Тема 22

Польська держава. Фільварково-панщинна система. Шляхетська демократія. Утворення Речі Посполитої. Зовнішня політика. Культура.

Господарство і населення

У XVI - першій половині XVII ст. Польське королівство було однією з провідних країн Цоптрально-Східної Європи. Значну частину його території займали ліси. На продукцію лісового промислу - деревину, поташ, золу — існував постійний попит на Заході, де її використовували для потреб кораблебудування та текстильного виробництва. Тому ще з попередніх століть у Польщі активно вирубували ліси, а на вивільнених землях влаштовували фільварки - панське господарство, засноване на праці залежних селян. Фільварки виникали також на викуплених або відібраних у селян землях і на освоєних пустищах.

У XVI ст. фільварково-панщинне господарство досягло свого розквіту. Це було викликано зростанням попиту на зерно як у Польщі, так і в Західній Європі. Селянське господарство не могло задовольнити його повністю. Шляхта (дворянство) почала активно розгортати своє господарство, збільшуючи насамперед вирощування жита: адже в умовах стрімкого зростання цін на хліб це приносило їй чималі прибутки. Наприкінці XVI ст. Польща щороку постачала на Захід по 200 тис. тонн зерна. Його везли переважно в Амстердам, найбільший на той час європейський хлібний порт, а звідти - в глиб Голландії і далі - до Франції, Англії та інших країн.

Зростання фільваркового господарства базувалося на широкому впровадженні панщини. Якщо на початку XVI ст. польські закони ще дозволяли вихід із кріпацтва, то в середині століття звільнення селян стало неможливим. Панщина зросла до 3—4 днів на тиждень. Зневірені селяни тікали від своїх хазяїв, але ті мали право безстроково розшукувати і повертати втікачів, а також карати їх на свій розсуд.

Продовжували розвиватися міста. У другій половині XVI ст. у них проживало до чверті польського населення. Серед городян переважали організовані в цехи ремісники, які забезпечували в основному внутрішній ринок. Важливу роль у міському житті відігравало купецтво. Польські зерно, віск, льон, коноплі, смола й ліс мали широкий попит на Заході. Через територію Польщі простягались європейські торгові шляхи, що забезпечувало процвітання крупних портів на балтійському узбережжі, насамперед Гданська. Згодом з купецтва виділилися банкіри.

Конкуренцію купецтву становили магнати, шляхта й духовенство. Вони знаходилися в особливо вигідному становищі, бо за королівським привілеєм звільнялися від сплати мита, на вивіз продуктів власного господарства. Це гарантувало високі прибутки та підштовхувало до ділової активності. Найбільшу заповзятливість виявляли магнати. У гонитві за грошима вони не обмежувалися плодами власного господарства, а скуповували продукцію у дрібних хазяїв і потім перепродували великими партіями. Приваблювала торгівля й дрібну шляхту, яка не мала селян-кріпаків і становила майже половину дворянського стану. Такі шляхтичі самі обробляли свою землю, а щоб відрізнятись від селян, завжди, навіть працюючи в полі, носили шаблю.

У багатьох містах поруч з поляками проживали німці. В окремих районах (Помор'ї, Сілезії) вони переважали та тримали під своїм контролем міську владу. Помітну роль у торгівлі Польського королівства відігравали переселенці — вірмени и шотландці. Проте особливо широку участь брали в ній євреї, які після вигнання із Західної Європи розселилися на польських землях. Майже в кожному місті існували єврейські громади. Завдяки королівській підтримці євреї мали самоврядування і вільно сповідували іудаїзм, сплачуючи натомість податки на користь держави. У XVI ст. виник навіть центральний орган польського єврейства -ваад.

Шляхетська демократія. Перехід до фільварково-панщинного господарства сприяв економічному й політичному посиленню шляхти. До того ж питома вага дворянства в загальній масі польського населення була значно вищою, ніж в інших європейських країнах. Цими обставинами й пояснювалася політична активність польської шляхти та її інтерес до державних справ. На межі ХУ-ХУІ ст. у Польщі завершилось оформлення станової монархії: у країні діяв двопалатний сейм. Верхня палата - сенат - включала представників вищого духовенства та магнатів, зайнятих на високих державних посадах. До нижньої палати - посольської ізби — входили депутати, обрані на сеймиках - з'їздах місцевої шляхти. Селяни та міста від участі в сеймі повністю усувались. Головну роль у ньому дедалі більше перебирала на себе шляхта. Сейм міг не тільки впливати на рішення короля, але навіть обмежувати його дії. У свою чергу, поведінка сейму залежала від позиції сеймиків. До того ж, хоч з XIV ст. у країні правили лише представники династії Ягеллонів, королівська влада залишалася виборною. Все це надавало своєрідності державному устрою Польщі.

Всередині дворянського стану, між можновладцями і шляхтою, точилася боротьба за вплив на короля. У 1530 р. вона вилилася у відкрите політичне протистояння. Поштовхом до нього послужило те, що літній король Сигізмунд І (1506-15-48), за наполяганням своєї дружини-італійки Бони Сфорца, провів обрання і коронацію їхнього дев'ятирічного сина Сигізмунда Августа. Це суперечило традиції, адже нового короля можна було обирати лише після смерті його попередника. Стало зрозуміло, що здійснено спробу замінити виборну монархію спадковою. Обурена шляхта звинуватила Сигізмунда І в порушенні законів, але далі цього не пішло.

Сигізмунд її Август (1548-1572) продовжив лінію батька, через що між ним і шляхтою виник конфлікт. Проте коли королю знадобилися гроші для ведення війни, а отримати їх він міг лише за згоди шляхти, монарху довелося піти на поступки. На подив усього сейму Сигізмунд Август з'явився на його засідання не в звичному для нього модному італійському, а в шляхетському вбранні. До того ж він звернувся до сейму польською мовою, а не латиною, як завжди. То були символічні ознаки зміни позиції короля, його прагнення домовитись зі шляхтою. Результатом компромісу стало затвердження принципу обрання польських королів. Після смерті Сигізмунда II Августа, останнього з династії Ягеллонів, польським королем обрали французького принца Генріха Валуа (1573-1574). Перед вступом на трон він заприсягея не порушувати законів Речі Посполитої. Король був зобов'язаний кожні два роки скликати сейм, не міг без його згоди оголошувати війну, укладати мир, видавати закони, скликати ополчення. Відмова монарха від виконання своїх зобов'язань звільняла шляхту від покори йому. Таке посилення позицій шляхти мало наслідком введення в дію принципу «вільного вето» (заборони). Якщо хоча б один із депутатів сейму вимовляв: «Не дозволяю», рішення не приймалось, навіть коли всі інші за нього проголосували. Почалися постійні зриви в роботі сейму. Нерідко траплялось, що депутати роз'їжджались по своїх маєтках, так нічого й не вирішивши. Саме тоді стали казати, що Польща тримається непорядком.

Шляхетська вільність виявилася і в релігійному питанні. Реформаційні ідеї рано проникли в Польщу як у формі лютеранства, так і кальвінізму. Польські протестанти вимагали підпорядкування католицької церкви королю, передачі церковної власності державі, скасування десятини та введення оподаткування духовенства. У середині XVI ст. вони досягли успіху: сейм за підтримки короля звільнив шляхту від сплати десятини і встановив свободу віросповідання. Але прихильність шляхти до протестантизму виявилася нетривкою: отримавши своє, вона стала повертатися до католицизму.