3.Поняття, завдання та значення криміналістичного моделювання. Види криміналістичних моделей

Модель - це матеріальний або уявний (ідеальний) аналог, заступник об'єкта, що у цей момент суб'єктом пізнання безпосередньо не відчувається. Модель - це інший об'єкт, не той же самий, що оригінал. Це - інша система, що відбиває лише ту або іншу міру подібності з оригіналом. Дослідження об'єктів пізнання на їхніх моделях називається моделюванням. Вивчення моделі подає нову інформацію про оригінал, що іншим способом не може бути отримана, що й дозволяє в остаточному підсумку пізнати його. Криміналістична модель являє собою штучно створену систему, що відтворює з певним ступенем подібності замінний нею об'єкт, вивчення й перевірка якої дозволяє одержати нові знання про оригінал і використати їх для рішення пошукових, пізнавальних, розпізнавальних, ідентифікаційних, управлінських і інших завдань у карному процесі, а також у наукових криміналістичних дослідженнях. Своєрідність криміналістичних моделей визначається специфікою пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі (особливостями її правового статусу й регулювання, цілями, завданнями, засобами й умовами їхнього досягнення й інших обставин).

Як всі інші моделі, криміналістичні моделі підрозділяються на:

1) матеріальні;

2) уявні (ідеальні).

Відмінною рисою моделей першого із числа згаданих класів моделей є те, що вони відтворюють об'єкти в материально-фиксированном виді.

До їхнього числа відносяться спеціально створювані унікальні криміналістичні системи (конструкції, предмети й т.д.), а також відібрані для використання замість справжніх зразки-оригінали предметів, що випускаються в серійному варіанті. 

Виділяються дві групи моделей зазначеного плану.

1) просторово-подібні:

2) фізично-подібні.

Моделі першої групи (макети, муляжі, зліпки й т.д. ) відтворюють у натурі просторові властивості й відносини об'єктів (їхнє співвідношення з оригіналом характеризується геометричною подобою). У цю же групу входять так звані криміналістичні реконструкції - комплексні матеріальні відтворення або відтворення яких-небудь підсистем, сторін пізнаваних подій (місця події, окремих обставин, фрагментів вчиненого й т.д. ) по їхніх слідах.

Матеріальні моделі другої групи характеризуються не тільки й не стільки просторовими властивостями оригіналу. У них у першу чергу відображаються динаміка досліджуваних процесів і явища, властивості, що припускають однаковість, подібність фізичної природи, тотожність законів руху. Матеріальні моделі використаються для криміналістичного аналізу шуканих, пізнаваних об'єктів, побудови версій за результатами аналізу, розробки програм по перевірці версій. Вони також використаються при проведенні окремих слідчих дій (наприклад, шляхом пред'явлення для огляду допитуваному), тих або інших комплексів слідчих і інших дій. Найбільше часто й продуктивно в пошуково-пізнавальній діяльності використаються уявні моделі. І це легко пояснити, якщо врахувати, що всі подання щодо пізнаваних об'єктів з розряду подій минулого, а також подання про завдання, що підлягають рішенню, майбутніх діях, подальших кроках на шляху пізнання, про те, що і якому образі повинне бути зроблене, є тільки моделями. Дані моделі з'являються перед думкою з пошуково-пізнавальної діяльності як судження, образів, картин об'єктів, даючи їжу творчій уяві й цілеспрямованому прояву внутрішньої й зовнішньої активності.

Існують три види уявних моделей:

1) моделі предметів і подій минулого (наприклад, подій, які раніше сприймала яка-небудь людина, із приводу яких він дає показання під час його допиту);

2) моделі предметів і подій сьогодення (наприклад, подання слідчого про те, що може відбуватися в сусідньому кабінеті під час допиту, що виробляється його колегою по слідчій бригаді);

3) моделі предметів і подій майбутнього (наприклад, подання слідчого про те, що йому має бути зробити наступного дня ).

При побудові уявних моделей використаються різні по характері знання. По цій підставі виділяються моделі, що містять:

1) тільки позитивне (достовірне) знання;

2) тільки можливе знання;

3) і позитивне (про якісь ознаки об'єкта), і можливе (про інші ознаки) знання.

