Тема 1. Загальні відомості про сучасне швейне обладнання

План

1. Загальна характеристика сучасного парку швейних машин.

2. Класифікація швейного обладнання.

3. Голка швейної машини та її призначення.

4. Типи та процеси утворення човникового і ланцюгового стібків.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО ПАРКУ

ШВЕЙНИХ МАШИН

Швейна промисловість – одна головних галузей легкої промисло­вості як за обсягом виробництва продукції, так і за номенклатурою промис­лового обладнання, що використовується у виробництві. Це обладнання надзвичайно різноманітне, воно розрізняється за видами виконуваних техно­логічних операцій, а також за конструкцією машин і принципам керування ними.

Перший проект машини для пошиття одягу запропонував у кінці ХV ст. Леонардо да Вінчі. Майже через 100 років, у кінці XVI ст. англієць Уільям Лі, уважно спостерігаючи за рухом в’язальних спиць у руках дружини, придумав машинне в’язання, яке за своїм принципом нагадувало процес утворення однониткових ланцюгових стібків.

Німець Карл Вейзенталь у 1755р. винайшов швейну машину, в якій використовувалась голка з вушком посередині. Ця машина копіювала принцип ручного утворення стібків.

У 1790р. англієць Томас Сент одержав патент на швейну машину, яка призначалась для пошиття виробів зі шкіри. Машина мала

голку з двома вістрями та вушком у середній частині, переривчасту подачу матеріалу, в ній уже були регулятор довжини стібка, горизонтальна голкова пластина та голковід, який здійснював зворотно-поступальний рух у вертикальній площині.

1808 року співвітчизник Томаса Сента Джон Пірі винайшов машину для кравця, в основі якої лежав принцип отримання однониткового ланцюгового стібка. Однак, лише у 1834р. американець Уолтер Хант винайшов голку з вушком на загостреному кінці та човниковий пристрій. Його швейна машина вважається першою машиною човникового стібка, в якій використовувалась верхня та нижня подачі нитки. Недолік цієї машини полягав у відсутності пристрою регулювання натягу нижньої нитки, яка знаходилась у човниковому пристрої. 1843 року американець Бенджамін Бін винайшов швейну машину, в якій використовувалась вигнута голка.

У 1844-1845 рр. інший американець – Еліос Хоу, якого вважають “батьком швейних машин”, використовуючи принцип роботи машини Уолтера Ханта, зробив у ній цілу низку вдосконалень та створив якісно нову швейну машину човникового стібка. Йому вдалось отримати патент ще на декілька подібних машин, кожна з яких заміняла працю п’ятьох кравців. Машина виконувала понад 300 стібків за хвилину. Вигнута голка з вушком на загостреному кінці рухалась горизонтально, а човник, схожий на човник ткацького верстата, здійснював зворотно-поступальний рух. Тканина в машині розташовувалась у вертикальній площині, наколювалась на гострі шпильки транспортувального пристрою та переміщувалась лише в одному напрямі. Машина отримала широке розповсюдження, але її поява викликала значний спротив з боку кравців, які вважали її основною причиною безробіття. Кравці та ремісники почали знищувати швейні машини, а Еліосу Хоу довелося виїхати з міста, пізніше й за межі Америки – у Великобританію. Така ж доля спіткала через 15 років француза Бартоломея Тімон’є, який збудував у Парижі фабрику та обладнав її 80 швейними машинами власного виробництва для пошиття військової форми.

Протягом 30-50 рр. минулого століття у Великобританії, США та Франції було заявлено більше 30 патентів на швейні машини. Це були машини ланцюгового та човникового стібків, з прямими та вигнутими голками, з вертикальним та горизонтальним розташуванням тканини.

У 1850-1851р. зусиллями американців Алена Вільсона та особливо Ісаака Зінгера швейна машина була доведена практично до сучасного вигляду. Прямій голці з вушком на загостреному кінці надавався зворотно-поступальний рух у вертикальній площині, а матеріал розташовувався горизонтально й притискався підпружиненою лапкою до голкової пластини. Перервне переміщення матеріалу здійснювалось спочатку за допомогою зубчастого колеса, а пізніше – зубчастої рейки. Крім ручного приводу, машини комплектувались педальним пристроєм, що звільняло руки кравця. Для нижньої нитки використовувався човник зі шпулькою типу “човника Ханта і Хоу”, який здійснював зворотно-поступальний рух.

У цей період американці Гробер та Бекер винайшли швейну машину двониткового ланцюгового стібка, в якій використовувалось переплетення двох ниток: одна з ниток подавалась зверху прямою вертикальною голкою, а інша – знизу кривою голкою у поперечному напрямку.

Американець Джеймс Джиббс вперше у 1858 р. винайшов та виготовив обертовий петлеутворювач. Одночасно Джеймс Вількокк, який зацікавився можливістю виготовлення швейної машини принципово нового типу, вклав у підприємство власні капітали, в результаті чого була заснована одна з найстаріших фірм промислових машин “Вількокк та Джиббс”. У Європі в цей час починають з’являтися підприємства з виробництва швейних машин: в Англії (фірма Томаса Ейта), в Німеччині (фірми Детона Наумана та Віллі Пфаффа), в Швеції (фірма Хускварна).

Швейні машини завозять зі США на азійський континент, з 1877р. вони з’являються в Японії. Особливою популярністю користувались швейні машини Ісаака Зінгера, який 1850р. заснував у США власну фірму з масового виробництва швейного обладнання.

Починаючи з 1870 р., фірма “Зінгер” не лише розширилась, але й відкрила власні філії у різних країнах світу, серед них також у Росії.

