7.Фінансова система України: поняття та структура

Сукупність взаємозалежних, взаємодіючих фінансових інститутів становить фінансову систему держави. Фінансову систему часто характеризують у двох аспектах:

а) як сукупність фінансових інститутів, що опосредковують фор­мування і використання грошових фондів;

б) як сукупність державних органів і установ, що здійснюють фі­нансову діяльність (цей аспект буде розглянуто при аналізі компетенції органів фінансової діяльності, органів фінансового контролю).

Зміст фінансової системи розкривається через систему фінансових інститутів.

Фінансова система включає певні ланки:

- бюджетну систему;

- кредитну систему;

- обов’язкове державне страхування;

- фінанси підприємств.

Бюджетна система України складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення ви­значаються адміністративно-територіальним устроєм держави. Бюдже­ти акумулюють переважно всі грошові фонди публічного характеру. Із прийняттям у 2001 р. Бюджетного кодексу України закріплено за­борону на формування позабюджетних фондів. Бюджетна централіза­ція ресурсів набула нового змісту.

Кредитна система включає як державне, так і банківське креди­тування. Однак якщо державний кредит є безумовною сферою публіч­ного регулювання, де держава виступає позичальником коштів на певні цілі та у специфічній формі, то банківське кредитування досить специфічно входить до фінансової системи. Фінансово-правовий аспект банківського кредитування стосується тільки тих відносин, що охоп­люють і регулюють рух державних коштів, не включаючи диспозитив­ні, цивільно-правові аспекти банківського кредитування.

Обов ’язкове державне страхування пов’язане з розподілом і пере­розподілом частини сукупного суспільного продукту, спрямуванням коштів на виплату пенсій і т. д. Державне страхування виступає фор­мою утворення і використання цільових грошових фондів, призначених для соціальних, попереджувальних та інших цілей.

Фінанси підприємств як відокремлені грошові фонди пов’язані з формуванням, розподілом та використанням коштів підприємств. Фінанси підприємств становлять основу децентралізованих фінансів. При характеристиці фінансів підприємств як ланки фінансової систе­ми необхідно враховувати таке. Фінанси державних підприємств без­умовно є складовою фінансової системи, характеризуються публічним змістом і регулюванням. Фінанси недержавних підприємств входять сюди тільки тією мірою, якою вони пов’язані з реалізацією імператив­них обов’язків з формування державних грошових фондів (наприклад, кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки).

Є полісистемний, інституціональний і змішаний підходи.

Полісистемний:

- бюджетна система

- податкова система

- система кредитування

- система страхування

- банківська система

- валютна система

Інституціональний

- бюджетне право

- бюджетний процес

8.Поняття, предмет та метод фінансового права

Фінансове право – це публічна самостійна комплексна галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Предмет – суспільні відносини щодо формування, розподілу використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Методи:

Метод державно-владних приписів: є різновидом імперативного, який має свої особливості:

- завжди з однієї сторони присутня держава в особі органу державної влади, ОМС або іншого уповноваженого суб’єкта, який відносно другої сторони наділений владними повноваженнями(відсутня рівність сторін);

- інша сторона не має права оперативної самостійності

Метод рекомендації

Метод погодження

Деякі вчені виділяютьметод субординації.

Імперативний метод фінансово-правового регулювання доповню­ється й використанням способів рекомендацій, погоджень. Їх особли­вістю є похідний характер від основного імперативного методу в рам­ках реалізації, виконання владного веління. Погодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто по­годжується не сама природа обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, однак вони або гарантуються, підкріплюються імперативними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибору в поведінці підлег­лого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочення платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторо­ни - платника податків - може виявлятися й у можливості податково­го планування. Однак усі ці особливості в кінцевому результаті підпо­рядковані методу владних приписів.