- •Анестезіологія та реаніматологія
- •Список скорочень
- •«Вступ. Реанімація та інтенсивна терапія. Термінальні стани. Серцево-легенева та церебральна реанімація»
- •’ Історія розвитку реаніматології
- •Реаніматологія (від ре… і лат. Аnimatio – оживлення)
- •Основні етапи згасання життєвих функцій організму
- •Показання та протипоказання до реанімації
- •Серцево-легенева та церебральна реанімація
- •Періоди і етапи серцево - легенево - церебральної реанімації (слцр)
- •Інтубація трахеї
- •Ііі період – реституційний (серцево-легенево-мозкова реанімація, тривала підтримка життя)
- •Ведення післяреанімаційного періоду
- •Організація реанімаційної допомоги
- •«Реанімація та інтенсивна терапія в разі гострої серцево-судинної недостатності» Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи
- •Гостра серцево-судинна недостатність
- •Причини гострої серцево-судинної недостатності
- •Гостра лівошлуночкова недостатність
- •Основні патогенетичні фактори
- •Медикаментозна терапія
- •Гостра правошлуночкова недостатність
- •Змішана гостра серцева недостатність
- •Гостра судинна недостатність
- •Непритомність (синкоп)
- •Гостра судинна недостатність - колапс
- •Інфаркт міокарда
- •Клініка інфаркту міокарда
- •Життєво важливі порушення ритму серця
- •Протоколи надання невідкладної допомоги в разі аритмій Пароксизмальна тахікардія з вузькими комплексами Критерії
- •Пароксизмальна тахікардія з широкими комплексами Критерії
- •Брадикардія екг-моніторинг
- •Миготлива аритмія Критерії
- •Екстрасистолічна аритмія Критерії
- •Фібриляція шлуночків
- •Електрокардіографія
- •З нормальним проходженням збудження в шлуночках.
- •З зміненим проходженням збудження в шлуночках.
- •Тромбоемболія легеневої артерії (тела)
- •Гіпертонічний криз (загострення гіпертонічної хвороби)
- •«Реанімація та інтенсивна терапія в разі гострої дихальної недостатності» Фізіологія дихання
- •Гостра дихальна недостатність (гдн)
- •Стадії гіпоксії (гдн)
- •Інтенсивна терапія при гдн
- •Туалет трахеобронхіального дерева:
- •Покращення дренажної функції легень:
- •Підвищення адаптації до гіпоксії:
- •Утоплення
- •1. Справжнє утоплення
- •Асфіксичне утоплення
- •Аспіраційний синдром
- •Повішення (странгуляційна асфіксія)
- •Астматичний статус
- •«Коронарний кафе – синдром»
- •Методика проведення конікотомії
- •Спеціалізована допомога
- •Ларингоспазм
- •Техніка трахеостомії
- •«Реанімація та інтенсивна терапія в разі шоку» Шок (від англ. Shok – удар, потрясіння)
- •Патогенез та класифікація шоку
- •Класифікація шоку за ступенями
- •Травматичний шок
- •Клініка травматичного шоку
- •Холодовий шок
- •Стадія замерзання – адинамічна.
- •Електричний шок
- •Геморагічний шок
- •Визначення об'єму крововтрати за шоковим індексом
- •Визначення об'єму крововтрати за шоковим індексом
- •Лікування геморагічного шоку
- •Анафілактичний шок
- •Патогенез анафілактичного шоку
- •Блискавична форма аш
- •Тяжка форма аш
- •Аш середньої тяжкості
- •Клінічні варіанти аш
- •Перша медична допомога при аш
- •Аптечка швидкої допомоги при аш
- •Токсико – інфекційний шок
- •«Реанімація та інтенсивна терапія в разі коматозних станів»
- •Етіопатогенетична класифікація ком
- •Основні клінічні характеристики стану свідомості (л.І. Коновалов та ін., 1982)
- •Шкала Глазго (1974 р.)
