Княжіння і королювання Данила Романовича

Перед ординською навалою на руські землі Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони.

• У 1238 році Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини, захопив місто Дорогочин на півночі, який перебував у володінні добжинських хрестоносців (битва під Дорогочиним) Він не лише розгромив під Дорогочином тевтонських рицарів, що вторглися в його володіння, а ще й узяв у полон їхнього магістра Бруно. За літописом, Данило напередодні битви виголосив: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)».

• Наприкінці 1239 р. Данило захопив Київ, чим завершив відновлення володінь свого батька. Також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське князівство

З приходом ординців позиції галицько-волинських князів похитнулися.

• 1240 було захоплено Київ,

• 1241 ординці вдерлися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром.

Оскільки княжа влада не зуміла протистояти навалі, проти неї вкотре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь Романовичі захопили 1244 польський Люблін,

• 1245-го розбили війська угорців, поляків, бунтівних бояр у битві під Ярославом.

Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління.

Зміцнивши свою владу, Данило починає об’єднувати сили руських князівств у боротьбі з монголо-татарським пануванням.

• У 1245 - 1246 рр. подорож Данила за ярликом у Золоту Орду.

Поштовхом до організації боротьби стала вимога Батия після битви під Ярославом віддати йому Галич. Як пише галицький літописець, Данило «зажурився, що не встиг зміцнити свою землю фортецями, і подумав з братом своїм, і поїхав до Батия, говорячи: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!» Перед тим як поїхати до Орди, Данило залишив Василька правителем Волині, щоб у такий спосіб зберегти самостійність хоча б Волинської землі. Прибувши до хана, Данило всупереч своїх сподівань був зустрінутий досить прихильно. Батий поважав мужніх і сповнених гідності людей. Хоча Данилові довелося визнати зверхність монгольського хана, вона виявилася досить стриманою. Князь лише мав надавати ханові допоміжні загони в його походах. Але навіть така залежність обтяжувала Данила. Як пише літописець: «О, лихіше лиха честь татарська!»

Потрапивши у залежність від Орди, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. (1245 р. – створення Християнської лігі) Для цього Данило Романович уклав союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, захопив ятвязькі землі, Чорну Русь 1250—1253, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. 1253 Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Руси» від папи Інокентія IV (Для цього Данило погодився на унію (релігійний союз), який обіцяв організувати хрестовий похід проти ординців. Став першим королем Руси-України, першим східнослов'янським королем. Однак ідея хрестового походу проти татар не знайшла підтримки.  Відповідно, попри сподівання короля Данила, коаліція не склалася і він змушений був самостійно воювати проти ординців. Готуючись до зіткнення з монголами, Данило реорганізував військо. Княжа важко озброєна кінна дружина була переозброєна на зразок західноєвропейських рицарів. Також була створена легка кіннота, озброєна луками і шаблями на зразок монголів. Таким чином, князь запозичив усе краще у воєнному мистецтві Заходу та Сходу.

Приводом до виступу стало прагнення князя підкорити своїй владі Болохівські землі (область у верхів’ях Південного Бугу, Тетерева, Случі), що ввійшли до складу Орди після навали. У 1254—1255 рр. війська князя вторглися до Болохівської землі й підкорили її. Також була зроблена спроба підкорити своїй владі Київ.

Тим часом в Орді відбулася зміна влади. По смерті Батия новим ханом став Берке, який у відповідь на дії Данила вислав проти нього намісника Куремсу (1254 – 1255 рр.). Однак його війська не змогли здолати опір міст Володимира і Луцька. Куремса був змушений відступити в степ. Це був перший успіх руських князів у боротьбі з монголами.

Улітку 1258 р. хан Берке спрямував до Галицько-Волинської держави величезне військо на чолі з досвідченим полководцем Бурундаєм, який вирішив діяти шляхом залякування. Він запросив Данила і Василька на знак підтвердження своїх зобов’язань перед Ордою взяти участь у спільному поході проти Литви. Брати, не маючи реальної можливості вчинити опір, погодилися. Похід на Литву був проведений монголами з особливою жорстокістю і справив гнітюче враження на населення «Русі, Литви та Польщі». Після демонстрації сили Бурундай заявив: «Якщо Ви мої мирники (союзники), розкидайте городи свої всі». Протистояти новій навалі сил не було, а оголошений хрестовий похід так і не відбувся. На знак покори були розібрані укріплення Данилова, Стіжка, Львова, Кам’янця, Луцька, а Володимира — спалені.

Бурундаєві дії завдали непоправного удару Галицько-Волинській державі й зруйнували всі плани Данила, якому довелося починати все спочатку. Однак роки і рани, отримані в боях, давали взнаки: князь часто хворів і вже не міг так дієво, як у попередні роки, утілювати в життя свої плани.

Данило проводив політику економічного й культурного розвитку своєї держави. Він побудував такі міста як Львів (названий по ім'ю його сина Лева, перша згадка у 1256 р.), Пагорб, Холм (1237 р.) та інші. Під час усього періоду правління він управляв державою разом зі своїм братом Василем.

У 1264 році король Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежності

В історію Данило ввійшов під прізвиськом Галицький, оскільки вся його діяльність в основному була пов’язана з Галичиною.