Уявна модель може бути матеріалізована у вигляді схеми, малюнка, макета, формули, креслення, опису. Важливою особливістю уявної моделі, як форми мислення, є її властивість бути аналогом ще непізнаних обставин, схованих зв'язків, невиявлених відносин. Це не виходить, що зазначена модель не може відбивати вже встановлений факт, подія, обставина. Моделі, що містять достовірне, позитивне знання, займають важливе місце в структурі мислення суб'єктів пошуково-пізнавальної діяльності. Виступаючи як підсумок, результату пізнання в рамках закінченого циклу зазначеної діяльності, вони відіграють проміжну роль між заключним етапом і тими правовими рішеннями, які приймаються в цьому зв'язку й відбиваються в документах (про порушення кримінальної справи, про завершення провадження в справі й пред'явленні зібраних матеріалів для ознайомлення обвинувачуваному, потерпілому, про складання обвинувального висновку й направлення справи в суд для розгляду й т.д. ).

У той же час моделі, що містять позитивне знання, побудовані на початковому й проміжному етапах пошуково-пізнавальної діяльності, виступають як засіб пізнання інших, невідомих на даний момент обставин, рішення інших її завдань. У цій же якості виступають і моделі, що містять тільки можливе знання, що є в перевірці (гіпотези, версії), а також комбіновані уявні моделі, у які включені можливе знання про одних ознаки об'єкта й позитивне знання про інші його сторони. Моделі, що будуються спочатку пізнання, звичайно містять розрізнені відомості, буяють масою пробілів. У міру їхньої перевірки вони коректуються, уточнюються, удосконалюються шляхом виключення одних елементів, переосмислення й переконструювання інших, включення раніше, що отсутствовали частин, зв'язків між компонентами. Джерелом нового знання моделі стають тому, що в них, як і в інтегративних системах, акумулюються й у комплексі погоджуються в якусь цілісність зібрані фактичні дані, власний практичні досвід суб'єкта пошуково-пізнавальної діяльності, узагальнені дані практики (колективний досвід). Практика показує, що чим повніше, содержательнее й точніше відбиває модель об'єкт, тим вище ефективність використання моделі. Це, звичайно, не означає, що моделі, що містять мінімум знань про ознаки оригіналу, приречені у всіх випадках на низький коефіцієнт корисної дії. Багато чого залежить не тільки від характеру, змісту, обсягу інформації, укладеного в моделі, але й від того, наскільки ефективно використається ця інформація суб'єктом моделювання.

Як і матеріальні, уявні моделі можуть класифікуватися по різних підставах:

1) по видах моделируемых об'єктів (моделі подій і моделі предметів);

2) по ступені абстрактності (моделі конкретних, єдиних у своєму роді об'єктів і типові узагальнені моделі певних груп населення, фактів, подій і т.п. );

3) по обсязі відбиття об'єкта (моделі об'єкта в цілому й моделі яких-небудь його частин, сторін, ознак);

4) по меті використання (моделі пошукові, ілюстративні, дидактичні, ідентифікаційні й т.п. );

5) по сфері побудови й використання (моделі наукові, моделі практичні).

Моделі групуються також по суб'єктах криміналістичного моделювання (моделі слідчого, експерта й т.п. ), стосовно видів і етапів пошуково-пізнавальної діяльності (моделі попередньої перевірки, моделі попереднього розслідування, моделі первісного етапу розслідування й т.п. ), по криміналістичних ситуаціях, категоріям кримінальних справ (наприклад, уявні моделі по справах про вбивства, уявні моделі по справах про вбивства, зроблених в умовах неочевидності). Названі види, групи й різновиди моделей можуть бути піддані внутрішньому угрупованню. Так, моделі, що будуються на практиці, підрозділяються на слідчі, оперативно-розшукові, експертні, судові.

Таким чином, у процесі класифікації криміналістичних моделей як підстави їхні розподіли використаються всілякі істотні ознаки двох систем:

1) самих моделей;

2) діяльності, пов'язаної з побудовою, вивченням і використанням моделей (моделюванням).

Метод моделювання ставиться до числа загальних, універсальних методів пізнання, продуктивно реалізованих у різних галузях науки й практики, включаючи криміналістичні наукові дослідження, а також практику органів дізнання, попереднього наслідку, експертних установ і судових органів. Під криміналістичним моделюванням розуміється процес побудови, вивчення й використання моделей пізнаваних і об'єктів, що пізнають, у карному процесі.