- •Лікування
- •Діабетична кома
- •Кома при травматичних ураженнях мозку
- •Гіпоксична кома
- •Симптоми
- •Гіпохлоремічна кома
- •Гостра печінкова недостатність
- •Гостра ниркова недостатність
- •1. Преренальні (зниження ниркового кровотоку):
- •2. Ренальні (ушкодження паренхіми нирок):
- •3. Постренальні (порушення відтоку сечі):
- •1. Шокові стани, що супроводжуються гіповолемією (втрата крові, плазми, гіпогідратації).
- •2. Стани, що супроводжуються гострою судинною недостатністю (шоки).
- •3. Гемоліз (при посттрансфузійних реакціях, отруєнні гемолітичними речовинами, «справжньому» утопленні в прісній воді, укусах змій та комах), міоліз.
- •Гемодіалізна терапія – очищення крові за допомогою апарату «штучна нирка» Принцип роботи
- •«Необхідність кореляції життєдіяльності організму при порушеннях водно-електролітного балансу і кислотноосновного стану. Інфузійно - трансфузійна терапія
- •Техніка інфузії в підключичну вену
- •Техніка венесекції
- •Склад і функції крові
- •Клінічний аналіз крові
- •Історія переливання крові
- •Групи крові людини
- •Правило Оттенберга
- •Система Rh (резус-система)
- •Методи визначення групи крові
- •Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами
- •Помилки при визначенні групи крові
- •При наявності аглютинації вона може бути непоміченою:
- •Аглютинація помилково визначається, коли її фактично немає.
- •Помилки внаслідок неуважності того, хто визначає групу крові. Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів а і в
- •Методи визначення резус-фактора
- •Визначення резус-фактора із застосуванням желатину
- •Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу
- •Визначення резус-фактора Тест-реагентом анти - с супер
- •Визначення резус-фактора сучасним експрес-методом
- •Механізм дії перелитої крові
- •Джерела отримання крові
- •Використовують в найближчі години. Макроскопічна оцінка крові в флаконі
- •Показання та протипоказання до переливання крові
- •Компоненти крові
- •Препарати крові
- •Кровозамінники
- •Підготовка хворого до переливання крові
- •Техніка переливання крові Алгоритм дії
- •В). Поліглюкінова проба на індивідуальну сумісність за резус - фактором:
- •33% Поліглюкіну
- •Ускладнення під час гемотрансфузії
- •Парентеральне харчування
- •Препарати для парентерального харчування
- •Білкові кровозамінники
- •Жирові емульсії
- •Вуглеводи
- •Вода і електроліти
- •Електролітні розчини
- •Ускладнення при переливанні кровозамінних розчинів і засобів для парентерального харчування
- •Основні правила профілактики ускладнень
- •Добовий баланс рідин
- •Об’єм циркулюючої крові (оцк)
- •Електролітний склад організму та його порушення
- •Патологія обміну електролітів
- •Регуляція водно – сольового обміну
- •Кислотно - лужний стан і його порушення
- •Буферні системи
- •Ацидоз і алкалоз
- •Згортальна система крові
- •Тромбоцитарно - судинний гемостаз
- •Плазмений гемостаз
- •Фактори згортання крові (плазменні)
- •Протизгортальна система
- •Показники системи згортання
- •Участь формених елементів у згортанні крові
- •Тромбогеморагічний синдром
- •Геморагічний синдром в стадії гіпокоагуляції
- •«Реанімація та інтенсивна терапія в разі акушерської, хірургічної, педіатричної патології» Особливості реанімації новонароджених та дітей Асфіксія новонароджених
- •Гіпоксія плоду внаслідок ускладнень перебігу вагітності та пологів:
- •Пневмопатії плода.
