3. Структура і функції вегетативної нервової системи

У вегетативній нервовій системі виділяють симпатичний і парасимпатичний відділи. Ці відділи мають центральну й периферичну частини. Центральні структури розташовані в середньому, довгастому й спинному мозку; периферичні представлені гангліями й нервовими волокнами. Багато внутрішніх органів одержують як симпатичну, так і парасимпатичну іннервацію. Вплив цих двох відділів носить антагоністичний характер, але цей антагонізм відносний. Є багато прикладів, коли симпатичний і парасимпатичний відділи діють синергічно (наприклад, і той і інший збільшують слиновиділення). Звичайно підвищення тонусу одного відділу вегетативної нервової системи викликає посилення активності іншого. Багато внутрішніх органів поряд із симпатичною й парасимпатичною іннерваціями мають власний місцевий нервовий механізм регуляції функцій, у значній мірі автономний. Наявність загальних рис у структурній і функциональній організації, а також дані онто- і філогенезу дозволили виділити в складі вегетативної нервової системи (периферичному її відділі) ще й третій відділ - внутрішньоорганний. Раніше до цього відділу відносили тільки інтрамуральну систему кишечника, тому його називали ентеральним. На сьогодні показано, що подібною автономією володіють також інтрамуральні системи інших органів. Тому був запропонований термін "метасимпатична нервова система" (А.Д. Ноздрачев), який закріпився у вітчизняній літературі.

4. Симпатичний відділ вегетативної нервової системи

Центри симпатичної нервової системи представлені ядрами, розташованими в бічних рогах сірої речовини спинного мозку (від VIII шийного до II-IV поперекових сегментів). Аксони нейронів, що утворюють ці ядра (інтермедіолатеральні ядра), виходять зі спинного мозку в складі його передніх корінців і у вигляді білих сполучних гілочок вступають у вузли (паравертебральні ганглії) пограничного симпатичного стовбура. Ці волокна називаються прегангліонарними. Тут більшість волокон перемикаються на ефекторний гангліонарний нейрон. Відростки гангліонарних клітин утворюють постгангліонарні нервові волокна, які по сірій сполучній гілочці знову повертаються в змішаний спинномозковий нерв і досягають іннервованих органів. Частина прегангліонарних волокон, що виходять із ядер спинного мозку, проходить через паравертебральні ганглії, не перериваючись, і синаптично перемикається на ефекторні нейрони в превертебральних гангліях. Превертебральні ганглії представлені черевним, верхнім і нижнім брижовим ганліями. Два перших вузли разом з нервами, що відходять від них утворюють сонячне сплетення. Прегангліонарні волокна відносяться до типу В (тонкі мієлінові), постгангліонарні - до типу С (безмієлінові). Закінчення прегангліонарних волокон виробляють ацетилхолін, постгангліонарні - в основному норадреналін. Виключення становлять постгангліонарні волокна, що іннервують потові залози, і аксони симпатичних нейронів, що розширюють судини кістякових м'язів, у закінченнях яких виробляється ацетилхолін, який взаємодіє з М-холінорецепторами. Ці волокна називаються симпатичними холінергічними. Наднирники іннервуються симпатичними нервами, які не перериваються в гангліях, тобто аксони прегангліонарних нейронів, із закінчень яких виділяється ацетилхолін, взаємодіючий з Н-холінорецепторами на мембрані клітин мозкового шару наднирників. Симпатична нервова система іннервує всі органи й тканини організму, у тому числі кістякові м'язи і центральну нервову систему. При збудженні симпатичних нервів підсилюється робота серця (позитивні іно-, хроно-, батмо- та дромотропні ефекти), розслаблюється мускулатура бронхів і збільшується їхній просвіт, знижується моторна й секреторна діяльність шлунково-кишкового тракту, відбувається скорочення сфінктерів у органах, розширюється зіниця. Симпатична нервова система не тільки регулює роботу внутрішніх органів, але й впливає на обмінні процеси, що протікають у кістякових м'язах і у нервовій системі. І.П. Павлов першим виявив трофічну дію симпатичної нервової системи на посилюючому нерві серця. У лабораторії Л.А. Орбелі був проведений експеримент на нервово-м'язовому препараті жаби. Шляхом подразнення рухового нерва викликали скорочення м'яза і доводили її до ступеня стомлення. Подразнення симпатичного нерва відновлювало працездатність скелетного м'яза. Підвищення працездатності було результатом збільшення обмінних процесів під впливом симпатичних збуджень. Цей дослід увійшов в історію як феномен Орбелі-Гінецинського. На підставі даного й багатьох інших спостережень було сформульовано поняття про адаптаційно-трофічну функцію симпатичної нервової системи, що полягає в її впливі на інтенсивність обмінних процесів і пристосування їхнього рівня до умов існування організму. Симпатична нервова система відповідає на будь-який стрес. Її збудження призводить до збільшення активності мозкової речовини наднирників і виділенню адреналіну, що разом утворить симпатоадреналову систему.

Симпатичний відділ автономної нервової системи - це система тривоги, мобілізації захисних сил і ресурсів організму. Збудження симпатичної нервової системи призводить до підвищення кров'яного тиску, виходу крові з депо, надходженню в кров глюкози, ферментів, підвищення метаболізму тканин. Всі ці процеси пов'язані з витратами енергії в організмі. Тобто симпатична нервова система виконує ерготрофічну функцію.