ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичний аналіз феномену компетентності…………………...8

1.1. Загальні уявлення поняття визначення компетентності………………..8

1.2. Види компетентності…………………………………………………….13

1.3. Екологічна компетентність ……………………………………………..17

1.4. Екологічна культура……………………………………………………..19

1.5. Взаємозалежність культури і компетентності…………………………25

Розділ 2. Екологопсихологічна компетентність як складова екологічної культури……………………………………………………………………….28

2.1. Організація процедури дослідження……………………………………28

2.2. Обробка і аналіз результатів ……………………………………………33

Висновки………………………………………………………………………38

Список використаної літератури……………………………………………41

ВСТУП

Упродовж останніх десятиліть у дидактичній літературі стали широко вживаними терміни „компетентність” та „компетенція”. Над визначенням та розмежуванням цих понять працюють вчені різних галузей знань (лінгвісти, соціолінгвісти, лінгвокультурознавці, психологи, педагоги і т.і.), а також, на більш узагальненому рівні, міжнародні організації сфери освіти.

Названі вище поняття виникли у контексті запровадження компетентнісного підходу, який започатковано в Америці у 70-х роках ХХ ст. Вперше термін „компетенція” був уживаний Хуторським. Аналізуючи процеси засвоєння граматичної будови рідної мови, Хуторський прийшов до висновку, що в основі мовної поведінки та комунікативної діяльності людини лежать знання основних лінгвістичних категорій (універсалій) і здатність конструювати для себе граматику – правила опису речень, що сприймаються в мовному середовищі. Ці знання мають емпіричний характер, є імпліцитними, формуються в онтогенезі, часто не усвідомлюються носіями мови і функціонують у якості лінгвістичної інтуїції, але саме вони дають змогу людині розуміти необмежену кількість речень і висловлювань. Ці знання та здатності вчений назвав компетенцією [30].

Прагматичне сприйняття природи людиною, використання природних ресурсів для власних потреб, сприяло її відчуженню від навколишнього природного середовища. Саме за таких обставин наявність загрози системної кризи для сучасної цивілізації посилює інтерес до проблеми безпеки в усіх її аспектах. Спростовуючи думку щодо технічних досягнень, які надають захищеності сучасній спільноті, людство залишається наодинці як зі стихійним лихом, так і потерпає від наслідків нераціонального впливу на навколишнє середовище.

Розв’язання сукупності проблем сучасної екологічної кризи є складовою національної політики переважної більшості країн. Одне із провідних завдань цієї політики спрямовано на досягнення кардинальних змін у ставленні людини до природи, формування екологічної свідомості, екологічного мислення. Отже, сучасна система управління природокористуванням потребує висококваліфікованих фахівців, підготовлених відповідно до нових вимог еколого-економічної політики держави, здатних діяти професійно, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Важлива роль у цьому процесі належить навчальним закладам, чинне місце серед яких посідають вищі навчальні заклади.

Готовність до професійної діяльності визначається рівнем здобутих фахових знань, умінь і навичок, які складають основу компетентності майбутнього спеціаліста. У цьому зв’язку дослідження поняття «компетентність фахівця» набуває актуальності. На думку багатьох міжнародних експертів, саме компетентність є тим індикатором, що дозволяє визначати готовність майбутніх фахівців до професійної діяльності, активної участі в життєдіяльності суспільства.

Кожне суспільство висуває до компетентності фахівців вимоги, що є адекватними цілям його розвитку, оскільки саме від них залежать перспективи прогресу в усіх сферах духовного і матеріального розвитку суспільства. Отже, професійна підготовка майбутніх фахівців, у процесі якої відбувається формування екологічної компетентності, змінює свої пріоритети з технократичних на гуманістичні. Особливої актуальності екологічна компетентність набуває в процесі підготовки майбутніх фахівців транспортної галузі в умовах кредитно-модульної системи навчання. У цьому контексті важливе значення мають дослідження з різних проблем: філософії освіти (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень та ін.); наступності підготовки фахівців у системі неперервної професійної освіти (С. Гончаренко, О.Дубасенюк, В. Луговий, А.Кузьмінський та ін.); професійної педагогіки (С. Батишев, Р. Гуревич, Г. Жуков, П. Матросов, Н. Ничкало, В. Сластьонін, С. Сисоєва, І. Смирнов та ін.); модульної системи навчання (А. Алексюк, В. Байденко, М. Євтух, А. Фурман, П. Юцевіченє, П. Сікорський та ін.); організації експерименту з кредитно-модульної системи навчання (В. Ситник, О. Цокур та ін.).

