2. Філософське в психології

Закони, категорії, принципи філософії лежать в основі понять психології. До XVII ст. вчення про психіку розроблялося у структурі філософського знання. Тому філософію можна вважати теоретичною і методологічною основою психологічної науки.Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тому, що вона, синтезуючи в певному відношенні досягнення ряду інших областей наукового знання є інтегратором всіх наукових дисциплін, об'єктом дослідження якої є людина (Б. Ф. Ломов).

Психологія і філософія зародилися майже одночасно, і протягом кількох столітьпсихологія виступала як частина філософії. Родоначальником вважається найбільший філософ давнини Аристотель. Філософія є система поглядів на світ і людину, а вивченням людини займається саме психологія. Розділення на дві різні наука відбулося в 70-х - 80-х роках 19 століття, але вони продовжують збагачувати і доповнювати один одного.

Багато проблем психології сучасної людини, такі, як особистісний сенс і ціль життя,світогляд, політичні пристрасті і моральні цінності, виступають як загальні і для психології і для філософії. У самій психології до цих пір є немало питань, до вирішення яких неможливо підійти лабораторно-експериментальним шляхом, але які доводиться вирішувати. При зіткненні з такими проблемами психологи змушені виробляти самим або користуватися тими висновками, які їм пропонують представники філософії. До числа традиційних філософсько-психологічних проблем можна віднести проблему сутності та походження людської свідомості, природи вищих форм людського мислення,вплив суспільства на особистість і особистості на суспільство (світоглядний аспект), методологічні проблеми психології та ряд інших.

Завдяки проникненню деяких положень ідеалістичної філософії в психологічну думку частіше стали обговорюватися у вітчизняній науці складні філософсько-психологічні проблеми людини - відповідальність, совість, сенс життя, духовність, тобто саме такі, якіпсихологи без допомоги філософів не в змозі самостійно вирішити. Та й самі філософи навряд чи зможуть в них глибоко розібратися без співпраці з психологами, не беручи до уваги живу особистість, досить вивчену в психологічній науці. Є такі проблеми, при вирішенні яких співробітництво психологів і філософів є найбільш плідним і вже дало відчутні результати. Це перш за все проблеми епістемології - науки про пізнання людиною навколишнього світу, покликаної з'ясувати принципову його збагненно людиною і намітити в самому загальному вигляді методи такого пізнання. Завдяки багаторічним дослідженням, проведеним, наприклад, у створеному за ініціативи відомого швейцарського психологаЖана Піаже Міжнародному епістемологічному центрі (Швейцарія, м. Женева), вдалося багато чого дізнатися про природу людського інтелекту і його розвитку у дітей. Над цією проблемою в зазначеному центрі спільно і плідно працюють філософи, логіки і психологи.

3. Поняття наукового методу

Метод (грецьк. metodos) у широкому значенні слова — "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в пізнавальній. Проте не варто зводити весь арсенал методів до раціонального, оскільки існують й інші засоби та прийоми пізнання. Нині питання методу й методології широко ставляться й вирішуються в таких філософських напрямах, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм, постструктуралізм, пост-позитивізм тощо. Таким чином, метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дає змогу зекономити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом, регулюючи пізнавальну та інші форми діяльності людини.Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка "співіснує з методом". Своєю чергою, метод розгортається в систему й використовується для подальшого заглиблення й розгалуження знання та його матеріалізації в практиці.Метод не є щось безсуб'єктне, яке існує окремо й поза суб'єктом. Останній завжди включає метод і невідривний від нього. Інакше кажучи, "людина — центр всієї методології" (Фейербах). Будь-який метод є засобом, прийомом забезпечення й досягнення мети, має інструментальний характер і є системою регулятивів.

Групи методів:

1. Філософські методи, серед яких найзагальнішими та історично першими є діалектичний і метафізичний. До них належать також аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та інші.

2. Загальнонаукові методи (підходи) дослідження, що отримали широкий розвиток і застосування в науці XX ст. Вони виступають як своєрідна проміжна методологія між філософією та фундаментальними теоретико-методологічними положеннями спеціальних наук. До загальнонаукових найчастіше зараховують такі теоретичні конструкції, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність тощо.

3. Методи міждисциплінарного дослідження як сукупність ряду синтетичних, інтегративних способів, які застосовуються на стиках наук, включаючи й групи наук, що функціонують у межах певної форми руху матерії.

4. Методи спеціальних наук, тобто сукупність способів, принципів пізнання досліджуваних прийомів і процедур, що застосовуються в тій чи іншій сфері окремої науки.