121.Загальна криміналістична характеристика розкрадань, вчинених шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, -

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем -

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, -

У кримінальному законодавстві України передбачена відповідальність за посягання на чуже майно шляхом його привласнення чи розтрати, а також зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК України). У такий спосіб кримінальний закон називає три форми розкрадання, об’єднані ст. 191 КК України:

1) привласнення — незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі;

2) розтрата — незаконне безоплатне відчуження, використання та витрачення майна, що було ввірене винному або перебувало в його віданні;

3) зловживання службовим становищем — передбачає використання особою організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарчих функцій всупереч інтересам служби для незаконного безоплатного обертання чужого майна.

Криміналістична характеристикапривласнення, розтрати майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем охоплює такі елементи:

• Обстановка розкрадання.

• Способи вчинення розкрадань.

• Узагальнені дані про предмет посягання.

• Слідова картина.

• Дані про особливості особи злочинця (злочинців).

• Дані про особистість потерпілих.

Обстановка розкрадання:

а) місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, виробнича дільниця, структурний підрозділ організації, підприємства та ін.);

б) умови, що визначаються:

- технологічним процесом або операцією;

- системою обліку та звітності;

- зберіганням і рухом коштів, матеріальних цінностей;

- документообігом (оформлення і рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних та інших документів);

- видом продукції, що використовується;

в) час (астрономічний) і сезонність робіт;

г) канали збуту і реалізації здобутого злочинним способом.

Спосіб учинення розкрадання. Усю злочинну діяльність щодо розкрадання привласненням, розтратою, заволодінням чужого майна, котре вчиняється за участю чи безпосередньо службовими особами, або такими, яким це майно ввірено в управління можна умовно поділити на декілька етапів. Виходячи з цього, спосіб учинення розкрадання - це комплекс умисних дій щодо підготовки, вчинення та приховування (латсптування) злочину, які вчиняються розкрадачами залежно від ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників специфічними прийомами у певній послідовності та для досягнення злочинної мети.

Із наведеного вище випливає, що цей елемент криміналістичної характеристики утворено з ряду складових:

- способу приготування до розкрадання - це прийоми для створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.;

- способу вчинення розкрадання - прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації;

- способу патентування (приховування) злочинів, маскування злочинних дій та їхніх наслідків;

- обставини (чинники), що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для конкретної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.);

- прийоми, що використовуються злочинцями - комплекси різноманітних дій, що власне утворюють своєю сукупністю спосіб (способи) розкрадання. Тобто, прийоми є складовими частинами способу.

У криміналістичній літературі найпоширеною є класифікація способів розкрадання за такими критеріями:

1) Залежно від характеру документального оформлення (обліку) джерела розкрадання способи поділяються на:

• Способи розкрадань врахованих (облікованих) цінностей.

• Способи розкрадань неврахованих (не облікованих) цінностей.

До способів розкрадань врахованих (облікованих) цінностей належать:

- очевидне привласнення або розтрата матеріально відповідальною особою ввіреного їй майна (розтрата авансових засобів, одержаних як попередня оплата за договором купівлі-продажу);

- розкрадання через заниження в документах якісних показників продукції, фіктивного списання наявних на балансі цінностей (списання грошей на невиконувані рекламні, транспортні, ремонтні та інші роботи із подальшим їх привласненням);

- розкрадання, що маскуються підробленням первинних документів чи облікових записів;

- розкрадання грошових засобів, що вчиняються через обман покупців або замовників із подальшим вилученням зайво одержаних грошей та іп.

До способів розкрадань неврахованих (необлікованих) цінностей належать:

- виготовлення неврахованої продукції з сировини й матеріалів, нелегально зекономлених (надлишкових) під час виробничого процесу, і збут цієї продукції через працівників оптової та роздрібної торгівлі або на ринках.

- виготовлення неврахованої продукції з незаконно придбаних сировини й матеріалів і подальших їх збут через торговельні підприємства та ринки;

- повне або часткове неврахування (необлікування) майна, яке надходить поступає на об'єкт, із подальшим його викраденням.

