Лекція 1 Вступ до кормовирбництва Література

1. Зінченко О.І. Кормовиробництво: Навчальне видання / О.І. Зінченко, Г.І. Демидась, А.О. Січкар. – 3-є вид., доп. і перероб. – В.: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2014. – 516 с.

2. Ларін І.В. Луківництво і пасовищне господарство / І.В. Ларін, М.В. Куксін. — К.: Держвидав, 1960. — 483 с.

3. Макаренко П.С. Довідник з кормовиробництва / П.С. Макаренко. –– 2–е вид., доп. і перероб. — К.: Урожай, 1984. — 248 с.

4. Макаренко П.С. Культурні пасовища / П.С. Макаренко. — К.: Урожай, 1988. — 160 с.

5. Підвищення продуктивності сіножатей і пасовищ / За ред. А.В. Боговіна. — К.: Урожай, 1986. — 288 с.

6. Слюсар І.Т. Луківництво з основами насінництва / І.Т. Слюсар, В.А. Вергунов, М.Ю. Гаврилюк. — К.: Аграрна наука, 2001. — 196 с.

План

1. Життєві форми рослин — джерела добування кормів

2. Відношення кормових рослин до вологи

3. Відношення кормових рослин до світла

4. Значення температури повітря і ґрунту для росту і розвитку рослин

5. Морозостійкість кормових культур

6. Відношення кормових рослин до ґрунтів

7. Відношення рослин до аерації ґрунту

8. Поділ рослин за способом живлення

9. Роль у живленні рослин бактерій, що вільно живуть у ґрунті

10. Фітоценози і агрофітоценози

11. Виснаження ґрунту. Роль добору і чергування культур

1. Життєві форми рослин — джерела добування кормів

Біологія (від грец. bios — життя, logos — наука) — наука, що вивчає життєві процеси рослинних і тваринних організмів у їх сукупності. Екологія (від грец. oicos — дім) — наука про особливості будови і росту рослин залежно від місця вирощування.

Основа кормовиробництва — вегетативна маса рослин, що належать до різних ботанічних родин. Ботанічне групування їх за зовнішніми (життєвими) формами передбачає об’єднання рослин різних родин, наприклад трав’яних, деревних, чагарників та ін.

Келлер у своїй класифікації виділив

дерева,

чагарники і напівчагарники,

багаторічні трави,

однорічні трави,

грубостебелні однорічні і багаторічні,

коренеплоди,

бульбоплоди,

баштанні,

осоки,

мохи,

лишайники,

водорості.

2. Відношення кормових рослин до вологи За відношенням до вологи кормові рослини поділяють на три групи: мезофіти, ксерофіти та гігрофіти.

Мезофіти (від грец. mesos — середній) ростуть у помірних умовах зволоження. Поширені здебільшого у середніх широтах — від лісової до лісостепової і північної частин степової зони, на субальпійських гірських, заплавних і лиманних луках усіх зон. Із багаторічних трав до них належать костриця лучна і тростинна, пирій повзучий і безкореневищний, райграс високий, пасовищний і багатоукісний, стоколос безостий, грястиця збірна, конюшина лучна, рожева і біла, люцерна синя і жовта, еспарцет піщаний і закавказький, буркун білий одно- і дворічний, кукурудза, вика, кормові сорти жита і пшениці, горох, чина широколиста, лісова, суховершки та ін.

Ксерофіти (від грец. xerox — сухий) — це посухостійкі рослини, які можуть рости при нестачі вологи і високій температурі. Вони накопичують воду, використовуючи її для нарощування маси рослини, або мають добре розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає в ґрунт і використовує вологу нижчих шарів. Більшість видів характеризуються високим і дуже високим осмотичним тиском клітинного соку 5000 – 10000 кПа (від 50 – 100 атм).

Це група рослин з опушеними, вузькими або дуже розсіченими листками, наявністю колючок. Рослини витримують тривалу ґрунтову й атмосферну посуху (в них рідко настає явище плазмолізу клітин). Листя може бути дуже опушеним або скручуватися в разі нестачі вологи, мати восковий наліт, стовпчасту двошарову паренхіму.

Сукуленти — м’ясисті, соковиті рослини, які у період дощів запасають багато вологи у листках і стеблах і економно витрачають її під час посухи.

Агава

евкаліпти, соковитий курай,

молодило,

очиток.

Склерофіти — рослини напівпустель і степів з шорстким, вузьким листям, більш або менш сухим. На луках це переважно трави родини тонконогових

типчак,

овеча костриця,

ковила.

напівпустельні й пустельні полини,

рослини з голкоподібним листям, листками, що перетворились на колючки, голки, а також безлисті (саксаули, жузгуни).

Гігрофіти й гідрофіти (від грец. higros — вологий). За умов надмірного зволоження ростуть гігрофіти, а у воді — гідрофіти. Це — водяні злаки,

осока,

болотне різнотрав’я.

Є перехідні (проміжні) типи, наприклад,

від ксерофітів до мезофітів —

житняк гребінчастий

пустельний, деякі види

люцерни жовтої,

буркун жовтий,

підмаренник жовтий,

еспарцет посівний.

Від мезофітів до ксерофітів мезоксерофіти —

суданська трава,

сорго,

соргосуданкові гібриди,

чумиза,

могар,

деякі види тонконогових, що належать до ефемерів і ефемероїдів і ростуть у пустельних районах навесні. Завдяки запасу поживних речовин у цибулинах вони добре витримують літню посуху.

Відношення кормових рослин до надмірного зволоження. Рослини заплав і лиманів по-різному витримують затоплення. За кількістю днів, протягом яких вони витримують затоплення, рослини лук поділяють на

коротко- (до 10 – 15 днів)

середньо- (30 – 40)

довгозаплавні (більш як 40 днів)

Добре витримують затоплення лучні злаки —

тимофіївка лучна,

костриця лучна і червона,

пажитниця багаторічна.

Особливою стійкістю відрізняються

ситники,

канаркова трава тростиноподібна,

осока,

лучне різнотрав’я прируслових заплав, з бобових —

конюшина біла,

чина лучна та ін.

Ці види добре витримують підтоплення і високий рівень ґрунтових вод (60 – 80 см). Разом з тим

люцерна посівна,

буркун, пирій безкореневищний і повзучий,

житняки,

костриця овеча і борозенчаста,

еспарцет посівний і піщаний,

люцерна жовта,

райграс високий,

кормова пшениця,

зимуючий горох,

ріпак погано або зовсім не витримують навіть короткочасного (до 15 днів) затоплення і підтоплення. Вони погано ростуть або зовсім не ростуть на ділянках з рівнем ґрунтових вод 50 – 60 см.

Люцерна і суданська трава,

наприклад, ростуть лише на ділянках, де вода залягає на глибині мінімум 120 – 140,

а еспарцет — 180 – 220 см. Те саме стосується і злакових — житняку та костриці овечої і борознистої. Пажитниця багаторічна і багатоукісна, овес, кормова капуста, перко, ріпак, кормові буряки, бруква, турнепс, тонконіг лучний та інші ростуть і при більш високому рівні ґрунтових вод — 80 – 100 см.