Тема. Методи і форми виховання.
Поняття про методи виховання.
Класифікація методів виховання.
Методи формування свідомості:
- переконування;
- позитивний приклад;
- навіювання.
4. Методи організації діяльності:
- вправи (гра, доручення)
- виховуючи ситуації;
- вимога;
- суспільна думка;
- переключення;
- перспектива.
5. Методи стимулювання: заохочення, покарання, „вибух”
6. Видатні педагоги, психологи, психотерапевти про використання заохочення та покарання.
7. Методи самовиховання
8. Класифікація форм виховної роботи.
9. Особистісний підхід у вихованні. Індивідуальні форми роботи, методика їх проведення
Література
1.Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997. – 304с.
2.Кузьмінський М.М. Педагогіка. – К.: Знання-прес, 2003. –С.201-220
3.Макаренко А.С. Методи виховання.- Тв. у 8т. – Т.5.- К.,1981.
4.Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К., 1990.
5.Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. – К., 1975.
6.Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль., 1996. – 140с.
Вивчаючи методи виховання, насамперед, необхідно висвітлити питання про різні підходи до трактування цього поняття.
А.С.Макаренко писав: “ Метод виховання - це інструмент доторкання до особистості”.
Ю.К.Бабанський визначає метод як співробітництво вчителя та .учнів. ”Методи виховання - це способи взаємопов’язаної діяльності, спрямовані на розв’язання виховних задач”.
Комплексний підхід до визначення поняття дає в підручнику ”Педагогіка” І.Ф.Харламов: ”під методами виховання слід розуміти сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, спрямованих на формування особистості”.
.
ПРИЙОМИ ВИХОВАННЯ - сукупність окремих дій в структурі методу. Наприклад, бесіда може бути методом, головним способом досягнення мети, а може бути прийомом, якщо тільки супроводжує діяльність школяра,стимулює її. Прийом - заохочення учня в ході гри.
ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ - різні види діяльності (ігрова, навчальна, трудова, спортивна…), сукупність предметів духовної і матеріальної культури, які використовуються з виховною метою (кінофільми, виставки).
ФОРМИ - способи організації колективної і індивідуальної діяльності учнів (свята, збори, подорожі).
Розглянемо класифікацію методів виховання. Ю.Бабанський в основу виділення груп методів виховання поклав цілісну структуру діяльності, яка включає в себе усвідомлення процесу діяльності, її організацію, стимулювання діяльності, контроль та аналіз результатів
Ю.Бабанський пропонує таку класифікацію:
а) Методи формування свідомості:
-переконання (роз’яснення, розповідь, бесіда)
-позитивний приклад
-навіювання.
б) Методи організації діяльності:
-вправи (гра, доручення)
-виховуючі ситуації
-вимога
-суспільна думка
-переключення
-перспектива.
в) Методи стимулювання:
-заохочення
-покарання
-вибух.
г) Методи самовиховання, самоконтроль.
Переконання проходить у формі бесіди, роз’яснення, розповіді. Для характеристики методів складаємо таку таблицю. Після пояснення-її треба заповнити.
Метод: |
Суть значення: |
Форма використання: |
Методика: |
ПЕРЕКОНАННЯ - вплив на свідомість, почуття, волю особистостей з метою формування і закріплення у них позитивних моральних якостей і усунення негативних рис в їх характері і поведінці.
Кінцевим результатом переконання повинно бути формування міцної, глибоко осмисленої і емоційно пережитої точки зору з різних питань, переконань, як цементуючої основи свідомості і поведінки.
Психологічною основою цього методу є принципи випереджаючого відо браження у свідомості учня тих дій і вчинків, які він хоче здійснити. Але це виперед жаюче відображення (планування) поведінки базується не тільки на власному досвіді, але і на знанні норм, правил поведінки. Свої дії особистість приводить у відповідність з суспільними вимогами. Тому важливо розвивати свідомість учнів, привчати їх до обдумування своєї поведінки.
ПОЯСНЕННЯ. Суть пояснення в тому, щоб на основі інформації про най важливіші події, моральні категорії розвивати нові якості, виробляти правильне ставлення вихованців до тих чи інших подій, явищ.