2) Залежно від виду виробничо-господарської операції способи розкрадань поділяються на такі, що вчиняються:

- у ході приймання (отримання, надходження) цінностей;

- під час їх зберігання;

- у процесі перероблення, дороблення;

- під час відпускання (видачі) майна;

- у ході складення облікових документів чи внесення в них записів;

- у процесі бухгалтерського аналізу цих документів;

- під час облікових дій щодо грошових коштів тощо. Залежно від форми (зовнішнього прояву і сутності внутрішньої організації) розкрадання, способи поділяються на:

- способи, що є типовими для всіх галузей господарювання;

- способи, характерні для окремих галузей, видів виробництва. Відповідно до предмета злочинного посягання:

- способи розкрадання матеріальних цінностей;

- способи розкрадання коштів.

3) Залежно від загального механізму злочинної операції під час махінацій із предметом розкрадання:

- способи, що реалізуються операціями, які проводяться без офіційного оформлення документів (або з фіктивним документальним прикриттям),- бездокументні операції;

- такі, що проводяться під документальним прикриттям;

- способи, яким властиві операції, що здійснюються без фактичного руху товарів,- так звані безтоварні операції. Наприклад, за змовою відповідних працівників двох суб'єктів господарювання, один виписує безтоварну накладну на відпуск і вивіз (доставку) певного виду матеріальних цінностей, а інший - на їх обл і кування за фактом одержання, якого реально не було і не передбачалося. Недостача, що утворюється в результаті обліку цінностей, які фактично не надійшли на баланс, приховується за рахунок необлікованих надлишків, що є на підприємстві, або службовим підроблянням (фальшуванням) в облікових документах тощо;

- способи, яким властиві товарні операції.

Способами протидії розкрадачів установленню істини є:

виконання фінансово-господарських операцій вже після порушення кримінальної справи (що несанкціоновано робити не можна);

приховування джерел та обставин одержання підприємством коштів, сировини, обладнання;

перешкоджання проведенню контрольних обмірювань, ревізій;

тимчасове запозичання грошових і матеріальних цінностей від інших суб'єктів господарювання для приховування недостачі на час проведення перевірки, ревізії, аудиту тощо.

122.Типові слідчі ситуації, слідчі версії, тактичні завдання при розслідуванні розкрадань, вчинених шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем на початковому етапі розслідування

У ході розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем повинні бути встановлені (доказані) такі обставини:

1) спосіб розкрадання (готування, вчинення, приховування);

2) факти привласнення або інші форми відчуження ввіреного майна;

3) вид і розмір незаконно відчуженого від власника майна (цінностей);

4) місце і час (період) усіх злочинних діянь;

5) особа чи особи, ідо вчинили розкрадання, роль кожного;

6) вина, мотиви і цілі злочинних дій кожного обвинуваченого;

7) обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 

8) характер і розмір шкоди;

9) інші злочини, що певним способом пов'язані з розслідуваним покаранням;

10) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину та ін.

У ході дослідчої перевірки шукають пояснення таким загальним версіям:

- мало місце розкрадання у відповідній формі незаконного відчуження майна;

- мало місце не привласнення (розкрадання), а інший господарський чи службовий злочин;

- розкрадання не було, вчинено правомірну цивільно-правову угоду тощо.

Окремі версії конструюються щодо:

- способів учинення розкрадання;

- прийомів приховування слідів злочину;

- складу, структури і розподілу функцій, ролей злочинної групи розкрадачів;

- способів реалізації та місць зберігання (переховування) викраденого майна;

- злочинів, що супутньо сприяли підготуванню до розкрадань;

- можливих методів і способів протидії розслідуванню.

Характер і структура початкового етапу розслідування розкрадань, учинюваних привласненням, розтратою майна або за-володіння ним через зловживання службовим становищем значно залежать від наявної слідчої ситуації. Ця ситуація, в основному, обумовлюється обсягом і змістом наявної у слідчого інформації щодо розслідуваного злочину.

