиринкової, глобальної та транснаціо­нальної стратегій.

1. Компанії, що надали перевагу міжнародній стратегії, пропону­ють на іноземних ринках продукт, який розроблено й вироблено, як правило, у країні базування компанії з використанням специфічних знань і навичок, якими володіє сама компанія та які водночас недо­ступні іншим. Вони виходять з того, що на ринках інших країн у них не буде достойних конкурентів, тому пристосування до місцевих умов носить обмежений характер. Проте вони інколи йдуть на створення виробничих підрозділів і розробку індивідуальної маркетингової стра­тегії в інших країнах. При цьому зберігається дієвий контроль із штаб-квартири компанії за діяльністю структурних одиниць у зару­біжних країнах.

2. Компанії, які в основу своєї діяльності поклали мультиринкову стратегію, орієнтуються на максимальне задоволення потреб місце­вих споживачів. Вони пристосовують свій продукт, а також; модифі­кують маркетингову стратегію, виходячи з вимог ринку кожної краї­ни. Крім того, вони зазвичай переносять усі основні стадії створення, просування й реалізації продукту на основні національні ринки, де вони ведуть бізнес.

3. Компанії, що дотримуються глобальної стратегії, зосереджують свої виробничі та інші основні підрозділи в кількох місцях, з яких найзручніше задовольняти потреби світового ринку у своєму продук­ті. Такі фірми, як правило, не вважають за потрібне пристосовувати свою товарну пропозицію та маркетингові стратегії до умов місцевих ринків і роблять ставку на стандартизований продукт.

4. Компанії, що обирають транснаціональну стратегію, намага­ються поєднати у своїй діяльності елементи перших трьох згаданих стратегій, що на практиці не є легким завданням.

4.2. Системи організаційно-правових форм бізнесу в Україні та за кордоном

Правова форма фірм у зарубіжних країнах є досить різноманітною й визначається торговим і цивільним правом кожної з них. Зазвичай усі фірми, що зареєстровані в торговому реєстрі даної країни, є юри­дичними особами, тобто виступають у цивільних і торгових правовід­носинах як самостійний суб'єкт права.

Юридична особа - це об'єднання осіб чи капіталів, що наділені пев­ними правами та обов'язками й мають майнову відокремленість (майно юридичної особи відокремлено від майна її засновників та/або власників). Крім того, юридичні особи бувають двох видів: та­кі, що керуються нормами публічного права, й такі, що керуються нормами приватного права.

Перші мають публічний характер цілей, задля яких вони створені й функціонують, владні повноваження, особливий характер членства. До них належать державні органи, організації й установи, торгово-промислові палати, різноманітні об'єднання підприємців, які не за­ймаються підприємницькою діяльністю.

Юридичні особи, що керуються нормами приватного права, - це об'єднання осіб чи об'єднання капіталів, зареєстрованих як фірми не­залежно від характеру діяльності, форми власності, належності капі­талу й контролю.

Юридична особа при здійсненні господарських операцій виступає від свого імені як суб'єкт підприємницької діяльності й має такі ознаки: S наявність загальної мети, визначеної членами об'єднання; S створення організаційної структури, що забезпечує єдність у

процесі ведення господарської діяльності;

•S існування самостійних майнових прав і зобов'язань;

■S функціонування незалежно від засновників та/або власників

та їх можливої зміни.

У своїй діяльності юридичні особи керуються статутними положення­ми та діють у межах правового поля країни, в якій вони зареєстровані.

При укладанні угоди з іноземним контрагентом на світовому ринку надзвичайно важливо знати його організаційно-правову форму для того, щоб встановити, хто і в якому обсязі несе відповідальність за зо­бов'язаннями фірми, тобто хто сплачуватиме борги фірми, якщо вона збанкрутує. Не менш важливим є й питання представництва. Від правового статусу фірми залежить, кому надається право (повнова­ження) укладати угоди від імені фірми, приймати рішення та підпи­сувати інші документи.

Усі фірми за організаційно-правовою формою можна розділити на два види: одноосібні підприємства та об'єднання підприємців.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини, які несуть відповідальність за його зобов'язаннями всім капіталом підп­риємства і всім своїм майном (якщо воно не відокремлене від капіта­лу підприємства).

