Висновки

Науковий аналіз проблеми дослідження засвідчив, що екологічну освіту дедалі більше репрезентують як чинник, здатний сприяти розв’язанню екологічних проблем. Активними суб’єктами екологічної освіти є вищі навчальні заклади. За сучасних умов набуває актуальності поняття компетентності учня, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність майбутніх фахівців до професійної діяльності та особистісного розвитку.

Екологічна компетентність є складовою професійної компетентності. Один із базових її феноменів полягає у виявленні способу буття людини, створюваного на засадах особистісного ставлення до навколишнього світу через професійну і побутову діяльність.

На основі аналізу сучасної практики екологічної освіти учнів у ЗОШ 1-3 ст. виявлено суперечність, яка полягає у тому, що формування екологічної компетентності здебільшого звужено до предметно-центричного формату, обмежується теоретичною підготовкою, не пов’язано з практично-професійною підготовкою, конкретною екологічною діяльністю у професійній сфері і побуті, тоді як ця проблема має загально-педагогічний, соціокультурний статус і вимагає комплексного підходу.

Аналіз психолого-педагогічних джерел довів необхідність детальнішого розкриття змісту поняття «екологічна компетентність» та особливостей структури останньої, способів та методів її діагностики.

Екологічна компетентність є складовою професійної компетентності, рівень якої виявляється у способі буття людини, створюваного на засадах особистісного ставлення до навколишнього світу через професійну і побутову діяльність, коли здобуті екологічні знання, навички, досвід, цінності актуалізуються в умінні приймати рішення і виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їхні наслідки для довкілля. Екологічну компетентність можна визначити як інтегративну якість особистості, у структурі якої виокремлюються ціннісно-мотиваційний, когнітивно-діяльнісний та особистісно-рефлексивний компоненти.

Розвиток екологічної культури зумовлюється, в першу чергу, їх ціннісними орієнтаціями молоді. Отримані нами дані свідчать, що екологічні цінності як важливий компонент екологічної культури юнаків і дівчат належать до низько значущих життєвих сфер.

Нами встановлено, що переважна більшість наших досліджуваних мають знання про екологічні цінності, однак пріоритетними у них на даний час є соціальні цінності та Я-цінності.

Крім означених цінностей, нами отримані індекси кількісного вияву екопсихологічних екодиспозицій, які визначають спря-мованість дій та вчинків на взаємодію з довкіллям. Виявилося, що у 43% учнів переважає колаборативна еко-диспозиція, яка в цілому відтворює еконормативну поведінку в довкіллі, в основі якої лежить розумна взаємодія з природним, штучним і соціальним оточенням. Однак у 57% досліджуваних спостерігаються риси, що зашкоджують природному середовищу, іншим людям, довкіллю. Зокрема, споживацьке ставлення до довкілля (несесітивна екодиспозиція) у 23%, байдуже ставлення (індиферентна екодиспозиція) у 19%, підсвідома схильність наносити шкоду, руйнувати задля забави (гашенарна еко-диспозиція) у15% досліджуваних.

Доведено, що формування екологічної компетентності учнів значною мірою залежить від ефективності організації навчального процесу, спрямованого на усвідомлене урахування можливостей усіх дисциплін; доцільного вибору педагогічних технологій та відповідної підготовленості педагогічного колективу ЗОШ 1-3 ст. Такий підхід вимагає взаємоузгодження низки питань, а відтак виникає необхідність розроблення організаційно-методичної моделі, яка і створює можливості їх урахування.

Це доводить необхідність використання інноваційних форм навчання і проведення відповідної роботи щодо більш ефективного формування екологічної компетентності учнів у процесі їх навчання.