Мета пояснення - розкрити соціальний,.моральний, етичний зміст тих чи інших подій, явищ.
В процесі пояснення використовувати факти з навколишнього життя, матеріали з періодичної преси. Пояснення повинно бути доказовим, логічним, переконливим, особливо важливим є досконале володіння мовою, розвинені ораторські здібності, постановка голосу.
РОЗПОВІДЬ - це опис подій, предметів. Для того, щоб розповідь як метод виховання мала вплив на свідомість вихованця, вона повинна бути яскравою, емоційною, викликати у дітей почуття, враження.
БЕСІДА. Головна особливість етичної бесіди - діалогічна форма роз’яс нення. Педагог навчає учнів давати правильну моральну оцінку явищам і фактам життя. Вдале проведення етичної бесіди великою мірою залежить від вибору теми, яка завжди повинна відповідати моральному досвіду учнів і загальному рівню їх підготовки.
Структура етичної бесіди.
1.Тема бесіди. Оголосити так, щоб підготувати учнів до обговорення як до дуже важливої, а не надуманої справи.
2.Розв’язування цього питання. Вчитель дає матеріал для обговорення. Це можуть бути факти із життя, літературні твори. Літературні твори можуть бути використані у 3-х формах: читання, переказ, фрагментарна розповідь. Після цього ставить питання, щоб діти самостійно підходили до моральних висновків і узагальнень.
3.Приняття конкретної програми дій. Наприклад. Після бесіди про бережливе ставлення до своїх і чужих речей можна організувати ставлення до своїх і чужих речей, можна організувати в класі “книжкову лікарню”.
ПОЗИТИВНИЙ ПРИКЛАД. Важливий вплив на виховання дитини дають зразки поведінки інших людей.
Для духовного розвитку особистості необхідно три умови:важлива мета, великі перешкоди і великі приклади.
Давньоримський філософ Сенека стверджував: ”Тяжко привести до добра моралізуванням, легко-прикладом”. К.Д.Ушинський відмічав, що виховна сила виливається тільки із живого джерела людської особистості, що на виховання особистості можна діяти лише особистістю.
Психолого-педагогічною основою дії позитивного прикладу на виховання дітей є їх бажання копіювати, наслідувати в своїй поведінці ті дії і вчинки, які, з їх точки зору, є для них значимі, зміцнюють їх гідність. Я.А.Коменський вказував: ”Діти вчаься раніше копіювати, ніж пізнавати”. Спостерігаючи і аналізуючи зразки патріотизму, працьовитості, чесності, гідності… учень краще осмислює суть ї зміст соціальних і моральних стосунків.
Великою виховною силою є приклади життя і діяльності видатних людей минулого, науковців, національних, літературних героїв.
Неабияке значення у вихованні є приклад кращих учнів. Але його треба правильно використовувати. Коли наводимо приклади кращих учнів, треба загострювати увагу не стільки на їх іменах, скільки на осмисленні їх хороших дій, щоб не вносити в дитяче середовище ворожнечі, не протиставляти учнів один одному.
Найближчим і найдійовішим для дитини молодшого шкільного віку є приклад батьків. Їхня поведінка, праця, погляди на життя становлять для дітей перше і визначальне джерело уявлень про моральні норми, якими треба користуватись. Як батько розмовляє з іншими людьми, що він говорить про них, як радіє і сумує, як поводиться з друзями, знайомими, як сміється, як читає книжку, газету та ін., все це, писав Макаренко, доходить до свідомості і почуттів дитини, залишає слід у дитячому серці.
Так само навчальним прикладом для дітей є вчитель, який виховує не тільки тим, як і що він говорить, а й тим, як він діє, як він дотримується у своєму
житті норм етики.
Тому батьки і вчителі повинні ставити до себе високі моральні вимоги і відповідно до них контролювати кожний крок своєї діяльності і поведінки.
Навіювання. Це вплив на психіку і поведінку непомітно для людини. Це безконтрольне проникнення у психічну структуру особистості. Реалізується у житті у вигляді установок, прагнень, мотивів. Активна роль людини понижується. Щоб навіювання було ефективне повинен бути яскравий зміст матеріалу, обставини без зайвих подразників, емоційне ставлення педагога, позитивне ставлення до вчителя з боку учнів. Врахування вікових особливостей, індивідуальних якостей і слід навчатись техніці навіювання.
