Типи словосполучень за ступенем семантичної спаяності компонентів

1. Синтаксично вільні – елементи таких словосполучень у реченні виконують різні синтаксичні функції

2. Синтаксично нерозкладні (синтаксично зв’язані) = 1 член речення, зумовлені семантикою стрижневого слова. Причини синтаксичної нерозкладності словосполучень

• Семантична недостатність опорного компонента;

• Структурно-граматична необхідність об’єднання (напр., словосполучення із соціативними підметами).

Основні структурно-семантичні та структурно-граматичні різновиди:

а) слсп із кількісною семантикою (Н.в. + Р. в, З.в+ Р.в.): четверо коней, зо двадцять яблук, близько двадцяти осіб, не менш як дванадцять скирт, без десятка тисяча, кілька студентів, сотня козаків, отара овець;

б) з видільним значенням, у т.ч. з суперлативною оцінкою: один із гурту, хтось із нас, кухар із кухарів;

в) метафоричні сполучення (як правило, з кількісним значенням, рідко – з якісним): море квітів, злива вогнів;

г) аналітичні форми присудка: можна почекати, була вродливою, хотів вивчити.

Д) поєднання фазового характеру: початок дня.

Е) інші поєднання, в яких один із компонентів семантично недостатній: людина з великої літери, останнім часом, минулого року, з карими очима, щось незвичайне,всі друзі.

3. Також окремі мовознавці виділяють фразеологізовані (фразеологічні) поєднання та лексикалізовані (= за семантикою одній лексичній одиниці: полин звичайний, сон в руку). Такі традиційно не вважають синтаксичними одиницями.

За способом підрядного зв’язку:

І. Узгодження. Залежний компонент узгоджується з головним в роді, числі та відмінку. Спосіб зв’язку властивий для субстантивних та прономінальних словосполучень. Різновиди:

1. Власне граматичне:

• повне: наш чоловік;

• неповне дві груші, на п’яти поверхах.

Різновидом неповного узгодження можна також вважати особливий різновид узгодження, відомий під терміном «тяжіння» (термін належить Л. Булаховському) – поєднання неповнозначного дієслова з прикметником, дієприкметником, числівником. Такі поєднання в реченні = складеному іменному присудкові (була вродливою) або складному. В останньому дієслово є напівзв’язкою, зазвичай зі значенням переміщення, стану, процесу (прийшов захеканий, ростуть здоровими). Узгодження стосується саме поєднання іменника та прикметника, але не безпосередньо, а опосередковано – через дієслівний компонент, отже, особливістю тяжіння є те, що цей спосіб зв’язку реалізується 2-ма компонентами за посередництвом третього: Кошенята ростуть здоровими. Б. Кулик подає такі приклади (Олена сиділа замисленою) як зразок неповного узгодження на тій підставі, що прикметник не узгоджується з іменником у відмінку. Тяжіння – проміжний зв’язок між узгодженням та приляганням.

2. Смислове (контекстуальне), стосується слсп з іменниками спільного (подвійного) роду: наш / наша листоноша;

3. Умовно-граматичне (у слсп із незмінним іменником, у якому рід визначаємо умовно, керуючись загальною семантикою іменника – істота/ неістота: козацьке бароко, військовий аташе, маленький поні. Дехто (?) неповним узгодженням (яке варто вважати умовно-граматичним) вважає і поєднання займенників що, щось із прикметниками чоловічого та середнього роду: щось близьке, хтось такий;

4. Асоціативно-граматичне (у слсп із незмінним іменником, у якому рід визначаємо за родовим поняттям, назвою якого як третім компонентом можна доповнити слсп : зелена кольрабі = зелена капуста кольрабі; повновода Міссісіпі = повновода ріка Міссісіпі.

(!) 2, 3, 4 різновиди – неповне узгодження.

У межах узгодження розглядають особливий спосіб – кореляцію (властива для прикладкових сполук). Однак Є. Кротевич зазначає, що такі словосполучення це проміжний зв’язок між підрядним і сурядним. Від власне узгодження відрізняється тим, одна частина мови не узгоджується, а дублює граматичні ознаки іншої, передусім відмінок. Прикладка пов’язується з головним словом передусім за значенням, а граматично не завжди. Відтак кореляція може максимально наближатися до прилягання. Кореляція, як і власне узгодження, може бути повною (дівчина Наталя) або неповною (ріка Дніпро).

(!) Відмінність кореляції від іменного прилягання, порівн.: річка Дніпро (кореляція) і річка Колорадо(іменне прилягання).

