- •Розділ 1. Теоретичний аналіз феномену компетентності
- •1.1. Загальні уявлення поняття визначення компетентності
- •1.2. Види компетентності
- •1.3. Екологічна компетентність
- •1.4. Екологічна культура
- •1.5. Взаємозалежність культури і компетентності
- •Розділ 2. Екологопсихологічна компетентність як складова екологічної культури
- •2.1. Організація процедури дослідження
- •2.2. Обробка і аналіз результатів
- •Висновки
- •Список використаної літератури
1.2. Види компетентності
На думку О. І. Пометун, компетентність – це складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, умінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно провадити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виді діяльності. Під поняттям „компетентнісний підхід в освіті” дослідниця розуміє спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток основних базових і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу повинно бути формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості [22, с. 18].
Саме цей фактор визначає необхідність виділення сучасною наукою певної системи компетентностей, що їх набуває учень в ході опанування змісту освіти протягом навчально-виховного процесу певного навчального закладу. Ця система складається з ключових, або надпредметних особливостей, формування яких відбувається із засвоєнням предметного змісту, які постають найважливішими. Ключова компетентність пов’язана зі здатністю людини до здійснення складних поліфункціональних, поліпредметних, культуродоцільних видів діяльності та ефективного розв’язання відповідних проблем. Формування ключових компетентностей становить результат того,як учнем був засвоєний увесь зміст освіти.
Другу частину системи складають галузеві компетентності, формування яких відбувається, коли учень опановує зміст певної галузі знань протягом навчального процесу. Зрештою, виділяють предметні компетенції, набуття яких відбувається протягом вивчення певного предмета [9, с. 19].
О. Овчарук належить узагальнення основних підходів, які використовуються міжнародними освітніми організаціями у визначенні компетентностей. Так, Міжнародною комісією Ради Європи компетентність розглядається у зв’язку із загальними або ключовими вміннями, фундаментальними шляхами навчання, ключовими кваліфікаціями, кроснавчальними вміннями або навичками, ключовими уявленнями, опорами або опорних знань. Експерти РЄ вважають, що компетентності є спроможностями особистості до відповідності індивідуальним і соціальним викликам, формування комплексу знань, навичок, цінностей і ставлень [19, с. 19]. Це визначення має риси подібності до висловлених українськими педагогами положень, однак базується на особистісно-соціальних потребах, які мають задовольнятися компетентностями [5, с. 19].
Міжнародний департамент стандартів навчання, досягнення та освіти (International Board of Standards for Training, Performans and Instruction) визначає компетентність у якості спроможності до кваліфікованого здійснення діяльності, виконання певних функцій чи роботи. Компетентність складається з набору знань, відносин та навичок, сприятливих для ефективного здійснення особистістю діяльності або виконання певних функцій аби набути певні професійні або діяльнісні стандарти [11, с. 20]. Полегшення оцінювального процесу стосовно компетентностей передбачає виділення з поняття набутих знань, умінь, навичок та навчальних досягнень, що є індикаторами.
Враховуючи світовий досвід та потреби вітчизняної школи у розвитку, українські педагоги визнають трикомпонентну систему компетентностей, що виконують функції характеризування результатів навчання в межах компетентнісного підходу: ключові, міжпредметні і предметні. Ключові компетентності складаються з уміння вчитися, соціально-трудової, загальнокультурної, інформаційно-комунікативної, здоров’язбережувальної, соціальної. Ключові компетентності становлять наскрізні інтегровані утворення, сформовані за допомогою засобів усіх предметів, взаємозв’язків між урочною та позаурочною роботою, взаємодії з суспільством. Цілі освіти визначають ключові компетенції, до яких входить оволодіння соціальним досвідом, життєвими навичками та соціальної діяльності. Формування міжпредметних компетентностей пов’язано із взаємозв’язком між змістом та методиками предметів різних галузей знання. Предметні компетентності забезпечуються засобами одного предмету, їх зміст і структура чітко відповідають певним елементам навчального змісту. Предметні компетентності молодших школярів визначаються на основі вимог до навчальних досягнень учнів, які вказано у програмах із кожного предмету [15]. Міжнародна спільнота компетентнісний підхід вважає дієвим інструментом поліпшення якості освіти. Рада Європи, проводячи міжнародні дослідження, поглиблюючи та розвиваючи поняття компетентностей, пропонує перелік ключових компетентностей, якими мають володіти молоді європейці: політичні та соціальні компетентності; компетентності, пов’язані з життям у багатокультурному суспільстві; компетентності, що стосуються володіння усним та письмовим спілкуванням, компетентності, пов’язані з розвитком інформаційного суспільства; здатність вчитися протягом життя. Пізніше вони були об’єднані в три основні напрями: соціальні, пов’язані з соціальною діяльністю особистості, життям суспільства; мотиваційні, пов’язані з інтересами, індивідуальним вибором особистості; функціональні, пов’язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом.
І. О. Зимняя вважає, що ключові компетентності як базові, надпредметні складно вимірювати, тому вона пропонує:
1) ураховувати засвоєння учнями ключових компетентностей при оцінюванні навчальних досягнень учнів;
2) для формування оцінки рівня сформованості ключових компетентностей необхідно використовувати інтерактивні технології: тести з відкритими завданнями; дослідницька діяльність учнів; розв’язання проблемних завдань; диспути як ефективний засіб компетентнісного навчання; розв’язання ситуативних завдань; мультимедійне навчання, комп’ютерне моделювання; використання методу навчальних проектів. Інтерактивні технології дозволяють кількісно, з використанням 12-бальної системи оцінювання, і якісно, включаючи самооцінку та зовнішню експертну оцінку, відслідковувати ключові компетентності. Тому важливими напрямами роботи методичних служб мають бути розробка та впровадження інтерактивних технологій у процес навчання й посилення експертної оцінки за рівнем сформованості ключових компетентностей [7, с. 35].
Компетентність як інтегрований результат індивідуальної навчальної діяльності учнів формується на основі оволодіння ними змістовими, процесуальними і мотиваційними компонентами, його рівень виявляється в процесі оцінювання. Ключові компетентності набуваються у процесі навчання засобами усіх без винятку предметів і виховних заходів.
Проте за набуття ключових компетентностей відповідальна не тільки школа; на їх формування впливають сім’я, масмедіа, релігійні та культурні організації. Набуття особистістю необхідних ключових компетентностей важливе, оскільки вони сприяють: участі в створенні демократичних засад суспільства; соціальному взаєморозумінню та справедливості; дотриманню прав людини й автономії всупереч глобальній нерівності та нерівним можливостям [7, с. 64]. Найдетальніше класифікацію ключових компетентностей розглянули країни – члени ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку), які прийняли таку класифікацію як стратегічну умову для впровадження освіти протягом життя. Перелік ключових компетентностей увійшов до рекомендацій міжнародної спільноти (План дій Євросоюзу та Ради Європи, 2002; План дій з навичок і мобільності Єврокомісії, 2002) [2, с. 60].