В залежності від мети навіювання є навмисним ї ненавмисним.
За результатом може бути позитивним і негативним.
Використовують навмисне навіювання:команди, накази… В.Леві у своїй книзі ”Нестандартна дитина” (К..1991,с.40-62) розкриває основи навіювання, побажання до виховного навіювання.
1. Давати собі час. (Щоб задуматись, побачити те, що відбувається, не поспішати з висновками. Навчитись витримувати паузи: орієнтація, а потім реакція).
2. Давати йому час. Не вимагати негайної дії. (“Додому,швидко”, ”Усе, закінчуй, час спати”).
3. Не навіювати негативне. Не вчіплюйтесь, як кліщ, у його (її):
-страхи
-неуспішність
-погану поведінку
-шкідливу звичку
-хворобу
-проблему.
Навіюйте собі спокійне ставлення до цих проблем, але тільки не байдужість до дитини.
4. Навіювати позитивне. Незважаючи ні на що, вони хороші діти, і незважаючи ні на що, жити можна, і жити добре.
Приймемо закон: кожен день з дитиною починати радісно, закінчувати миром.
5. Не навіювати нереального. (Найбільші песимісти походять з дітей, вихованих надто оптимістично).
6. Будьте впевнені. Без впевненості не спрацює жодне навіювання.
7. Давати відпочинок від навіювань, принаймні від одноманітних навіювань.
8. Приклад - під знак питання. Дбати не так про бездоганність зразка, як про дух взаємин. Якщо взаємини щирі з обох сторін, в цьому разі дитина візьме
краще.
9. Поважати таємницю.
МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ.
Одна їз головних закономірностей виховання: ”Ефективність виховного впливу буде тим більша, чим доцільніше буде організована діяльність учнів”.
Вправи і привчання - це багаторазове повторення дій і вчинків учнів з метою утворення і закріплення в них навичок і звичок поведінки.
Цей метод не зразу знайшов визнання у педагогіці. У 20 роки ідеалізувались прийом ”вільного виховання” і поняття вправи асоціювалось із механічною муштрою.
Вправи - це організація життя, розумної цілеспрямованої і різносторонньої діяльності дітей відповідно з прийнятими в суспільстві нормами і правилами.
Виховання, яке базується на виробленні звичок - стоїть міцно.
Для того, щоб сформувати міцні навички і звички учитель в організації вправ дотримується таких правил:
- учні повинні розуміти суть і значення тієї якості, яку ми хочемо виховати;
- для вироблення звички необхідний час.
Дитину слід не стільки повчати, скільки систематично привчати до розумної поведінки.
Діти привчаються до загальноприйнятого порядку, до організації робочого місця за партою, дома…
Педагогічні основи організації вправ (привч.) з метою формування в учнів практичних умінь, навичок і звичок в тих чи інших областях діяльності і поведінки розкрив К.Д.Ушинський. Його думки і до цього часу залишаються самими глибокими. У відповідності з психологічною структурою особистих якостей в процесі вироблення навичок і звичок поведінки, він виділяв такі прийоми:
а) постановку виховного завдання і вироблення у дітей потреби в тому чи іншому виді діяльності;
б) пояснення способів діяльності і озброєння їх відповідними знаннями (розвиток свідомості);
в) практичний показ дії по роз’ясненню даної задачі;
г) організація початкового відтворення учнями показаних дій (зразків поведінки);
д) тренування у вдосконаленні способів діяльності;
е) постановка вимог до учнів про вдосконалення вправ;
ж) нагадування і контроль.
ГРА ЯК МЕТОД ВИХОВАННЯ.
Гра - це важливий метод закріплення позитивних дій, це школа життя. А.С.Макаренко вказував: ”В дитячому віці гра - це норма, і дитина повинна завжди гратись, навіть тоді, коли займається серйозною справою”.
Ігри можуть бути - сюжетні, сюжетно - рольові, музичні (хороводи), рухливі (спортивні, народні) ,ігри - драматизації, дидактичні.