У підмосковному місті Подольську 1900р. фірма “Зінгер” заснувала завод, який здійснював збирання машин з комплектуючих, які надходили з-за кордону. Річний випуск машин складав 60 тис. шт., на заводі працювало понад 5 тисяч робітників. До 40 рр. ХХ ст. на Подольському механічному заводі було виготовлено понад 6 млн. побутових швейних машин. До 1953р. річний випуск швейних побутових машин складав 800 тис. штук, а до 1965р. – понад 1 млн. штук виготовлялось лише промислових швейних машин. Швейні машини ПМЗ експортувались у 30 країн світу.

У повоєнні роки заводи з виготовлення промислових швейних машин починають випускати продукцію у Тулі, Ржеві (Росія), Орші (Білорусь), Харкові, Полтаві (Україна) та ін. містах.

Подальша механізація процесу пошиття одягу завдяки застосуванню нових машин дозволила запровадити не тільки нові прийоми ниткового з’єднання деталей виробу (див. табл. 1.2), але й нові способи з’єднання (кле­йове, ультразвукове, зварювальне та ін.), а також виготовляти вироби з новими оригінальними властивостями (підвищеною еластичністю, щільніс­тю, вогнетривкістю тощо).

Нині у світі більш 100 підприємств випускають промислові і побутові швейні машини та різні супутні їм вироби й пристрої (голки, електроприводи, транспортуючі пристрої, вузли автоматизації і т.ін.). Серед них найстарішою вважають американську машинобудівну фірму “Зінгер”, створену в середині ХІХ ст. З моменту заснування фірма спеціалізувалася на випуску машин човникового стібка, які залишились основними в її програмі й до сьогодні.

Машини ланцюгового стібка випускає інша відома американська фірма “Юніон Спешл”. Спеціальні машини-напівавтомати продукує американська фірма “АМФ-РИИС”.

Наприкінці ХІХ ст. в Німеччині була заснована фірма “Штробель”, яка освоїла виробництво промислових швейних машин потайного стібка (так звані підшивальні машини) з вигнутою дуговою голкою. Фірма до цього часу спеціалізується на випуску цих машин.

У цей період в Німеччині виникають фірми, що виготовляють швейні машини човникового стібка. Вони швидко налагодили виробництво промис­лових машин для виготовлення одягу і взуття, які експортували в інші країни. Це такі фірми, як “Пфафф”, “Адлер”, “Дюркопп” – одні з найбільших фірм швейного машинобудування, які продукують машини човникового та ланцюгового стібків.

За останні 50 років значний прогрес у розвитку швейного машинобуду­вання досягнула Японія. Всесвітньо відомі японські фірми “Ямато”, “Джукі”, “Кансай Спешл”, “Сейко”, “Пегасус” та ін. випускають машини напівавтома­тичної і автоматичної дії, в яких поряд з механічними пристроями використо­вуються засоби пневматики та електроніки.

Основними виробниками швейних машин побутового і промислового призначення серед країн СНД є російське підприємство ЗАТ “Завод Промшвеймаш” АТ “Зінгер” та АТ “Орша” (м. Орша, Республіка Білорусь). Останнє спеціалізується, в основному, на випуску машин човникового стібка, базовими моделями для яких є машини 1022-М і 1820 кл а також машини конструктивно-уніфікованого ряду 131 кл.

Машини для хутряного виробництва на базі машини 0810 кл. випуска­ють АТ “Спецлегмаш” (м. Полтава, Україна) та “Завод імені В.А.Дегтярьова” (м. Ковров, Володимирська обл., Росія).

Обметувальні та зшивально-обметувальні машини 51 кл виготовляю­ться ЗАТ “Завод Агат” (м. Ростов-на-Дону, Росія), а також аналогічні машини фірми “Ямато” – на ВО “Азовський оптико-механічний завод” (м. Азов, Рос­товська область, Росія).

Ведучими іноземними фірмами, що виготовляють обладнання для во­лого-теплової обробки швейних виробів (праски, прасувальні столи, прасува­льні преси, дублюючі пристрої), є “Макпі” (Італія), “Хоффман”, “Файт”, “Каннегіссер” (Німеччина).

Обладнання для експериментального і розкрійного виробництв виго­товляють машинобудівний завод “Легмаш” (м. Орел, Росія), фірми “Гербер” (США), “Інвестронік” (Іспанія), “Лектра” (Франція) та ін.

Швейні машини – основний вид технологічного обладнання швейних підприємств. З їх допомогою виконується більшість операцій ниткового з’єд­нання деталей швейних виробів, починаючи з простих швів і закінчуючи складною художньою вишивкою.

Технологічний процес виготовлення швейного виробу поділяється на два види операцій:

а) основні, коли відбувається контакт робочих органів машин або ро­бочого фізико-механічного середовища (наприклад, пари) з оброблюваним матеріалом (проколювання тканин голкою, утворення ниткового стібка тощо);

б) допоміжні, до яких належать підготовчі, установчі, транспортні, пакувальні, а також операції з обслуговування і керування машинами.

Основним чинником, що характеризує роботу швейних машин є швидкість обертання головного валу. На сучасних швейних підприємствах використовуються надшвидкохідні машини для шиття тканин і трикотажу, швидкість обертання головного валу яких становить понад 5000 хв^-1. До тихохідних швейних машин належать такі, які мають частоту обертання головного валу до 2500 хв^-1 (для шиття особливо важких матеріалів, наприклад, шкіри, брезенту тощо).