Одноосібне підприємство - це первинна форма ведення господар­ської діяльності, найпростіший і низько витратний тип підприємства, тому що відсутня необхідність дотримання цілої низки формальнос­тей. Єдине обмеження, що тут існує, полягає в тому, що, з одного бо­ку, необхідно мати відповідне підтвердження права займатися пев­ним видом господарської діяльності, а з іншого - підприємство в обо­в'язковому порядку слід занести до торгового реєстру країни. Фірмове найменування одноосібного підприємства може збігатися з іменем і прізвищем його власника, а може бути зовсім іншим. Усі справи під­приємства, в тому числі укладання угод, веде його власник або спеці­ально уповноважені на те управлінці. При виборі правової форми не­великим фірмам чи фірмам з нечисленними, чітко вираженими на­прямами проведення ділової активності, яким притаманний певний ризик, можна рекомендувати форму одноосібного підприємства.

У випадках, коли існує прагнення займатися колективним бізне­сом, слід обрати одну із форм його організації. При цьому необхідно чітко визначитися з таких питань:

1. Хто і як розпоряджатиметься належним підприємству майном і хто та в яких межах матиме необхідні повноваження для прийняття рішень щодо його діяльності?

2. Який підхід буде покладено в основу розподілу прибутків підп­риємства?

3. Хто та в яких межах відповідатиме за зобов'язаннями підприєм­ства та за його боргами?

І лише після цього слід переходити до вибору можливої форми об'є­днання своїх підприємницьких зусиль.

Коло існуючих варіантів для об'єднання підприємців у різних краї­нах є досить широким, і тому тут не можна навести якусь одну єди­ну класифікацію. Але найпоширенішим є їх поділ залежно від харак­теру об'єднання (осіб чи капіталів) та від рівня відповідальності уча­сників за зобов'язаннями підприємства (лише вкладом у підприємс­тво чи всім своїм майном). Для об'єднань осіб характерною рисою є особиста участь їхніх учасників у діяльності фірми. Тут розрізняють: повне товариство та командитне товариство. Об'єднання капіталів має за мету концентрацію капіталу та звільнення учасників від по­точних справ і ризику, що виникає в результаті проведення госпо-

дарських операцій. До них належать: товариство з обмеженою від­повідальністю та акціонерне товариство. По суті, між цими понят­тями немає суттєвих відмінностей з огляду на практику більшості країн світу, але разом з тим існують певні особливості в термінології та способах утворення капіталу.

Повне товариство - це об'єднання двох або більше осіб для веден­ня спільної підприємницької діяльності. Учасники безпосередньо бе­руть участь в управлінні справами товариства, а також несуть солі­дарну, необмежену відповідальність за його зобов'язаннями не тільки вкладеним капіталом, але й усім своїм майном. Кредитор такого то­вариства на власний розсуд може вимагати (в тому числі й у судово­му порядку) виконання договірних зобов'язань від товариства чи від його учасників або від обох сторін одночасно. За результатами госпо­дарської діяльності збитки й прибутки такого товариства розподіля­ються між; його учасниками пропорційно частці кожного з них у зага­льному майні підприємства. Особи, які вступають до вже існуючого товариства, несуть відповідальність разом із старими його членами за всі заборгованості, включаючи й ті, що виникли раніше, до їх вступу. Якщо якийсь учасник товариства виходить з нього, то він продовжує бути відповідальним за всі заборгованості, що виникли до його вихо­ду з товариства, упродовж наступних кількох років. Повне товарист­во не повинне публічно звітувати. Кількість його членів зазвичай не обмежується. У разі прийому нового члена, смерті або виходу одного із членів знову укладається договір про створення товариства. У бі­льшості країн законодавство забороняє одному з учасників продавати свою частку новій особі без згоди інших членів повного товариства. Справи товариства, як правило, ведуть усі його члени, і всі вони ма­ють право представництва при укладанні угод. Проте статутом або домовленістю учасників може бути передбачено, що ведення справ і представництво покладаються на одного або кількох членів товарист­ва. Форма повного товариства значного поширення на практиці не набула й застосовується тільки для малих і середніх підприємств та у випадках, коли для ведення того чи іншого виду господарської діяль­ності таку форму прямо передбачено чинним законодавством країни.

Командитне товариство - це об'єднання двох або кількох осіб для ведення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Учасниками товариства можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Вони поділяються на дві категорії. Одні учасники (комплементарії) не­суть необмежену відповідальність у справах товариства як своїм внес­ком, так й усім своїм майном, а інші (командитисти) - відповідають лише у межах власного внеску. Комплементарії беруть участь у підпри­ємстві як своїм капіталом, так і господарськими зусиллями, а вкладни-

