(Справа): а) лита; б) деформована та відпалена.

Бронзи – це сплави міді з різними елементами (олово, алюміній, свинець, нікель, берилій). Цинк у бронзах може бути присутній як легуючий елемент. Бронзи поділяють на ливарні та деформовані; їх позначають літерами Бр, після чого вказують літери та цифри, що визначають легуючий елемент у процентах. Так, деформована бронза БрОЦС4-4-2,5 містить 4 % олова, 4 % цинку, 2,5 % свинцю. У ливарних бронзах вміст кожного легуючого елемента позначається безпосередньо після літери, що відповідає цьому елементові. Наприклад, бронза БрО6Ц6С3 містить 6 % олова, 6 % цинку, 3 % свинцю, решта – мідь.

Внаслідок дефіцитності олова застосовують алюмінієву, кремнійову, берилійову, свинцеву (рис.7.4) й інші бронзи.

Рисунок 7.4 - Мікроструктура свинцевої бронзи БрС30 (х250).

Алюмінієві бронзи (з вмістом 5-10 % алюмінію) перевершують олов’яні за механічними властивостями і корозійною стійкістю, але усадка їх більша. Алюмінієві бронзи мають однофазну (до 4-6 % алюмінію) або двофазну (10-11 % алюмінію) структуру, яка складається з кристалів  - твердого розчину і евтектоїда (+). Двофазні бронзи більш міцні, але менш пластичні, чим однофазні; їх можна зміцнити шляхом гартування і відпуску.

Кремнієві бронзи застосовуються обмежено. Частіше використовуються однофазні бронзи як більш пластичні. Вони перевершують алюмінієві бронзи і латуні за міцністю і стійкістю в лужних (у тому числі стічних) середовищах. Ці бронзи застосовуються для виготовлення арматури і труб, що працюють у зазначених середовищах. Кремнієві бронзи, додатково леговані марганцем, внаслідок сильної холодної деформації мають підвищені міцність і пружність, і у вигляді стрічки чи дроту, використовуються для виготовлення різних пружних елементів, наприклад пружин.

Берилієві бронзи (рис. 7.5) поєднують дуже високу міцність (_в до 1200 МПа) і корозійну стійкість з підвищеною електричною провідністю. Зі збільшенням змісту берилію і введенням магнію зростають пружні властивості. Однак ці бронзи через високу вартість берилію використовують лише для особливо відповідальних призначень у виробах невеликого перетину у вигляді вінців зубчастих коліс черв'ячних пар, вкладишів підшипників ковзання, стрічок, дроту і для пружин, мембран, сильфонів і контактів в електричних машинах, апаратах і приладах. Зазначені властивості берилієві бронзи набувають після гартування і старіння, тому що розчинність берилію в міді зменшується зі зниженням температури. Виділення при старінні часток хімічної сполуки СиBe збільшує міцність і зменшує концентрацію берилію в розчині (міді).

Рисунок 7.5 Мікроструктура берилієвої бронзи БрБ2

Після гартування і старіння (х250).

Олов'яні бронзи. Гранична розчинність олова в міді дорівнює 15,8 %. Однак, внаслідок схильності сплавів Си-Sп до нерівноважної кристалізації область -твердого розчину значно звужується. В зв'язку з цим при концентрації олова більш ніж 8 % в структурі сплавів присутня -фаза (електронна сполука Сu₃₁Sn₈), що має високу твердість та крихкість. Тому практичне застосування мають бронзи з вмістом олова до 10 % ( БрО10, БрОЦ4-3, БрОФ10-1), оскільки поява -фази значно знижує пластичність (рис.7.6). Додатковими легуючими елементами в олов'яних бронзах є цинк, свинець, фосфор, нікель, залізо та інші. Цинк покращує рідкотекучість, міцність та густину відливок. Легування свинцем знижує механічні властивості, але підвищує густину відливок та поліпшує обробку різанням. Фосфор розкислює мідь, підвищує міцність, межу витривалості, рідкотекучість та зносостійкість бронз.

Рисунок 7.6 - Мікроструктура олов’яної бронзи БрО10 після відпалу (х350).

У сплавах мідноолов'яних на відміну від сплавів мідноцинкових внаслідок більшого інтервалу кристалізації спостерігається значна дендритна ліквація. Олов'яні ливарні бронзи використовують для складного фасонного литва, шестерен, втулок, гайок, ходових гвинтів, корпусів кранів, черв'ячних колес, арматури для водяних та парових систем. Деформівні бронзи застосовуються для виготовлення сіток целюлозопаперової промисловості, стрічок, полос, пружинного дроту, трубок КВП.