Проблему екологічної освіти у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації досліджували багато вчених. Так, проблему формування екологічної культури молоді розглядали Н. Єфіменко, Н.Демешкант, Л. Лук’янова, Т. Нінова, Н. Олійник, О. Пруцакова, Н. Пустовіт, С. Совгіра, Л. Титаренко, Г. Тарасенко, О. Фастовець та ін.; особливості процесу екологічного виховання в учнівському та студентському середовищі вивчали В. Білик, Т. Вайда, В. Крисаченко, М. Кисельов, Г. Пустовіт, В. Танська, Г. Тарасенко, Г. Філіпчук, С. Шмалєй та ін.; особливості організації екологічної освіти у зарубіжних країнах висвітлювали В. Ломакович, Г. Марченко, В. Червонецький, М. Швед та ін.

На сучасному етапі вітчизняні та зарубіжні науковці оперують поняттями „компетентність” та „компетенція”, але усталеного погляду на ці явища в науці поки що немає. Відтак, для повноцінного впровадження компетентнісного підходу у вітчизняну освіту, зокрема до вивчення рідної мови, необхідно надати цим поняттям певний визначений статус, а також простежити їхній взаємозв’язок. Саме цим і зумовлюється актуальність нашого дослідження.

Об’єкт дослідження: професійна підготовка майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження: психологічно-методичні засади формування екологічної компетентності майбутніх фахівців.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати й виявити рівень сформованості екологічної компетентності майбутніх фахівців в умовах кредитно-модульної системи навчання.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що формування екологічної компетентності в умовах кредитно-модульної системи навчання набуває ефективності, якщо: екологічна компетентність розглядається як важлива складова професійної компетентності, а її формування ґрунтується на використанні потенційних можливостей як екологічно спрямованих, так і спеціальних дисциплін; зміст і структура модулів навчальних дисциплін відповідають вимогам педагогічних принципів, що забезпечує неперервність, наступність, цілісність, систематичність, послідовність і диференційованість змісту екологічної освіти; впроваджується система контролю якості екологічної освіти на кожному з етапів навчання, на підставі чого здійснюються відповідні корективи у змістовому компоненті організаційно-методичної моделі формування екологічної компетентності майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах.

Мета, концепція та гіпотеза дослідження зумовили необхідність вирішення таких завдань:

1) вивчити стан дослідженості проблеми формування екологічної компетентності майбутніх фахівців у педагогічній теорії та практиці;

2) визначити рівень сформованості психоекологічної компетентності в студентів;

3) окреслити шляхи вдосконалення отриманих результатів.

Вибірку дослідження склали 65 учнів Довжицький навчально-виховний комплекс (НВК). Програма емпіричного вивчення включає такі діагностичні методики: Тест екоціннісних диспозицій (ТЕД), розроблений В.А.Скребцем [27], психогеометричний тест С. Деллінгер, як додаткові методичні прийоми – спостереження, бесіда. Для визначення ступеня сформованості того чи іншого компоненту екологічної компетентності нами була використана «Методика самооцінки екологічної компетентності» Д.С. Єрмакова.

Практичне значення роботи полягає у можливості застосування її матеріалів у подальших дослідженнях, присвячених екологічній компетентності та актуальним проблемам її формування.

Структурно робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. У першому розділі розглянуто теоретичні аспекти визначення і формування екологічної компетентності. Другий розділ містить інформацію про перебіг та результати експериментального дослідження рівня сформованості екологічної компетентності у ЗОШ 1-3 ст. У висновках підбито підсумки дослідження.