ІІ. Керування. Головний компонент вимагає від залежного певної відмінкової форми, відтак базується не на уподібненні, а на змістовому та граматичному вживанні відмінкової форми. Головне слово – будь яка самостійна частина мови (ніжка столу, близький до перемоги, віддалити від себе, близько до зупинки, десять осіб, хтось із нас); залежне – іменна частина мови, в якій граматичне значення відмінка має самостійний характер (іменник, займенники іменникового зразка, числівник): побачити брата, підійти до неї, поділити на десять. Різновиди:

І

а) сильне (обов’язковий підрядний зв’язок – залежний відмінковий компонент валентно зумовлений). Кулик до сильного керування зараховує перехідні дієслова + іменник, слсп з родовим партитативним (мішок цукру), слсп з орудним зі значенням знаряддя праці (орав плугом), дієслівне керування, якщо префікс дублює прийменник.

Головний компонент у таких словосполученнях виражений:

- перехідними дієсловами: прочитати конспект;

- спрефіксованих дієсловах, у яких префікс переважно корелює з прийменником залежної відмінкової форми (від, до, з, проти, навколо, на, у, через, під): дійти до вершини, увійти в аудиторію;

- віддієслівними іменниками (від перехідних дієслів): читання книжки;

- прикметником семантики, що потребує доповнення, зокрема ступеньованих прикметників: вищий від усіх, а також предикативних: подібний до мене, вартий уваги.

-у більшості синтаксично зв’язаних словосполученнях

б) слабке (необов’язковий підрядний зв’язок – залежний компонент має детермінантний або факультативний підрядний зв’язок). При слабкому керуванні наявність іменника (іменної частини мови) зумовлена не семантикою керуючого слова, а смислом висловлювання або характером синтаксичної конструкції (більшість неперехідних дієслів у ролі опорних компонентів – слабке керування): радіє біді (Д.в. з обставинним значенням), терся боком (О.в. з обставинним значенням способу дії), ішли до лісу (Р.в. з прийменником), поклав на стіл (З.в з прийменником в обставинному значенні особливо), шумить за вікном (О.в., особливо в обставинному значенні). Слабке керування – перехідний тип, наближений до прилягання. Кулик зараховує сполуки з орудним предикативним (був учителем) та давальним суб’єкта в інфінітивних реченнях (не спиться мені) саме до такого типу керування.

Також у суч. синтаксисі виділяють і проміжний тип керування (Загнітко, Вінтонів) – напівсильне (часто буває в подвійному керуванні, це поєднання залежногокомпонента не з опорним елементом, а з комбінацією опорний + залежний компонент: привезти книжку синові, також О.в. інструментальний формує такий тип керування: писав олівцем)

ІІ

а) прийменникове (опосередковане): підійти до столу;

б) безприйменникове (безпосереднє): купити стіл;

ІІІ

а) одиничне: віддати мішок;

б) подвійне (неелементарні словосполучення, розкладаються на 2 синтаксичні одиниці з керуванням): віддати мішок зерна, з’єднати думку з думкою.

ІV варіантне: купити цукор /цукру, сік лимона / з лимона, увійшов до кімнати / у кімнату.

! Є думка, що до керування варто зараховувати не всі випадки вживання відмінкової форми, а лише ті, за яких виникають об’єктні чи доповнювальні відношенні між компонентами; якщо ж відмінкова форма має означальне чи обставинне значення, вона виводиться за межі керування.

ІІІ. Прилягання. Залежний компонент поєднується з головним лише за змістом (не має форм словозміни). Головний компонент може бути будь-якою частиною мови, але його сполучуваність обмежена граматичними й семантичними особливостями.

Спосіб вираження залежного компонента – незмінні слова чи форми:

А) прислівник (замало читає);

Б) інфінітив (бажання вчитися);

В) дієприслівник (читає лежачи);

Г) незмінні прикметники (колір індиго);

Ґ) незмінні займенники (його, її, їх);

Д) іменники (іменні частини мови), які прилягають за змістом, а не граматично (стиль бароко, збірка «Моє слово», потяг «Львів-Варшава», Євро 2012).

(!) Відмінність від прикладкових сполук зі способом кореляції!

Відмінкове прилягання – якщо головне слово не виявляє обов’язкової залежності із підпорядкованою відмінковою формою, остання, отже, пов’язана детермінантним зв’язком (не валентним). Виділив і описав Є. Кротевич. У такому розумінні ряд словосполучень із слабким керуванням можна розглядати у площині відмінкового прилягання (ті, які засвідчують обставинні відношення): іти стежкою, проїхати кілометр, працювати лише рік, летіти пташкою.