Відповідно до названих чинників на момент порушення кримінальної справи про розкрадання утворюються дві типові ситуації:

1) ситуація, за якої встановлено факт розкрадання, але ще не відомо про осіб, що його вчинили;

2) ситуація, за якої ймовірні розкрадачі відомі, але сам факт розкрадання ще достовірно не встановлено.

Для першої ситуації головним у розслідуванні на його початковому етапі, природно, є встановлення розкрадачів; для другої - пошук доказів причетності запідозрених осіб до злочину (аналіз документів, з'ясування обставин учинення сумнівних операцій тощо). В обох випадках конструюються загальні версії щодо фактів розкрадання та осіб, що їх вчинили.

Більш прийнятним є розгляд слідчих ситуацій початкового етапу розслідування цього злочину залежно від приводів і підстав порушення щодо нього кримінальної справи (інколи наведений нижче поділ обґрунтовують у криміналістичній літературі обізнаністю (насторогою) розкрадачів щодо загрози викриття їхньої злочинної діяльності та можливості використання слідчим «чинника раптовості») за трьома групами:

1) ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується за результатами виконання оперативно-розшукових заходів і виявлення ознак розкрадання безпосередньо органом дізнання (працівниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю, відповідних підрозділів СБУ, податкової міліції тощо);

2) ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується у випадках затримання на місці злочину працівниками органів, що не проводять цільової оперативно-розшукової діяльності (ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.), осіб за порушення ними певних правил, що викликає підозру в причетності до розкрадання;

3) ситуація - кримінальна справа порушується за результатами документальної ревізії, інвентаризації, перевірок (прокурорської, аудиторської), які проводились органами прокуратури, контрольними органами тощо (з власної ініціативи, за заявами й повідомленнями громадян, службових осіб, у ЗМІ; внаслідок явки з повинною та ін.).

Однак, незалежно від наявної слідчої ситуації, на початковому етапі вирішуються такі загальні завдання:

- виявити якомога більше речових доказів розкрадання;

- виявити такі важливі сліди способів розкрадань, як надлишки або недостачі матеріальних цінностей та грошей;

- забезпечити належне зберігання облікових документів - об'єктів майбутнього судочинного дослідження;

- забезпечити повернення викраденого і відшкодування шкоди;

-з абезпечити майбутнє проведення відповідних судових експертиз тощо.

За ситуації 1 (коли справа порушується без матеріалів ревізії), слідчий володіє тактичною перевагою перед заінтересованими особами (розкрадачами), які не обізнані про те, що досудове розслідування вже розпочато. Ця тактична перевага реалізується відшуканням доказів розкрадання з використанням чинника раптовості у ході проведення таких слідчих дій, як затримання на місці злочину з краденим (чи без такого); обшуків (зокрема особистих); слідчих оглядів, виїмок; прослуховування телефонних розмов; накладення арешту на майно, грошові вклади, банківські рахунки; допити підозрюваних і свідків тощо. Раптовість у цій ситуації для матеріально відповідальних осіб становлять і такі організаційні заходи, як інвентаризації, ревізії, контрольні закупки тощо.

Для проведення обшуків та інвентаризацій створюються спеціальні групи. Для обшуків залучають слідчих, оперативних працівників. Для інвентаризацій - працівників організації, в яких проводять інвентаризації (інвентаризаторів).

Обшуки провадяться за місцями роботи і проживання осіб, в яких за інформацією у слідчого можуть бути викрадені цінності, гроші, речі, придбані на крадені кошти. Під час обшуків шукають схованки, а також треба звертати увагу на сліди предметів, що свого часу були в приміщеннях, але на момент обшуку відсутні; периферичні та локальні сліди від картин, килимів, меблів, люстр, документи на придбані в магазинах коштовні предмети (теле-, радіо-, відеоапаратуру, комп'ютерну та різноманітну побутову техніку, транспортні засоби тощо).