Розділ 1. Теоретичний аналіз феномену компетентності

1.1. Загальні уявлення поняття визначення компетентності

„Компетентність” та „компетенція” були предметом наукових студій багатьох науковців. Найвідоміші праці В. Байденко, Г. Беліцької, Н. Бібік, Л. Берестової, Н. Грішанової, І. Гудзик, І. Зимньої, Н. Кузьміної, В. Куніциної, А. Маркової, О. Овчарук, О. Пометун, Дж. Равена, Г. Селевко, Р. Уайта, Н. Хомського, А. Хуторського становлять основу досліджень цих явищ, дають змогу визначити аналізовані терміни як динамічні поняття.

Для виявлення рівня співвіднесеності понять „компетентність” та „компетенція” розглянемо специфіку кожного з них окремо. Вчені по-різному тлумачать поняття „компетентність”, однак розглядають той чи інший його аспект, що є підставою для певного узагальнення та визначення кількох основних поглядів трактування аналізованого терміна. Проаналізуємо їх:

- компетентність як характеристика особистості є ширшою за поняття знання, уміння, навички. Загалом компетентність – це характеристика, що дається людині внаслідок оцінювання ефективності / результативності її дій, спрямованих на розв’язання певного кола значущих для певного співтовариства завдань / проблем. Не слід протиставляти компетентність знанням, або умінням і навичкам. Поняття компетентності є ширшим поняттям за знання, або уміння, або навичка, воно містить їх у собі [9, с. 16].

За матеріалами роботи семінару МОН України та Проекту ПРООН „Освітня політика та освіта” „рівний – рівному” „Компетентнісний підхід до формування навчальних програм 5 класу з базових дисциплін для 12-річної школи” визначено, що компетентність – це інтегрована характеристика якості особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання, вміння, ставлення, поведінкові реакції [14].

- компетентність як здатність до чогось.

Експерти програми „DeSeCo” (Definition and Selection of Competencies) тлумачать цю дефініцію як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії. На думку експертів „DeSeCo”, компетентність виявляється у діяльності особистості в різних контекстах (наприклад, у соціально-економічному та політичному оточенні). При цьому не тільки школа є відповідальною за набуття особистістю необхідних компетентностей, оскільки на їх формування впливають сім'я, місце роботи, засоби масової комунікації, релігійні та культурні організації тощо [22]. Пометун О.І. вважає, що компетентність – це здатність людини застосовувати свої знання. Вчений Кисельов М. М. розкриває цей термін як здатність, яка ґрунтується на досвіді або знаннях, які людина розвинула завдяки практиці або освіті. В. Долл наголошує, що людина компетентна тоді, коли вона здатна володіти силою та волею, які допомагають їй діяти адекватно до ситуації [9, с. 7].

Учасники конференції міжнародного рівня, що відбулась за сприяння ЮНЕСКО, Міністерства освіти Норвегії (Департаменту технічної освіти та професійної підготовки) у 2004 р., взявши за основу трактування означеного поняття експертами країн Європейського Союзу, визначили поняття „компетентність” як здатність ефективно й творчо застосовувати знання та вміння в міжособистісних стосунках-ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті загалом, і в професійних ситуаціях зокрема, оскільки такі знання та вміння забезпечують активне застосування навчальних досягнень у нових ситуаціях. Компетентність – поняття, що логічно походить від ставлень до цінностей, та від умінь до знань [9, c. 6].

За Л. Фурсовою, компетентність – це загальна здатність особистості, яка характеризується складними вміннями, навичками, що базуються на знаннях, які дають змогу ефективно діяти або виконувати певну функцію [29, с. 13].

Дослідник Немченко Н.В вважає, що компетентність – це здатність (уміння) діяти на основі здобутих знань. Компетентність передбачає досвід самостійної діяльності на основі універсальних знань [18, с. 21].

Киселёв Н. Н. розглядає компетентність як процес [8, с. 7].

- компетентність як поєднання, набір знань, умінь, навичок і т.д. Педагог Потапчук Л. В , подібно до трактувань в останніх публікаціях ЮНЕСКО, визначає це поняття як поєднання навичок та умінь, які особистість може використовувати в різних ситуаціях і контекстах та під час опанування новими ситуаціями [23].

