Розчленування України

• Більшовики йшли на розчленування України, щоб утримувати владу безпосередньо на місцях. Вони створювали не національні, а територіальні утворення, так звані «регіональні республіки».

1. Народний Секретаріат УНР здійснював свій контроль над територією України, яка свого часу була окреслена «Тимчасовою інструкцією Тимчасового уряду», тобто на території «чотирьох з половиною» губерній України замість дев’яти.

2. 17 січня 1918 р. Утворено Одеську радянську республіку.

3. 30 січня. Проголошено Донецько-Криворізьку радянську республіку з центром у Харкові.

4. 21 березня 1918 р. Утворено Радянську Соціалістичну Республіку Таврида.

5. Створено Донську радянську республіку, до складу якої увійшла частина українських земель.

• Політика розчленування України свідчила про орієнтацію більшовиків на російський імперський центр.

• Раднарком на чолі з В. Леніним боявся втратити контроль над процесом дроблення України на окремі республіки. Тому цю ідею створення «регіональних республік» згодом було відкинуто, вважаючи її небезпечною для справи соціалістичної революції в Україні.

• У березні 1918 р. Всеукраїнський з’їзд рад, що відбувся у Катеринославі, за вказівкою з центру заборонив відокремлювати від України будь-які області. Після цього «регіональні» республіки перестали існувати.

Іv Універсал 9 січня 1918 р.

• Затверджено на засіданні Малої ради.

• IV Універсал оголосив М. Грушевський на відкритому засіданні в Будинку педагогічного музею

• Причини прийняття IV Універсалу

• Втрата надій на створення федеративної демократичної Росії.

• Початок громадянської війни в Україні, боротьби більшовиків проти Центральної Ради).

• Початок наступу радянських військ проти УНР.

• Необхідність самостійно виступити на мирних переговорах у Брест-Литовську.

Зміст IV Універсалу

1. Проголошувалася самостійна, вільна, суверенна держава українського народу - УНР.

2. Влада в УНР належить лише народу України.

3. З усіма сусідніми державами, як-то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші — Україна хоче жити у злагоді та приязні.

4. Жодна сусідня держава не може втручатися в життя самостійної Української Республіки.

5. Уряду доручалося завершити переговори з Німеччиною та її союзниками й укласти з ними мир.

6. Підтверджено всі демократичні права та свободи, проголошені в III Універсалі з доповненнями їх правом меншин на національно-персональну автономію.

7. Проголошувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує низку провідних галузей промисловості (виробництво і торгівлю залізом, тютюном).

8. Генеральний секретаріат перейменували у Раду народних міністрів.

• Через тиждень після проголошення IV Універсалу В. Винниченко склав свої повноваження.

• 30 січня 1918 р. головою Ради Міністрів УНР став український есер В. Голубович.

Наслідки

• IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху.

• Він ознаменував відродження самостійної незалежної української національної держави.

• Керівники Української революції відмовилися від автономістсько-федералістської позиції, позбулися ілюзорного сподівання на можливість існування української держави на засадах автономії та федералізму у процесі українського державотворення і перейшли на самостійницькі позиції.

• Рішуче заявлено, що метою боротьби українського народу є незалежна держава, яка. стоїть на сторожі інтересів народу.

• 15 січня 1918 р. було прийнято Закон про національно-персональну автономію, в якому проголошувалося, що кожна з націй, які населяли Україну, має право на самостійну організацію свого національного життя. Люди однієї національності могли об’єднуватися у спілки, які мали право законодавчої ініціативи і користувалися субсидіями з бюджету на національно-культурні потреби.

• Україна могла самостійно вести переговори з іншими державами, зокрема й про припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.

• Тепер молода українська держава виступила як самостійна сторона під час мирних переговорів у Брест-Литовську з Німеччиною та її союзниками.

• Цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли Центральна Рада втратила значні свої позиції, коли в країні відбувалася глибока економічна й політична криза.

8