ки - тільки капіталом. Командитні товариства складаються як мінімум з одного комплементарія й одного командитиста. Представляти підп­риємство й укладати угоди від його імені можуть тільки комплемента-рії. Але зазвичай функції керівництва фірмою в контексті внутрішніх взаємозв'язків здійснюються за згодою командитистів. Командитне підприємство не зобов'язане звітувати публічно.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це форма об'єднання капіталів. Учасники товариства несуть відповідальність за зобов'я­заннями товариства тільки своїм внеском і не несуть відповідально­сті власним майном. Учасниками товариства можуть бути як фізич­ні, так і юридичні особи. Капітал такого товариства поділяється на частки участі - паї, які розподіляються між: засновниками без засто­сування публічної підписки й обов'язково мають бути іменними. Про сплату паю учасникові товариства видається письмове свідоцтво, яке не є цінним папером, не може дробитися й бути проданим іншій особі без дозволу товариства. Пай надає право його власникові на участь у загальних зборах, на отримання дивідендів і частини майна компанії при її ліквідації.

Для заснування товариства з обмеженою відповідальністю необ­хідно укласти установчий договір у формі нотаріального акту. Учас­ником товариства з обмеженою відповідальністю зазвичай буває не­велика група осіб, що знають один одного або перебувають у родин­них відносинах. Кількість учасників товариства може бути обмежено і в законодавчому порядку. Установчий договір має визначати на­йменування фірми, місце її розташування й напрями діяльності, а також розмір статутного капіталу й частку в ньому учасників това­риства. Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється за­конодавством країни, де воно проходить реєстрацію. Можливе та­кож; заснування товариства на основі речових внесків у формі ма­теріальних цінностей (нерухомість, автомобілі, земельні ділянки, об'єкти інтелектуальної власності тощо).

Управління справами товариства й укладання угод від імені това­риства здійснює одна або кілька осіб, які можуть бути членами това­риства, а можуть і не бути ними. Директори обираються на зборах засновників товариства. Учасникам товариства дозволяється зали­шати за собою погоджувальне право на провадження певних угод. Зі свого боку директори несуть відповідальність за власні дії перед то­вариством, а в окремих випадках - і перед кредиторами. Передбача­ється також; адміністративна й карна відповідальність директорів у разі втрати товариством платоспроможності .

Права учасників товариства реалізуються на загальних зборах то­вариства, що проводяться не рідше одного разу на рік. Збори мають

право приймати найбільш важливі рішення, наприклад, затверджу­вати результати фінансової діяльності, визначати спосіб і напрями використання прибутку, звільняти директорів і призначати нових тощо. Як орган контролю за діяльністю директорів на загальних збо­рах обирається наглядова рада.

Товариство з обмеженою відповідальністю не несе зобов'язання зві­тувати публічно, а також оприлюднювати свій статут, дані про баланс, зміни розмірів капіталу й зміни у складі директорату. Це вельми зручно для зарубіжних підприємців, оскільки надає їм можливість, за обмеже­ної відповідальності за зобов'язаннями товариства тільки своїм внеском, здійснювати різноманітні операції, не розголошуючи їх.

Сучасна практика існування товариств з обмеженою відповідаль­ністю з її поділом на «пасивних» учасників та «активних» менеджерів спричинює виникнення значної кількості юридичних колізій, насам­перед, у таких питаннях, як відносини між учасниками та директо­рами, між; учасниками, які мають більшість у товаристві, й тими, які перебувають у меншості. Ці суперечливі моменти в різних країнах вирішуються по-різному. Перший спосіб - спробувати врегулювати все коло питань у законодавчих актах. До нього схиляються у країнах континентального права (Німеччина, Франція, Італія). Проте це вда­ється далеко не у всіх випадках. Другий спосіб - при вирішенні внут­рішніх питань посилатися на судову практику, як це роблять у краї­нах «англо-американського» права (Великобританія, США)

Товариства з обмеженою відповідальністю на сьогоднішній день є дуже популярною формою організації бізнесу практично в усіх краї­нах світу. Цю форму може бути застосовано як для малих, середніх, так і для великих підприємств.

Товариство з додатковою відповідальністю — господарське това­риство, створене за згодою юридичними або фізичними особами шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності,статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкрет­на майнова відповідальність учасників при недостатності засобів то­вариства. У цьому випадку учасники товариства відповідають за йо­го зобов'язаннями у межах, визначених статутом пропорційно їхнім часткам. При недостатності майна одного чи декількох учасників то­вариства для забезпечення належної з них частки додаткової відпові­дальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропор­ційно їхнім часткам у майні.

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою ві­дповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю. Від-

носно нього застосовуються практично всі норми, що регулюють дія­льність товариства з обмеженою відповідальністю.