Криміналістичне моделювання сприяє:

- розпізнаванню (криміналістичній діагностиці) ознак злочинів, визначенню видової приналежності вчиненого, наявності в ньому ознак конкретного складу злочину, правильної кримінально-правової кваліфікації діяння:

- отграничению злочинів від інших суспільно небезпечних діянь;

- виявленню й установленню подій, досліджуваних у карному процесі (виявленню й викриттю осіб, що зникли з місця події після зробленого ними правопорушення; установленню особистості невпізнаних трупів; виявленню потерпілих і свідків, місцезнаходження яких невідомо);

- розшуку викраденого майна, предметів, використаних при здійсненні суспільно небезпечних діянь;

- установленню подій, які передували, супроводжували суспільно небезпечному діянню, пішли слідом за ним;

- установленню цілей, мотивів, обстановки, механізму злочинного й іншого видів поводження різних осіб, утворених при цьому слідів;

- установленню походження й зв'язку між фактами, їх тимчасової й просторової характеристик, усуненню протиріч між фактами;

- визначенню напрямку пошуково-пізнавальної діяльності, загальних і часток тактичних, організаційних, управлінських завдань, засобів, шляхів і методів їхніх рішень.

Об'єктами криміналістичного моделювання можуть бути всілякі обставини. Вони підрозділяються на дві групи:

1) пізнавані об'єкти;

2) об'єкти, що виступають як засоби пізнання.

Поняття і завдання криміналістичної діагностики

Криміналістична діагностика - процес дослідження властивостей і стану об'єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін та їх зв'язок із учиненим злочином.

Іншими словами, кримінальна діагностика - це уявна реконструкція вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки «зворотного напряму»: від наслідку - до причини, від явища - до його суті, від відображення - до аналізу властивостей і стану відображення об'єкта.

У криміналістичних дослідженнях діагностика зазвичай передує ідентифікації.

Наприклад, за слідами ніг, ще до того як ідентифікують взуття, робитимуть висновок про напрям руху людини, про наближену швидкість руху, факт перенесення нею вантажу, про рух в умовах ночі тощо.

Наукове підґрунтя криміналістичної діагностики становлять:

• можливість пізнання події за її відображенням;

• закономірність виникнення криміналістично значущої інформації;

• положення (дані) науки криміналістики про типові моделі відображення механізму злочину (властивості особи, властивості предметів, про взаємодію об'єктів);

• методи і методики криміналістичного діагностування питань, що розкривають зміст мети.

До криміналістичних діагностичних досліджень відносять:

- визначення властивостей та стану об'єкта, їх відповідності заданим характеристикам (наприклад, із якого металу виготовлено предмет, чи справний замок тощо);

- встановлення факту і причин початкового стану об'єкта або його невідповідності заданим характеристикам (це стосується дослідження обставин події), наприклад, з якого боку відбувався злам перешкоди; чи піддавалися документи частковим змінам тощо;

- аналіз кримінальної ситуації: обставин місця, часу, механізму взаємодії суб'єктів, предметів, причинно-наслідкових зв'язків, механізму злочинної події (наприклад, установлення механізму виникнення й розвитку пожежі, причинно-наслідко-вого зв'язку між коротким замиканням і виникненням пожежі).

Завдання криміналістичної діагностики полягають у вивченні:

• внутрішніх властивостей і стану об'єкта;

• зовнішніх властивостей та умов обстановки (місця, часу, функціонування) об'єкта;

• властивостей і умов механізму та розвитку процесів взаємодії об'єктів між собою.

Завдання кримінального діагностування можуть бути: прості та складні (складені); прямі та зворотні.

Прості діагностичні завдання полягають у дослідженні (вивченні) окремо взятого об'єкта.

Складні - утворені множиною діагностованих об'єктів і процесів у їх взаємодії:

- встановлення механізму події в його динаміці;

- визначення можливості (неможливості) вчинення певних дій за певних умов;

- встановлення відповідності (невідповідності) діянь (дій) спеціальними правилами;

- визначення умов (обстановки); часу (періоду) або хронологічної послідовності дії (події);

- встановлення місця події (діянь), їх локалізації, меж, позиції учасників, їх розташування;

- з'ясування інших схожих умов;

- з'ясування причипно-наслідкових зв'язків між діяннями та їхніми наслідками (результатом).

Прямі діагностичні завдання - рух від причини до наслідку (результату).

Це зазвичай прості діагностичні завдання типу:

- який склад конкретного об'єкта або його структура;

- за якої температури може мати місце самозагорання конкретної речовини.