Особливе значення має рольова гра. Граючи у рольові ігри, діти прагнуть до захоплюючої мети. Кожний учасник є одночасно і співавтором, і виконавцем загального задуму. Він виступає в активній позиції, оскільки рольові дії потрібно самому придумати відповідно до змісту гри.
Цінність цього методу полягає в тому, що в грі власною потребою
дитини стають ті норми, наслідувати які ми хочемо її привчити. При застосуванні методу рольової гри необхідно дотримуватись таких вимог:
- ідею гри можна запропонувати, але не можна її дітям нав’язувати;
- допомогти дітям збагатити зміст гри, максимально наситити її діями;
- під час розподілу ролей по змозі задовольнити всіх, водночас поставити кожну дитину в позицію, найсприятливішу для формування її особливості;
- допомогти учням в оснащенні необхідними предметами;
- забезпечити школярам можливість ”дограти”, не переривати гру доти, доки вона не буде завершена, інакше у дітей залишиться почуття невдоволення, нерозряджеого напруження, що може перешкодити формуванню моральних цінних мотивів і звести нанівець позитивний вплив гри на особистість.
Проте не варто цим методом користуватись дуже часто, діти не можуть жити в уявлюваній ситуації постійно.
ДОРУЧЕННЯ.
Вони привчають школярів жити і працювати за законами колективу, відчувати свою причетність до суспільних справ. Але це призначення доручення виконує не завжди. Є чимало учнів, які виконують доручення лише на словах, або не закінчують справу. Причина такого явища саме в тому, що учні, знаючи норми і принципи моралі, мало вправляються у діяльності, яка формує єдність свідомості і поведінки. Залучаючи до виконання доручень, необхідно керувати мотивами їх суспільної
активності. Слід мати на увазі і те, що в основі виконання доручень не можуть бути лише мотиви бажаного і привабливого. Тут важливо формувати мотиви обо’язку, необхідності, відповідальності перед іншими.
Учитель з першого дня вступу дитини до школи залучає дітей до виконання доручень. Розрізняють доручення:
За тривалістю:
довготривалі, тимчасові, епізодичні.
За кількістю учнів:
індивідуальні, колективні, групові.
За змістом:
санітар, квітникар, бібліотекар, зелені патрулі.
Доручення в початковій школі (2кл.) замінюються щотижня.
Умови ефективності.
1. Дитина повинна знати про суспільну значимість доручень, розуміти важливість і необхідність тих справ, які їм доручає колектив.
2. Доручення слід давати у відповідності з інтересами, нахилами і можливостями кожної дитини.
3. Не можна тільки розподілити доручення, треба навчити кожного учня їх виконувати.
4.Використовувати методи заохочення, контролю та самоконтролю.
ВИХОВУЮЧІ СИТУАЦІЇ. .
Це спеціально створені педагогічні умови, або ситуації, які самі виникають у процесі виховання.
Наведемо приклад навмисно створених ситуацій: з метою примирення двох учнів, які ворогують між собою, їх включають в одну команду, щоб вони разом досягли перемоги; щоб підняти інтерес до обов’язків чергового по табору, створюється спеціальна ситуація, в якій черговому вручається особливий “жезл влади”, що дає можливість залучити будь-яку дитину до виконання доручень чергового.
Спеціальні ситуації можуть бути створені в будь-якому виді діяльності учнів (у навчанні, громадській роботі, спорті). Наприклад. В реальному житті і діяльності шкільного колективу постійно нороджуються природні ситуації, в яких виявляється і піддається перевірці на міцність уся система виховних відносин. Завдання педагога – використати таку виховну ситуацію для впливу на вихованців. (подоріж, похід, вечір, ранок, свято…)
Велику увагу виховуючим ситуаціям надав Ш.О.Амонашвілі. Його “школа ввічливості”, збагачувала життєвий досвід дітей, виробляла вміння і навички правильної поведінки. (Ш.О.Амонашвілі “Як живете,діти?” с.137).
ПЕДАГОГІЧНА ВИМОГА.
Школа-писав А.С.Макаренко, - повинна з першого дня ставити до учня тверді, незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна, а що – ні, що схвально і що карається”. Зміст педагогічних вимог визначається “Статутом школи”, “Правилами для учнів”.