- •Застосування наркотичних анальгетиків, анестетиків,
- •Особливості реанімації новонароджених
- •Загальна методологія оцінки стану новонародженого під час реанімації
- •Техніка проведення початкової швл
- •2. Відносні показання:
- •Основні етапи виконання процедури
- •Непрямий масаж серця
- •Особливості серцево-легеневої реанімації у дітей
- •Пізні токсикози вагітних
- •Клініка гестозу
- •Інтенсивна терапія
- •Гіпертермія
- •Сонячний удар
- •Судомний синдром
- •Гострий панкреатит
- •Причини
- •Класифікація
- •Перитоніт
- •Стадії перитоніту
- •Гостра кишкова непрохідність Форми
- •Механічна
- •«Реанімація та інтенсивна терапія при гострому екзогенному отруєнні»
- •Клініка гострих отруєнь
- •Перша допомога хворому, що перебуває в коматозному стані:
- •Симптом токсичного ураження шлунково – кишкового тракту
- •Загальні принципи надання невідкладної допомоги при гострих отруєннях
- •Виведення отрути, яка не всмокталася у кров
- •Виведення отрути, яка всмокталася і циркулює у крові
- •Гострі отруєння лікарськими речовинами
- •Отруєння отруйними грибами
- •Гастроентерологічний синдром:
- •Отруєння фор (фосфорорганічними речовинами)
- •Період збудження
- •Період розвитку гіперкінезів
- •Період коматозного стану
- •Отруєння етиловим спиртом (алкогольна інтоксикація)
- •Отруєння метиловим спиртом (метанолом)
- •Отруєння оксидом вуглецю (чадним газом)
- •Отруєння кислотами та лугами
- •Отруєння хлорованими вуглеводнями (чотирьох хлористий вуглевод, дихлоретан, трихлоретилен)
- •Укуси отруйних тварин, змій, комах Укуси бджолами, осами, джмелями
- •Укус каракурта
- •Укуси змій
- •Укуси гадюки звичайної
- •Як діагностувати гостре отруєння у дітей
- •«Види загального знеболювання. Інгаляційний та неінгаляційний наркоз. Комбіноване загальне знеболювання. Сучасні анестетики. Ускладнення загального знеболювання. Місцева анестезія, ускладнення»
- •Історія знеболювання
- •Види місцевого знеболювання
- •Техніка спинномозкової анестезії
- •Анестезуючі засоби для місцевої анестезії
- •Протипоказання для місцевої анестезії
- •Новокаїнові блокади
- •Види новокаїнових блокад:
- •Шийна вагосимпатична блокада
- •Поперекова новокаїнова блокада
- •Футлярна новокаїнова блокада
- •Загальна анестезія (наркоз)
- •Сучасні внутрішньовенні анестетики (гіпнотики, анальгетики)
- •Підготовка хворих до знеболювання
- •Фармакодинаміка ліків, які застосовують для премедикації
- •Стадії і клініка ефірного наркозу
- •Інгаляційний наркоз
- •Неінгаляційний наркоз (внутрішньовенний)
- •Комбінований ендотрахеальний потенційований наркоз
- •Основний наркоз:
- •Нейролептанальгезія
- •Атаралгезія
- •Центральна аналгезія
- •Штучна гіпотермія
- •Електронаркоз
- •Ускладнення під час наркозу
- •Робоче місце анестезіолога
- •Будова наркозного апарату
- •Анестезіологічний інструментарій
- •Стіл для інфузійної терапії
- •Охорона праці в анестезіології та реаніматології
- •Професійні шкідливі чинники в реаніматології та анестезіології Токсичні речовини
- •Вплив шкідливих речовин на організм людини
- •Токсичні речовини
- •Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища і захисту працюючих
- •Потенційна дія відходів анестезивних газів на стан здоров’я. Дія на репродуктивні функції
- •Заходи у разі поранень, контактів із кров’ю та іншими біологічними матеріалами пацієнта
- •Аптечка термінової медичної допомоги медпрацівникам
- •Основи охорони праці та безпека життєдіяльності під час підготовки до роботи наркозного апарату Підготовчі дії до наркозу
- •Попередження вибуху в операційній
- •Пам’ятайте: найбільша концентрація анестетика – біля наркозного апарату і обличчя хворого!
