Розділ II. Експериментальне дослідження психологічних аспектів емоційного ставлення дошкільників до школи

2.1. Діагностика емоційного ставлення дошкільників до школи

Для цілеспрямованого розвитку і корекції емоційного розвитку дошкільника істотне значення має діагностика його ходу, яка може здійснюватися із застосуванням усього спектру наявних в арсеналі сучасної психології і педагогіки методів, починаючи зі спостереження до спеціалізованих тестів, в першу чергу проективних. Цінними в цьому плані є спеціальні психологічні дослідження емоцій в зарубіжній та вітчизняній психології, які проводили такі вчені як Г. Бреслау, К. Бріджес, К. Ізард, З. Фрейд, О. Запорожець, М. Лісіна, П. Якобсон та багато інших. Аналіз робіт в галузі теоретичної та практичної психології, результатів психологічних досліджень в дитячій психології дозволили визначити основний напрямок дослідження актуальних емоційних станів старших дошкільників, як показника емоційного благополуччя дитини, що дає можливість більш точного визначення ставлення дітей старшого дошкільного віку до школи. Наявність чи відсутність проявів позитивних емоцій та позитивного емоційного стану старших дошкільників так чи інакше впливає на емоційне благополуччя та психологічне здоров’я дитини. Руйнівним фактором відносно позитивного емоційного стану дитини та її емоційного благополуччя є відчуття та переживання тривожності, занепокоєння та страху. Саме це на шляху до основної мети ми і спробували виявити.

Наявний доступний арсенал психодіагностичних методик показав нам, що для найбільш повного та точного визначення актуального емоційного стану дітей старшого дошкільного віку доцільно застосувати наступні методи: методика діагностики тривожності у дитини старшого дошкільного віку, яку розробили Р. Темппл, В. Амен, М. Доркі; методика оцінювання емоційного ставлення до майбутнього процесу навчання в школі; методика оцінювання емоційного ставлення до школи. В експериментальному дослідженні брали участь 20 дітей старшого дошкільного віку ДНЗ “Сонечко” № 18, смт. Нова Любомирка. Для виявлення тривожності у дітей ми використали першу методику діагностики тривожності Р. Темппл, В. Амен, М. Доркі. Основним матеріалом методики є 10 малюнків. Кожний малюнок представляв собою певну типову для життя дитини ситуацію і виконувався у двох варіантах: для дівчаток на малюнку зображена дівчинка, а для хлопчиків - хлопчик. Обличчя у зображеннях було не промальоване, був лише контур голови. Кожний малюнок був наділений двома додатковими малюнками дитячої голови, за розміром відповідним контуру обличчя на малюнку. На одному з додаткових малюнків було зображене усміхнене обличчя дитини, на іншому - сумне. У заданому порядку малюнки послідовно демонструвалися дитині та ставилися відповідні запитання до кожного із них. Для прикладу : “ Як ти вважаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: усміхнене чи сумне? Обери! ”. Уточнювалася суть зображення “Він (вона) грається з малюком”, далі аналогічні запитання повторювалися. Нами були запропоновані наступні зображення: гра з молодшими дітьми; об’єкт агресії; одягання; гра зі старшими дітьми; вкладання спати; вмивання; прибирання іграшок; на самоті; дитина з батьками; вечеря наодинці. На основі цього нами визначився для кожної дитини за відповідною шкалою рівень тривожності. Результати подані у таблиці містяться в додатках. Наступний етап роботи був спрямований безпосередньо на визначення емоційного ставлення до школи у дітей старшого дошкільного віку. Для вирішення цього завдання ми використовували методику “Оцінювання емоційного ставлення до майбутнього процесу навчання в школі”. Ми розпочали із тесту “Веселий — сумний”. Дітям подавалися малюнки по черзі. На малюнках зображені діти в різних ситуаціях, пов’язаних зі школою і навчанням.

• На першому зображено як діти йдуть до школи, дитина дивиться на них із вікна.

• На другому учень біля дошки відповідає урок, поруч сидить учителька.

• На третьому діти в класі під час уроку.

• На четвертому учень у шкільному коридорі розмовляє з учителькою.

• На п’ятому дитина вдома готує уроки.

• На шостому учень у шкільному вестибюлі знаходиться у роздягальні (додаток?).

На всіх малюнках відсутні обличчя, замість них — порожні кружечки. Потім попросили дитину описати, яким, на її думку, повинен бути вираз обличчя дитини в кожній ситуації — веселим чи сумним — та пояснити, чому. Зазвичай діти охоче відповідали на питання, проте були і такі, які відповідали: «Не знаю», у цьому випадку ми ставила їм додаткові питання: «Як ти вважаєш, що тут взагалі відбувається? Хто намальований на картинці?» тощо. На третьому етапі дослідження ми застосували методику “Оцінювання емоційного ставлення до школи”. Основою цієї методики є тест “Кому що пасує?”. Дитині пропонується пограти в гру. Називаючи пари слів, наприклад, “гарний — поганий”, дитина повинна сказати, кому більше пасує кожне з них — школяреві або дошкільникові. Пари слів із прикметниками-антонімами: великий — маленький; дорослий — дитячий; веселий — сумний; швидкий — повільний; чистий — брудний; солодкий — гіркий; гладкий — колючий; хворий — здоровий; теплий — холодний; активний — пасивний; добрий — злий; сміливий — боязкий; бадьорий — стомлений; сильний — слабкий; світлий — темний. Загальне позитивне ставлення до процесу навчання в школі оцінювалося за переважною кількістю прикметників із позитивним емоційним забарвленням, що дитина зараховує до шкільного життя. Якщо із запропонованих 15 пар прикметників 8 чи понад 8 позитивно забарвлених дитина співвіднесла із навчальною, шкільною діяльністю. Це свідчить про загальне позитивне ставлення до школи.