Педагогічна вимога як метод може мати декілька призначень і використовуватись по-різному. По-перше, вона містить норми суспільної поведінки і обов’язки їх виконання, по-друге, вимога може виконувти гальмуючу чи стимулюючу роль в організації різноманітної діяльності у вигляді вказівок про початок і кінець роботи, корекції дій, надання допомоги, по-третє, вимога часто виступає як прийом, який спонукає до певних вчинків, при цьому вона допомагає учням зрозуміти їх зміст, цінність, необхідність.
Вимога реалізується в різних формах. Вона може бути прямою і непрямою. Прямі вимоги виступають у вигляді вказівок, наказів, інструкцій, розпоряджень. Вони ставляться у діловому, рішучому тоні.
Непрямі вимоги виступають у вигляді прохання, натяку, поради. Вона відрізняється від прямої тим, що стимулом, який викликає дію, є психологічні фактори переживань, інтересів, прагнень.
Яка діалектика використання вимог? На першому етапі формування колективу необхідно ставити безперчні вимоги,вимоги прямі, без крикливості пояснити учням, як їм треба поводити себе в приміщенні, на уроках і перервах, як виконувати домашні завдання, ставитись один до одного та ін..
Від учнів не тільки вимагати, але і привчати їх до того, щоб вони не запізнювались, виконували уроки. Не можна ставити до дітей зразу багато вимог, враховувати настрій у колективі, індивідуальні особливості.
Поступово йде перехід до непрямих вимог, коли потрібно нагадати про виконання вимоги (натяк), коли вже сформувались стійкі позитивні відносини між вчителем і учнями, між активом і членами колективу.
Форма вимог змінюється в залежності від особливостей кожної дитини: одній досить нагадати, натякнути, другій - більш категорично. Від того, як учитель чи батьки ставлять вимоги до учня, залежить характер їх стосунків. Вимогиможна ставити в спокійному,діловому і різкому тоні. Сприйняття цих вимог буде різне і реакція - відповідь учня також.
Єфективність вимог залежить також від того, наскільки вихователь враховує вікові і індивідуальні особливості дітей, ситуацію, мету, якої досягає.
СУСПІЛЬНА ДУМКА.
Вихователь завжди прагне до того, щоб його вимога стала вимогою всього колективу. Відображенням колективної вимоги є громадська думка, яка поєднує в собі оцінку, судження, волю колективу.
Педагогіка розглядає думку учнівського колективу як могутній саморегулятор його діяль ності, як спрямовуючий і дисциплінуючий фактор.
Вчитель повинен вміло провести колектив через усі основні стадії розвитку суспільної думки, розроблені А.С.Макаренком.
На першій стадії носієм здорової громадської думки є сам вихователь. На другій - передова меншість в особі активу, на третій - більшість членів колективу і на четвертій - весь колектив.
Кінцева мета застосування цього методу полягає в тому, щоб передова думка колективу збігалась з думкою кожного його члена.
А за допомогою вимог, перспектив, заохочень і покарань педагог стимулює і спрямовує розвиток громадської думки.
Як діє громадська думка:
1. Обговорення і прийняття рішень органами колективу (необхідна широка гласність).
2. Діяльність активу, відповідальних за різні ділянки роботи (підтримувати авторитет цих дітей).
3. Шкільна газета і шкільне радіо.
4. Особисті стосунки членів колективу (доброзичливість, вимогливість, принциповість, самокритичність).
ЯК ФОРМУВАТИ ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ?
- традиції поведінки і ставлення один до одного, в яких реалізуються норми поведінки;
- правильно організована суспільно корисна діяльність дітей;
- єдині вимоги, розвиток самообслуговування, перспектива, заохочення і покарання.
Формування і викорстання суспільної думки дитячого колективу, методів, вправ, заохочення і покарання у роботі В.О.Сухомлинського.
У статті “Вправи - один із методів виховання свідомої дисципліни ”пише: (т.5с. 27-30 )
1. Основою свідомої дисципліни є не засвоєння, не запам’ятовування зовнішніх форм хорошої поведінки, хороших вчинків, а переконання в необхідності гарної поведінки.Це переконання не можна створити тільки словами, воно може бути створене шляхом поєднання переконання з вправами у правильних вчинках.
