2.1 Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 року

Основною міжнародною угодою щодо існування та функціонування інституту місцевого самоврядування на теренах держав-членів РЄ виступає Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 року (далі: Хартія). Цей міжнародний договір містить низку принципіальних засад (принципів), дотримання яких є запорукою становлення та розвитку в державі інституту місцевого самоврядування на засадах багатовікових європейських демократичних традицій [46, с. 109-113].

До загальних принципів відносяться такі [7]:

- принцип нормативної легалізації конституційної та правової основи місцевого самоврядування національним законодавцем – бо сам принцип місцевого самоврядування повинен визнаватися в національному законодавстві та, у міру можливості, в конституції (ст. 2 Хартії);

- принцип сприйняття національним законодавцем загальної концепції місцевого самоврядування (ст. 3 Хартії):

а) воно означає право і спроможність ОМСВ в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення – для здійснення та управління об’єктивно треба мати відповідні повноваження та предмети відання;

б) це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи;

- сам принцип визнання наявності існування і функціонування сфери компетенції місцевого самоврядування (ст. 4 Хартії):

а) головні повноваження і функції ОМСВ визначаються конституцією або законом;

б) ОМСВ в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу;

в) публічні повноваження, як правило, здійснюються переважно тими органами публічної влади, які мають найтісніший контакт з громадянином;

г) повноваження, якими наділяються ОМСВ, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом[7];

г) якщо повноваження делегуються органам місцевого самоврядування центральним чи регіональним органом, ОМСВ у міру можливості мають право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов;

д) у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються ОМСВ, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості своєчасно і належним чином;

- принцип наявності відповідних адміністративних структур і ресурсів для виконання органами місцевого самоврядування своїх завдань ( ст. 6 Хартії):

а) без шкоди для більш загальних законодавчих положень ОМСВ повинні мати можливість визначати власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного управління;

б) умови служби найманих працівників ОМСВ повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності; для цього забезпечуються належні можливості професійної підготовки, винагороди та просування по службі;

- принцип забезпечення відповідних умов виконання повноважень на місцевому рівні (ст. 7 Хартії) [46, с. 109-113]:

а) умови діяльності місцевих обраних представників повинні забезпечувати вільне виконання ними своїх функцій;

б) вони повинні передбачати відповідне фінансове відшкодування витрат, що виникають при відповідній діяльності, а також, у разі необхідності, відшкодування втрачених доходів або винагороди за виконану роботу і відповідний захист соціального забезпечення;

в) будь-які функції та діяльність, несумісні з мандатом місцевого обраного представника, визначаються законом або основоположними правовими принципами;

- принцип визнання та легалізації фінансових ресурсів ОМСВ (ст. 9 Хартії), що є фактично матеріальним підґрунтям їх ЗЕД, можливо віднести як до загальних, так й до спеціальних принципів Хартії:

а) ОМСВ мають право в рамках національної економічної політики на власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень;

б) обсяг фінансових ресурсів ОМСВ відповідає повноваженням, передбаченим конституцією або законом;

в) принаймні частина фінансових ресурсів ОМСВ формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону;

г) фінансові системи, які складають підґрунтя ресурсів ОМСВ, мають достатньо диверсифікований і гнучкий характер і повинні забезпечувати можливість приводити наявні ресурси, наскільки це практично можливо, у відповідність до реального зростання вартості виконуваних ними завдань;

г’) захист більш слабких у фінансовому відношенні ОМСВ передбачає запровадження процедур бюджетного вирівнювання або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягарю, який вони повинні нести. Такі процедури або заходи не повинні звужувати свободу дій ОМСВ в межах власної відповідальності;

д) з органами місцевого самоврядування повинні належним чином проводитись консультації про порядок передачі їм перерозподілених ресурсів;

е) у міру можливості, дотації органам місцевого самоврядування призначаються не для фінансування конкретних проектів. Надання дотацій не скасовує основоположну свободу ОМСВ проводити свою політику в межах власної компетенції;

є) для цілей здійснення позик інвестиційного капіталу ОМСВ мають доступ до національного ринку капіталу в межах закону;

- принцип визнання національної і міжнародної правосуб’єктності ОМСВ (ст. 10 Хартії), що передбачає їх право на свободу асоціації:

а) на теренах власної держави – ОМСВ мають право, здійснюючи свої повноваження, співробітничати та в межах закону створювати консорціуми з іншими органами місцевого самоврядування для виконання завдань, що становлять спільний інтерес;

б) як на теренах власної держави, так й за кордоном – право ОМСВ бути членом асоціації з метою захисту і заохочення їхніх спільних інтересів, а також бути членом міжнародної асоціації ОМСВ визнається кожною державою [46, с. 109-113].

Слід враховувати, що Хартія є закритим міжнародно-правовим документом, до якого можуть приєднатися тільки держави-члени РЄ шляхом її ратифікації, прийняття або схвалення з подальшою передачею на збереження Генеральному секретареві РЄ відповідного документа про це (ст. 15). Крім того, певний прагматичний інтерес становлять положення ст. 17 Хартії, що закріплюють порядок її денонсації. Важливим при цьому є те, що країна-учасниця не може денонсувати Хартію до закінчення п'ятирічного терміну з дня набрання чинності Хартією для цієї країни. Дане положення, очевидно, спрямоване не тільки на стабільну участь у міжнародному договорі, а й має стимулювати процес детального обмірковування з боку конкретної держави при приєднанні до Хартії[47, с. 378-380].

Важливо зазначити, що нині чинне національне законодавство України про місцеве самоврядування в переважній більшості сприйняло положення Європейської хартії про місцеве самоврядування 1985 р. Реалізуючи свої міжнародно-правові зобов'язання зі становлення місцевого самоврядування, Україна прийняла ряд законодавчих актів національного характеру, що регламентують правовий статус як самого інституту місцевого самоврядування, так і його органів [45].