Революція 1905-1907 рр. В Україні

Швидкий розвиток капіталізму на початку ХХ ст. в Росії (і в Україні) сильно гальмували численні феодальні пережитки, які залишилися невирішеними після ліквідації кріпосного права. Становище ускладнилося в зв’язку з економічною кризою та поразкою в російсько-японській війні. Перша російська революція почалася в Петербурзі із розстрілу 9 (22) січня 1905 р. робітничої демонстрації («Кривава неділя»). Хвиля робітничих страйків з вимогами повалення самодержавства та запровадження 8-годинного робочого дня прокотилася всією Україною. Уже 12 січня почався масовий робітничий і студентський страйк у Києві, 17 січня - у Катеринославі, Харкові. Протягом січня – березня 1905 р. страйковий рух охопив усі губернії України. Під впливом робітничого руху почалися стихійні селянські виступи, які зводилися до погромів поміщицьких садиб. Найбільш організованим селянський рух виявився в с. Великі Сорочинці на Полтавщині, де 18 грудня 1905 р. був створений селянський комітет, який розпорядився не сплачувати податки, не надсилати новобранців до війська, закрив шинки, організував оборону села від карателів. 21 грудня з допомогою артилерії царські війська придушили повстання (В.Г.Короленко, «Сорочинська трагедія»). Загалом в Україні селянський рух охопив 64 % усіх повітів (перша половина 1905 р.). Селянські виступи на Полтавщині відбулися в 1,5 тис. сіл губернії, кількість повсталих складала 26,4 % від загальної кількості полтавських селян.

У 1905 р. під впливом селян і робітників повстала і армія. 14 червня 1905 р. почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін Таврійський». Матроси відмовилися вживати зіпсовану їжу, а караульна команда не стала стріляти в непокірних. Постріл одного з офіцерів спровокував збройний виступ: було вбито сімох офіцерів. Команда панцерника підняла червоний прапор і підвела корабель до Одеси. Не дійшовши згоди зі страйкарями Одеси про спільні дії, керівники «Потьомкіна», серед яких був уродженець Харківщини П. Матюшенко, вивели судно у відкрите море. Чорноморська ескадра відмовилася стріляти по бунтівному кораблю. Судновий комітет вирішив іти до румунського порту Констанца, щоб поповнити запаси палива і харчів. Діставши відмову, він рушив до Феодосії, де отримав продовольство. Переправити на судно вугілля перешкодив начальник порту. 24 червня «Потьомкін» здався румунській владі в Констанці. Більшість матросів залишилася у вимушеній еміграції, 117 повернулися до Росії, де зазнали репресій.

У листопаді 1905 р. повстали екіпажі 12 кораблів, що стояли на рейді Севастополя. 6 тис. матросів були підтримані робітниками порту та частиною солдатів місцевого гарнізону. Керувала виступом рада матроських, солдатських і робітничих депутатів, а командування Чорноморським флотом перебрав на себе лейтенант П. Шмідт. У телеграмі на ім’я Миколи II він висунув вимогу скликати Установчі збори й відмовився виконувати вказівки уряду. Військове командування ізолювало повсталі кораблі, обстріляло їх береговою артилерією. Виступ було придушено, П. Шмідт і його помічники О. Гладков, М. Антоненко, С. Частник за вироком військового трибуналу страчені. 18 листопада відбувся виступ саперів київського гарнізону на чолі з поручиком Б. Жадановським. У сутичках з урядовими військами було вбито й поранено з обох сторін близько 250 осіб. Заворушення в армії вказували на те, що царизм втрачав довіру всіх верств суспільства.

Апогеєм страйків став жовтневий політичний страйк 1905 р., у якому взяли участь близько 120 тис. робітників України. Микола ІІ вимушений був видати Маніфест, пообіцявши громадянські права, політичні свободи та Державну Думу з законодавчими правами. Ліберально настроєні кола вважали мету революції досягнутою, а чорносотенні організації розпочали погроми в Одесі, Києві, Катеринославі, на Донбасі.

Дякуючи революції, український національно-визвольний рух вирішив питання ліквідації заборони української мови та отримав можливість утворювати національні організації.

Після грудневого повстання 1905 р. відбувається загальний революційний спад. На початку 1906 р. в умовах арештів і репресій відбулися вибори до І Думи. Від України було обрано 102 депутати, які організували парламентський клуб (Українська Парламентська Громада). Політичною платформою Громади стали вимоги автономії України, українізації державного управління і освіти. Але через 72 дні Дума була розпущена. У січні 1907 р. відбулися вибори до ІІ Думи, де виникла Українська Громада із 47 членів. Але й ІІ Дума через 103 дні була розпущена, що стало початком політичної реакції.