Найрозвинутішою формою господарських товариств є акціонерне товариство - об'єднання капіталів, що утворюється шляхом випуску акцій. Акція. - цінний папір без встановленого терміну обігу, що є доку­ментом на пред'явника або іменним, котується на фондовій біржі й мо­же вільно переходити від однієї особи до іншої. Володіння певним паке­том акцій свідчить про участь у статутному капіталі товариства, надає його власнику право на участь в управлінні товариством, а також право на одержання частки прибутку у вигляді дивідендів та участь у розподі­лі майна при ліквідації товариства. Відповідальність вкладників-акціонерів за зобов'язаннями товариства обмежується тільки сумою, сплаченою за акції. Це означає, що суб'єкт підприємницької діяльності відповідає за зобов'язаннями товариства не всім своїм майном, а тільки тією сумою, яку було сплачено за придбані акції, тобто вкладеною в ка­пітал акціонерного товариства. За зобов'язаннями акціонерного товари­ства своїм майном відповідає тільки саме товариство.

Акціонерні товариства утворюються на основі статуту, розробле­ного засновниками товариства й узаконеного державними устано­вами. Статутом передбачається максимальна сума, на яку може бу­ти випущено акцій і яка називається статутним капіталом, та їхня номінальна вартість.

Керівництво всією поточною діяльністю акціонерного товариства й право представляти його при укладанні угод доручається, як пра­вило, одному з директорів або кільком директорам, що входять до правління фірми. Вони зазвичай несуть відповідальність за власні дії всім своїм майном у разі завдання збитків фірмі. Акціонерні то­вариства зобов'язані публікувати річні звіти про свою діяльність (звіт правління, баланси й звіти про прибутки /збитки) після закін­чення кожного фінансового року.

Права акціонерів реалізуються на загальних зборах акціонерів, що скликаються не рідше одного разу на рік. Загальні збори мають право приймати рішення щодо затвердження річного балансу, використан­ня прибутку, звільнення й призначення на посади членів правління й наглядової ради, про зміни у статуті, збільшення чи зменшення ста­тутного капіталу товариства. їм надано право обирати ревізійну ко­місію товариства. Рішення загальних зборів, як правило, приймають­ся простою більшістю голосів. У встановлених законом і статутом ви­падках більшість має бути абсолютною. Кожна акція дає право голо­су, що визначається відношенням номінальної вартості акції до ста­тутного капіталу. Існують також привілейовані акції, що забезпечу­ють гарантований мінімальний розмір дивідендів. Вони не надають

права голосу на загальних зборах. Особливо підкреслимо, що будь-який акціонер, незалежно від його частки у статутному капіталі, має право на отримання детальної інформації про діяльність товариства від членів правління та членів наглядової ради, що формується як ор­ган контролю за діяльністю правління.

Форма акціонерного товариства є найбільш поширеною в зарубіж­них країнах, оскільки вона є зручною для підприємців і має істотні переваги:

S акціонерне товариство надає можливість здійснювати значну концентрацію капіталу, збираючи кошти дрібних власників і пере­даючи їх у розпорядження великого бізнесу, крім того, для акціо­нера відсутній ризик, пов'язаний з господарською діяльністю, і до нього не можна висунути вимоги за зобов'язаннями товариства;

S акціонерний капітал сприяє становленню гнучкої системи ви­робничо-господарських зв'язків, опосередкованих ланцюговим або перехресним володінням акціями;

•S у межах акціонерного товариства існує можливість об'єднати державний і приватний капітал у певних галузях економіки. Акціонерне товариство відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю тим, що в ньому закон більш детально й суворо рег­ламентує форму та зміст статуту, права акціонерів та органів управ­ління й контролю. Ці обставини надають акціонерному товариству ре­путації більш солідної форми організації бізнесу порівняно з іншими.

Іноді виникають акціонерні товариства, всі акції яких належать одній особі. У даному разі акціонерна форма використовується для ведення підприємницької діяльності, за яку ця особа відповідає не всім своїм майном, а тільки його частиною, вкладеною в капітал то­вариства. Незважаючи на одноосібний характер власності, правова основа цього підприємства - акціонерне товариство.

З метою уніфікації правового регулювання заснування й діяльності фірм у країнах ЄС було прийнято єдину класифікацію фірм за право­вим статусом, що застосовується на сьогодні в законодавстві усіх країн-членів ЄС. Відповідно до неї виділяють два види компаній: пуб­лічного типу й приватного типу. Обидва вони - це компанії з обмеже­ною відповідальністю. За правовим статусом компанія публічного типу відповідає акціонерному товариству, приватного типу - това­риству з обмеженою відповідальністю. У наведеній нижче таблиці вказано назви компаній публічного й приватного типів залежно від їхнього правового статусу у країнах ЄС (табл. 4.2).