Прямі складні завдання типу: яким був механізм певного процесу за конкретних умов або яким може бути механізм.

Для вирішення таких завдань створено спеціальні діагностичні методики.

Одним із основних методів, що використовуються під час діагностичних досліджень, є аналогія, бо для криміналістичних ситуацій характерні повторюваність події, дії, наявність типових випадків, подій, що має наслідком виникнення таких, що повторюються, типових слідів.

Реально існуючі відхилення залежать від варіаційності тих чи інших факторів, що впливають на саму ситуацію та механізм відображення.

Відомості про атипові ситуації використовуються згодом під час вирішення зворотніх діагностичних досліджень.

Зворотні діагностичні завдання - рух дослідження від наслідку (результату) до причин.

Більшість складних завдань діагностичних досліджень -саме зворотні.

Основним методом тут виступає моделювання: уявне, фізичне, математичне. Скажімо, пряме завдання - встановити склад і марку металу, з якого виготовлено відламок ножа, а зворотнє - це за відламком визначити ніж (тобто встановити біографію виробу), технологію його виготовлення або причину поломки тощо.

Об'єктами криміналістичного діагностування є:

Діагностовані (ті, що підлягають діагностуванню або шукані) - стан, властивість об'єкта, механізм події, ситуація (наприклад, з якого боку було вибите вікно, ззовні чи зсередини).

Діагностуючі (ті, за допомоги яких відбувається діагностика) - ознаки, що відображають у матеріальному вигляді та характеризують стан, властивості об'єкта, механізм події (наприклад, наявність під вікном шматків битого скла й відсутність таких фрагментів усередині кімнати - свідчення того, що вікно було розбите зсередини приміщення).

Суб'єкти діагностики - це особи, які вирішують діагностичні завдання під час розкриття й розслідування злочину, вирішення кримінальної справи у суді, а також у ході проведення профілактичних заходів: експерт, слідчий, суддя, спеціаліст, подеколи інші учасники процесу.

Слідчий і суддя здійснюють діагностування як у процесуальній, так і в непроцесуальній формі у ході провадження у справі: під час огляду місця події для з'ясування механізму вчинення злочину; під час конструювання та перевірки слідчих і судових версій тощо.

Експерт - завжди у процесуальній формі, під час виконання судової експертизи, а також у непроцесуальній, коли розробляє експертні методики.

Криміналістичну діагностику можна поділяти на відповідні види за відповідними класифікаційними рубриками.

За суб'єктами діагностування:

- експертна;

- судово-слідча;

- оперативио-розшукова;

- діагностика свідками, потерпілими тощо.

За вирішуваними завданнями:

- проста і складна;

- пряма і зворотня;

- змішана.

За формою здійснення:

- процесуальна;

- позапроцесуальна.

За метою проведення:

- діагностування властивостей і стану об'єкта дослідження;

- діагностування факту і причин динаміки змін об'єкта;

- діагностування кримінальної ситуації.

За змістом і характером експертного дослідження:

- діагностичне дослідження властивостей і стану об'єкта під час його безпосереднього вивчення;

- діагностичне дослідження властивостей і стану об'єкта за його відображеннями;

- діагностичне дослідження механізмів, процесів і дій за безпосередніми результатами (наслідками), конкретними об'єктами, відображеннями.

Кількість етапів діагностичного дослідження залежить від складності вирішуваного завдання.

1. Формулювання завдання діагностичного дослідження.

2. Вирішення простого діагностичного завдання.

Для цього вивчають ознаки об'єкта, за якими визначають його властивості, стан (наприклад, установлюють хімічний склад мікрочастинок вибухової речовини з місця події).

Якщо ставиться тільки це завдання, то дослідження завершується. Якщо ж просте завдання є тільки початком вирішення складного, його переводять до наступного етапу.

3. Побудова типової моделі.

На підставі результатів вирішення простого завдання будують (реконструюють) типову модель процесу, способу дій, події, явища (наприклад, на підставі структурного складу вибухової речовини та аналізу походжень моделюють умови вибуху).

4. Встановлення наслідків із побудованої моделі та порівняння цих установлених (гіпотетичних) наслідків із відображеннями па елементах уречевленої обстановки, виявлення специфічних особливостей.

5. Формулювання або побудова висновку.

За позитивного результату порівняння встановлюється механізм події, процесу, дії (наприклад, установлення механізму вибуху), а за негативного результату - повернення до першого або другого етапу.