- •Виписка до інструкції щодо очищення і знезаражування апаратів для інгаляційного наркозу
- •Список літератури
- •Терміни, які застосовуються в анестезіології та реаніматології
’ Історія розвитку реаніматології
Спроби оживлення вмираючої людини відомі з далеких часів. В своїх ранніх формах реанімація, можливо, така стара, як і людство.
У доісторичні часи в первісних людей смерть асоціювалася з глибоким сном. Померлого намагалися "пробудити" різкими криками, припіканням вугіллям, що горить. Особливою популярністю у північноамериканських індіанців користувалися методи "пожвавлення" шляхом вдування тютюнового диму з міхура. В епоху іспанської колонізації Америки цей метод отримав широке розповсюдження в Європі і ним користувалися, намагаючись оживити раптово померлого, аж до початку дев'ятнадцятого століття.
Перший опис постурального дренажу при порятунку потопельників можна знайти в папірусах стародавніх єгиптян.
В єгипетській міфології Ісида, богиня родючості, води і вітру, вдихає в рот своєму чоловіку Осирису, тим самим оживляючи його.
В Біблії згадується, як пророк Єлисей оживив вмерлу дитину:
І увійшов Єлисей в дім, і вмерла дитина лежить на ліжку його, І увійшов і зачинив двері за собою, і помолився Господу,
І піднявся і ліг над дитиною, і приклав свої вуста до його вуст,
І свої очі до його очей, і свої долоні до його долонь, і простягся на ньому,
І зігрілось тіло дитини.
І чихнула дитина разів сім, і відкрила дитина очі свої.
(Ветхий завіт, 4 Книга Царств, Глава 4)
В середні віки Везалій відновлював роботу серця, вводячи повітря в трахею через очеретяну тростинку, тобто за 400 років до опису техніки інтубації трахеї і ШВЛ, заснованої на принципі вдування.
Т. Парацельса (1493-1541) вперше застосував ковальські міха (1530 р.) у якості імпровізованого ручного респіратора для проведення ШВЛ при реанімації людей.
Англійський фізіолог Вільям Гарвей (1578-1657) застосував прийом оживлення птахів, який нагадує зовнішній масаж серця.
З кінця 17 віку почалося вивчення закономірностей процесів вмирання і відновлення життєдіяльності організму.
Важливою віхою є створення у 1767 році Голландського товариства порятунку утопаючих, яке стало першою в світі організацією по реанімації людей і дало старт для створення подібних товариств в інших країнах. Комплекс реанімаційних заходів, які застосовувалися в той час для порятунку утоплених складалися із: зігрівання постраждалого, видалення води, яка потрапила при диханні, проведенні дихання «із рота в рот» і вдування тютюнового диму в пряму кишку.
Початок ери загального знеболювання, стало значним стимулом для подальшого розвитку методів реанімації. Так, у 1874 році норвезький анестезіолог Heiberg, з метою попередження западання язика в гортаноглотковій ділянці при проведенні наркозу хлороформом, запропонував висувати нижню щелепу, а в 1878 році в якості доповнення до цього методу, запропонував також проводити максимальне розгинання голови в шийному відділі.
У Германії R. Boehm (1878) провів реанімацію тварини, з зупинкою кровообігу, яке було викликане передозуванням хлороформу, шляхом зовнішнього (непрямого) масажу серця, а Maass (1892 р.) застосував цей метод на людях.
У Норвегії K. Igelsrud (1901 р.) вперше провів прямий масаж серця хірургічному хворому.
Відкритий ще у 1890-х роках адреналін, був уперше застосований G. V. Crile і D. H. Dolley (1906 р.) в експерименті для реанімації тварин, однак тільки пізніше був вивчений механізм його дії у працях C. J. Wiggers (1936 р.), J. S. Redding і J. W. Rearson (1963 р.), що дозволило ввести адреналін в клінічну практику при проведенні серцево-легеневої реанімації (СЛР) у якості препарату першої лінії.
Електрична дефібриляція вперше була описана французькими фізіологами J. L. Prevost і F. Batelli (1900 р.), які показали в експериментах на собаках, що фібриляція шлуночків може бути ліквідована високовольтним струмом.
