Тема 4. Кейнсіанство

1. Історичні передумови виникнення і суть кейнсіанства. 2. Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса. 3. Американське неокейнсіанство. А.Хансен. С.Харріс .4. Кейнсіанство у Франції. Ф.Перру 5. Неокейнсіанські теорії економічного зростання. Р.Харрод, Є.Домар. 6. Посткейнсіанство. Дж.Робінсон, Н.Калдер, П.Сраффа.

Механізм вільної конкуренції не забезпечував подолання протиріч ринкового господарства. Сама практика показує необхідність втручання держави в господарське життя. В зв’язку з цим гостро стало питання про розробку нової теоретичної концепція, яка обгрунтувала б напрями і методи регулювання економіки з боку держави. За цих умов в 30рр. 20ст. виникає новий напрям в економічній теорії – “регульована економіка”, засновником якого був Джон Мейнард Кейнс. В подальшому цей напрям і одержав назву кейнсіанство.

Кейнсіанство – напрям в економічній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

Вчення Кейнса було своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше.

Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії – теорію державної регульованої економіки. В докейнсіанській економічній теорії, зокрема, неокласицизмі переважав мікроеконмоічний підхід (аналіз економіки з точки зору окремих господарських одиниць). Умови процвітання окремого господарчого суб’єкта ототожнювалися з умовами зростання та процвітання країни в цілому. На відміну від цього кейнсіанство віддає перевагу загальноекономічним умовам відтворення.

Кейнс зробив спробу розглянути капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями – споживання, нагромадження, заощадження, зайнятість, інвестиції – тобто величинами, які визначають рівень і темпи зростання національного доходу. Аналізуючи ці величини він прагнув встановити причинно-наслідкові зв’язки, залежність та пропорції між ними, цим було покладено початок тому напряму в економічній науці, який називається макроекономічним (макроекономіка). Таким чином, теорія Кейнса та його послідовників – макроекономічна.

Кейнс на І-ше місце висунув проблему ефективного попиту. На його думку сучасний рівень виробництва або національного дохода залежить від ефективного попиту, тобто платоспроможного попиту. ð А тому основна увага в кейнсіанстві приділяється проблемі реалізації тому, що на думку кейнсіанців неузгодження у сфері попиту – це основна перешкода для раціонального використання ресурсів, головна причина порушень процесу відтворення.

В цілому кейнсіанство спричинило суттєвий вплив як на економічну теорію і всю сучасну економічну науку в цілому, так і на економічну політику значної частини країн світу.

Виникнувши в 30рр. кейнсіанство займало провідні позиції в економічній теорії та політиці провідних країн світу та протязі 40рр.

2. Дж. Мейнард Кейнс (1883 - 1946).

На всіх етапах своєї діяльності Кейнс проявляв особливий інтерес до застосування економічної теорії в рішенні конкретних прикладних проблем економічної політики.Йому властива була майже систематична участь у розробці практичних рекомендацій для економічної політики уряду Великобританії.З 1942р. до своєї смерті був директором Англійського банку.

В 20-30рр. виступив з рядом робіт з економічних питань. Найбільш відомою є його книга “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936р.). В ній він сформулював основні положення тієї системи поглядів, яка одержала назву кейнсіанство.

Однією з головних теорій Кейнса є ідея державного регулювання ринкової економіки ð а тому Кейнс увійшов у історію економічною науки саме як розробник теорії і програми такого регулювання, сформульованого ним у формі загальної теорії зайнятості. На відміну від класиків та неокласиків Кейнс не розглядав капіталізм, як систему економічних гармоній. Він говорить про притаманні цьому суспільству недоліки. Основними з них він вважав не повне використання виробничих та трудових ресурсів, кризи, безробіття. ð Кейнс зробив спробу дослідити причини цих недоліків і розробив конструктивні рекомендації щодо їх усунення.

На думку Кейнса головна причина криз та безробіття – недостатність сукупного попиту. Його недостатність обумовлена дією основного психологічного закону. Згідно з цим законом зі зростанням доходу збільшується і споживання, але не тією мірою, якою збільшується доход, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це стримує зростання попиту і споживання.

Тому в центрі теорії Кейнса – проблема факторів, що визначає величину попиту та його зростанням.

Досліджуючи цю систему Кейнс ввів такі поняття, як схильність до споживання – це доля споживання в національному доході; схильність до заощадження визначається чистиною доходу, що заощаджується; схильність до інвестицій – частина національного доходу, яка йде на розширення виробництва; переваги ліквідності, прагнення перетворити в позичкову форму; гранична ефективність капіталу – норма прибутку тощо.

На перший план висувається споживання і найважливішою категорією є категорія ефективності попиту.

Кейнс розрізняв двоякий попит – споживчий та інвестиційний (виробничий) на засоби виробництва. Кенс розглядає ефективний попит у зв’язку з дією 3-ох факторів – схильність до споживання. Цей фактор визначає величину споживчого попиту, його недостатність обумовлена дією психологічного закону, однак вона може бути компенсована за рахунок другого фактору – схильності до інвестицій. Цей фактор визначає величину інвестиційного попиту. Саме інвестиціям Кейнс відводить визначну роль у визначенні розмірів зайнятості, ріст інвестицій розглядався як найважливіший у забезпеченні ефективного попиту, однак на думку Кейнса ефективний інвестиційний попит недостатній, це обумовлено спадною граничною ефективністю капіталу, та стійким рівнем відсотка; внаслідок перевага ліквідності – грошова форма капіталу, як найбільш зручної. Тому третій фактор – перевага ліквідності. Цей фактор спричиняє зворотну дію на ефективний попит, в результаті відбувається невідповідність сукупного попиту – сукупній пропозиції.