Поняття „компетентність” вивчають також інші вчені. Юмашева Л. В. вважає, що компетентністю людини можна називати спеціально структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, яких набувають у процесі навчання, і які дають змогу людині визначати, тобто ідентифікувати й розв'язувати, незалежно від контексту (ситуації), проблеми, притаманні певній сфері діяльності. Сформовані компетентності людина використовує за потреби у різних соціальних та інших контекстах залежно від умов і потреб щодо здійснення різних видів діяльності. Компетентна людина застосовує ті стратегії, які здаються їй найприйнятнішими для виконання окреслених завдань. Управління власною діяльністю призводить до підвищення або модифікації рівня компетентності людини. Отже, компетентність – це результативно-діяльнісна характеристика освіти. Рівень компетентності є рівнем діяльності, необхідним і достатнім для мінімальної успішності в досягненні результату [33, с. 18].

Інший український педагог І. Родигіна вважає компетентність педагогічним явищем і визначає її як специфічні предметні вміння та навички, причому не абстрактні загальнопредметні мисленнєві дії чи логічні операції, а конкретні життєві, необхідні людині будь-якої професії, віку, сімейного стану – взагалі будь-якій людині [25, с. 150]. Дерябо С. Д. вказує, що компетентність – це володіння знаннями, які дають змогу про щось судити [5, с. 64]. Н. Бібік передає поняття „компетентність” передати через усталені поняття: „комплекс умінь”, „умілість” [1, с. 49].

Посутніми є погляди відомих російських педагогів В. Краєвського та А. Хуторського, які характеризують компетентність у визначеній галузі як поєднання відповідних знань і здібностей, що дають підставу обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. Компетентність – набуття, володіння людиною відповідною компетенцією, яке включає його особисте ставлення до неї та предмета діяльності [30].

- компетентність як спроможність.

Згідно з визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти (International Board of Standards for Training, Performance and Instruktion (IBSTPI), поняття компетентності визначене як спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок і ставлень, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності [21].

- компетентність як характеристика місця.

Досить нестандартно висвітлюють компетентність Л. В. Сохань, І. Г. Сохань стверджує, що компетентність – це характеристика місця, а не особи. Відтак, йдеться про параметр соціальної ролі, що в особистісному аспекті виявляється як компетентність, тобто відповідність особи і місця, яке вона займає, інакше кажучи, здатність здійснювати діяльність відповідно до соціальних вимог і сподівань. Рівень компетентності – це характеристика результатів освітньої практики для окремої людини. Таким чином, компетентність – це те, чого досягла з бажаного чи зобов’язаного конкретна Людина [6, с. 17].

- по-іншому визначає компетентність відомий психолінгвіст І. Зимня. Вона розглядає компетентність як заснований на знаннях, інтелектуально та особистісно зумовлений досвід соціально-професіональної життєдіяльності людини [7].

- компетентність як мета і результат навчання.

Лінгводидакт Л. Черепанова розмежовує поняття „компетенція” і „компетентність”. Науковець стверджує, що здатність до виконання будь-якої діяльності – це результат, до якого повинно призвести навчання, і мета, якої повинна досягти сучасна школа загалом. Мету й результат навчання у всіх навчальних сферах середньої школи коректніше назвати компетентністю. Компетентність вченою, як і Родигіна, трактується як здатність (інтелектуальне новоутворення) до певної діяльності, діям у житті, сформована на основі отриманих знань, вмінь, навичок і способів діяльності, для вирішення теоретичних і практичних завдань [31, с. 123].

Аналіз поглядів науковців щодо визначення сутності поняття „компетентність” дає підстави констатувати: попри певну неузгодженість думок вчених стосовно цієї проблеми, динаміка її опрацювання свідчить про високий рівень її актуальності для сучасної освіти.

Компетентності формуються в процесі навчання, але не тільки в школі, а й під впливом родини, друзів, місця роботи, політики, релігії, культури й ін. З огляду на це реалізація компетентнісного підходу залежить від усієї освітньо-культурної ситуації, у якій живе й розвивається учень.