Піонером зовнішньої дефібриляції Н. Л. Гурвичем у 1938-1947 роках було обґрунтоване її застосування спочатку в експериментах на тваринах, а потім і клінічній практиці. Він доказав, що для дефібриляції необхідно використовувати не перемінний а постійний струм. В 1967 Н. Л. Гурвичем був створений дефібрилятор, який застосовував біполярний імпульс (імпульс Гуревіча) – який є основою всіх сучасних дефібриляторів.
Перший автоматичний респіратор для проведення ШВЛ був розроблений R. Drager і почав випускатися в Германії у 1911 році – це був легендарний «Пульмотор». Особливістю респіратора була регуляція циклу вентиляції за тиском.
Датським винахідником C. G. Engstrom був створений і однойменний апарат для ШВЛ. «Енгстрем – респіратор» став прообразом всіх сучасних респіраторів і першим механічним апаратом для ШВЛ, який почав широко застосовуватися в клініках всього світу.
Спроба оживлення людини у більшості випадків носили чисто емпіричний характер.
Зародження реаніматології як самостійного науково-практичного розділу медицини відноситься до середині 20 століття. Поштовхом для цього стало вивчення механізму геморагічного і больового шоку та дихальної недостатності поранених в роки 2-ої Світової війни 1939-1945, розробка заходів боротьби з дихальною недостатністю під час епідемії поліомієліту у Європі на початку 50-х років, успіхи патологічної фізіології, а також суміжних дисциплін: грудної хірургії, трансплантології, анестезіології, фармакології.
В СРСР зародження і становлення реаніматології пов'язано з роботами С. С. Брюхоненко, В. А. Неговського та інш.
Володимир Олександрович Неговський – основоположник
реаніматології . У 1936 році в Москві при інституті нейрохірургії він створив перший в світі науково-дослідний центр по реанімації, який потім став сучасним інститутом загальної реаніматології РАМН. З його ініціативи у 1956 році було відкрито перше у Радянському Союзі відділення реанімації, а в 1959 році перші реанімаційні бригади швидкої медичної допомоги.
Сучасний комплекс СЛР був створений патріархом реаніматології Пітером Сафаром (1961 р.), який показав у дослідженнях на курарезованих добровольцях велику ефективність дихання «із рота в рот» по відношенню з зовнішніми методами дихання, розробив «трійний прийом» на дихальних шляхах і S – подібний повітровід (1958 р.). Був автором першого міжнародного посібника з СЛЦР, який став «золотим стандартом» упродовж більше чим 30 років для лікарів у всьому світі.
На сучасному етапі, стандарти з СЛЦР розробляють: у США – Американська Кардіологічна Асоціація (American Heart Association – АНА), яка дає рекомендації з СЛР і невідкладної кардіологічної допомоги; у Європі – створена у 1989 році Європейська Рада з Реанімації (European Resuscitation Council – ERC).
У кінці 2005 р. були опубліковані нові рекомендації Європейської Ради з реанімації, в яких був внесений ряд суттєвих змін в алгоритм серцеволегеневої реанімації.
Реаніматологія опирається на досягнення сучасної техніки – це електронна апаратура, яка сигналізує про порушення функцій різних систем організму, і апарати для підтримки дихання, кровообігу, для очищення крові від шлаків та інш.
Клінічна реаніматологія розвивається в тісному зв'язку з реанімаційною службою, системою швидкої медичної допомоги, спеціалізованих центрів реанімації та ІТ.
Важливі проблеми реаніматології – вивчення критеріїв необоротності змін в організмі на межі від життя до біологічної смерті і в період оживлення, шляхи профілактики і лікування термінальних станів (передагональних, агонії, клінічної смерті), різних методів подовження строків клінічної смерті (віддалення біологічної смерті), для чого застосовуються гіпотермія, ГБО, допоміжний кровообіг, штучне дихання, нові фармакологічні препарати.