2. Учитель повинен ставити перед собою завдання - добитись колективного осуду негативних вчинків, поганої поведінки.
3. Якщо в класі немає колективного осуду поганого вчинку, то не слід виганяти учня з класу, це не дасть позитивного результату тому, що не супроводжується колектив-ним одобренням класу.
4. При відсутності колективного осуду (засудження) поганого вчинку “удаление” недисциплінованого учня з класу веде до того, що учні прагнуть засвоїти тільки зовнішні форми дисциплінованості, виховується бажання прикрити погані вчинки. Виробляється зовнішня послушність, а не розуміння необхідності хороших вчинків.
5. У щоденному житті класного колективу на кожному кроці можна знайти випадки для вправ у правильних вчинках. Учитель повинен вдумливо підійти до вибору завдань для вправ.
6. Вправам у правильних вчинках повинно передувати глибоке роз’ясненя недопустимості поганого вчинку, якщо він мав місце. На основі цього роз’яснення в учнів повинно скластись переконанняв тому, що поганий вчинок зачіпає інтереси всього колективу, що здійснення хороших вчинків залежить також не від окремих учнів, а від всього колективу.
7. Вправи в хороших вчинках повинні бути колективними. Якщо завдання поставлені правильно, якщо вони посильні, кожний учень буде здійснювати хороший вчинок не на показ, а в ім’я інтересу колективу.
8. В колективних вправах в хороших вчинках велике значення має емоційна окраска вчинку, яка полягає в подоланні перепон, перешкод.
9. Велике значення вправ у правильному вчинку заключається в тому, що вони мають у собі передумови і для іншого методу виховання дисциплінованості - для заохочення і засудження. Якщо завдання поставлено правильно і вихователь зумів пробудити в учнів бажання до його виконання, то учень, який не виконав завдання засуджується громадською думкою класу. Це засудження не зовнішнє, не формальне, а внутрішнє, воно виходить із переконання в необхідності правильного вчинку.
10. Для вправ в здійсненні правильного вчинку з успіхом можна викорстовувати і такий метод виховання, як покарання. Якщо цей вид вправ серйозно продуманий, покарання буде сприйматися і оцінюватися не окремим учнем, а всім колективом.
11. Учитель повинен дуже обережно підходити до заохочення хороших вчинків. У учня ні в якому випадку не повинна складатись думка, що звичайні, хороші, правильні вчинки треба здійснювати для похвали. В хороших вчинках діти не повинні бачити нічого виключного.
ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ.
В процесі виховної роботи іноді спостерігаються факти одностороннього захоплення учнів тією чи іншою діяльністю, яка може формувати негативну поведінку (наприклад, захоплення детективною-пригодницькою літературою, нездорові ігри на перервах).
Заборона в даному випадку не завжди є ефективною. Найбільш доцільно -метод переключення з одного виду діяльності на інший і формування нового стереотипу поведінки.
Цей метод найкраще використовувати, коли необхідно, щоб у учня чи колективу виник новий психічний стан, наприклад, знизити дію образи, невдачі чи поганого настрою.
Добре діє даний метод тоді, коли учитель наштовхується на впертість учня і прямі вимоги не дають результату. В таких випадках краще всього переключити увагу учнів на іншу діяльність, а в процесі цієї діяльності спонукати його до усвідомлення допущених помилок.
Педагогічна дія даного методу зв’язана з тим, що, переключаючи учня або цілий колектив на нові види діяльності, педагог збуджує нові переживання, створює нові установки поведінки і таким чином підсилює свою дію на свідомість, почуття і вольову сферу школярів.
Система перспективних ліній - це постановка яскравих, привабливих цілей, які захоплюють вихованців і викликають у них бажання здійснити їх.
1 - діти навчаються жити в прагненні до спільних суспільних цілей;
2 - дає змогу поповнити дитяче життя педагогічно доцільним змістом;
3 - згуртовує колектив;
4 - перетворюється в могутній внутрішній стимул поведінки кожної дитини;
Метод перспективи - створює настрій радісного чекання, бажання досягти поставленої мети.
Мета є близькою, середньою і далекою. Як же Макаренко визначив перспективу, як метод виховання. (Робота з підручником. Хрестоматія з педагогіки. За ред.Дмітрієва).