У США розрізняють два види об'єднань: партнерства й корпора­ції. Партнерства - це об'єднання осіб, корпорації - об'єднання капі­талів. За законодавством США партнерство може бути загальним й

обмеженим. Європейському акціонерному товариству у США відпо­відає підприємницька корпорація, яка, проте, не в усіх відношеннях ототожнюється з ним. Вона має цілу низку властивих тільки їй особ­ливостей, зокрема, щодо організації, порядку утворення капіталу, управління і т.д. Особливістю США є відсутність єдиного для всіх штатів закону, що визначає правовий статус корпорацій. Тому за­звичай корпорації утворюються за законами того штату, де перед­бачено найбільш пільгові умови щодо податків і зборів, що стягують­ся при створенні корпорацій. Особливо популярними в цьому плані є штати Делавар і Нью-Джерсі.

Знання й розуміння організаційно-правових форм бізнесу в різних країнах є суттєвою умовою успішної діяльності українських фірм за кордоном. Яку форму обрати для свого підприємства - це відповіда-

льне рішення його засновників. Якоїсь однозначно найкращої або од­нозначно найгіршої форми підприємства не існує. З огляду на веден­ня господарської діяльності, режими оподаткування будь-які форми підприємств за законодавством України є абсолютно рівноправними (якщо не враховувати деякі специфічні види діяльності - ломбардні операції, комерційна діяльність із цінними паперами, банківська дія­льність). Різниця між: організаційними формами підприємств є ви­ключно «внутрішньою»: порядок управління, взаємини й відповідаль­ність засновників, статутний капітал і т.п.

В Україні найбільшу популярність мають приватні підприємства, а серед господарських товариств - акціонерні товариства та товарист­ва з обмеженою відповідальністю.

Створення юридичної особи для ведення підприємницької діяльно­сті - це, фактично, створення підприємства. Згідно із ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», підприємство як окрема юри­дична особа має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг. Ст. 2 того самого закону передбачає можливість діяльності в Україні підприємств таких видів:

•S приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; S колективне підприємство, засноване на власності трудового

колективу підприємства;

S господарське товариство;

S підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

S комунальне підприємство, засноване на власності відповідної

територіальної громади;

•S державне підприємство, засноване на державній власності,

зокрема казенне підприємство.

В Україні можуть діяти й підприємства інших видів, якщо це не суперечить законодавчим актам України (ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Наведений перелік, крім останніх двох видів, і становить той набір, з якого слід зробити вибір, якщо прийняте рішення заснувати суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу для проведення опера­цій у сфері міжнародного бізнесу. На спеціальну увагу заслуговує по­няття «господарське товариство», оскільки діяльність підприємств цього виду регулюється окремим Законом України «Про господарські товариства». Цей закон передбачає існування в Україні таких госпо­дарських товариств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Підприємство з іноземним капіталом в основному (у вітчизняній практиці) має форму товариства з обмеженою відповідальністю, що дозволяє вирішувати всі типові завдання іноземного засновника (ве­дення господарської діяльності на території України через підконтро­льне підприємство або за участю партнерів з України, можливість отримання й репатріації прибутків, відсутність відповідальності іно­земного засновника за борги створеного підприємства і т.п.), і це не передбачає «непотрібних додаткових формальностей», таких, напри­клад, як реєстрація емісії акцій в акціонерному товаристві. Зазначи­мо, що законодавство України про режим іноземного інвестування передбачає певні правила й норми (захист інвестицій, національний режим тощо) незалежно від організаційної форми підприємства, в яке було зроблено інвестицію. Крім того, на сьогоднішній день зако­нодавство України більше не передбачає таких організаційних форм, як «спільне підприємство», «дочірнє підприємство», «підприємство з іноземним капіталом», проте дозволяє створювати товариство з об­меженою відповідальністю з 100 % іноземним капіталом, що нале­жить одній іноземній юридичній особі (єдиному засновникові).

На вибір форми відкритого або закритого акціонерного товариства можуть впливати такі міркування: більша «солідність» організаційно-правової форми, простота (порівняно з товариством з обмеженою ві­дповідальністю) передачі (продажу) в майбутньому прав на підприєм­ство (акцій). У товаристві з обмеженою відповідальністю частка у статутному капіталі передається за згодою інших учасників - шляхом внесення змін до статутних документів. В акціонерному товаристві цього не потрібно, а передача прав на підприємство відбувається шляхом відчуження акцій.