Із метою забезпечення збереження облікових документів планується або їх виїмка, або опечатування і передання під охорону конкретному відповідальному працівникові організації. У ході виїмки документальних об'єктів рекомендовано зазначати в протоколі, що саме і звідки вилучається: з архіву, з приміщення, де працюють бухгалтери, з кабінету головного бухгалтера тощо, вилучаються з підшивок або папок. Не рекомендується виривати із підшивок чи журналів відповідні аркуші документів, робити на них записи. Підшивки документів повинні бути розшиті, у протоколі зазначено, скільки проколів від підшивки є па кожному документі. Звітні документи матеріально відповідальних осіб вилучаються за весь період розкрадання, але не менше, ніж за інвентаризаційний період (від однієї інвентаризації до подальшої). Окрім звітів, вилучають матеріали всіх інвентаризацій, що проводилися за час роботи відповідних, запідозрених слідством, матеріально відповідальних осіб.

За ситуації 2, коли кримінальна справа порушується внаслідок затримання осіб за порушення ними певних правил, що зумовлює підозру в їх причетності до розкрадання, характер і черговість дій слідчого та оперативного працівника обумовлюються конкретною обстановкою. Тут особливо важливими є високий професіоналізм учасників затримання, основним завданням яких буде одержання якомога більшої кількості доказів злочинної діяльності розкрадачів.

Діючи в умовах цієї ситуації, слідчий повинен відштовхуватися від уже згадуваних типових загальних версій:

а) розкрадання мало місце;

б) розкрадання не було, однак очевидні певні порушення, що мають ознаки іншого злочину.

Окремі типові версії можуть пояснювати: причини і час утворення недостачі або надлишків; коло осіб, причетних до розкрадання; характер і функціонування злочинної групи; методи виявлення доказів розкрадання; характер і розміри розкрадання; місць приховання цінностей, нажитих злочинним способом та ін.

За ситуації 3, коли кримінальна справа порушується за матеріалами ревізії або перевірки (аудиторської, прокурорської тощо), початково вивчають ці матеріали під кутом зору того, які конкретні факти розкрадань виявлено, якими документами та поясненнями вони підтверджуються. Потім, зазвичай, допитують ревізора чи аудитора для уточнення того, що залишилося незрозумілим у ході аналізу матеріалів ревізії або перевірки. Після цих дій з урахуванням матеріалів ревізії та показань ревізора, аудитора слідчий складає план допиту матеріально відповідальної особи (осіб). У ході таких допитів з'ясовується, як допитуваний оцінює акт ревізії, які висуватиме на свій захист версії, які факти він визнає, а які ні, та з яких причин. Ці показання слугують підґрунтям для планування подальшого розслідування, яке провадиться згідно із зазначеними вище завданнями початкового етапу, за правилами, описаними в першій ситуації. Так чи інакше, планують і виконують такі первинні дії:

а) огляд і виїмку документів, що стосуються операції, визнаної ревізією необгрунтованою;

б) допити осіб, відповідальних за встановлені ревізією зловживання;

в) обшуки у цих осіб з метою відшукання й вилучення предметів і документів, які можуть мати значення речових доказів, або майна для забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації;

г) допити свідків, про яких є інформація в матеріалах ревізії.

Наявність того факту, що відповідальні (заінтересовані) особи знають про виконану ревізію, про скерування матеріалів до слідчих органів, про порушення ними кримінальної справи, не є перешкодою успіху в провадженні названих слідчих дій, якщо вони виконуватимуться згідно з криміналістичними рекомендаціями.

Варто доповнити, що до акта ревізії, аудиторської перевірки повинні бути долучені відповідні оригінали чи копії документів, які підтверджують висновки ревізора про виявлені факти зловживань, службову недбалість (халатність), недостачу, надлишки, розтрату і привласнення коштів і товарно-матеріальних цінностей, а також пояснення осіб, відповідальних за ці порушення. Якщо ці особи були незгідні з висновками ревізорів, до акта має бути долучено висновок бухгалтера вищої організації щодо суті наявних заперечень.