3.4. Основнi принципи корпоративного управлiння

Створення ефективної системи корпоративного управління як в економічно розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною ринковою економікою надзвичайно важливе. Виникли об’єктивні передумови для розроблення загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику, які б гарантували потенційним інвесторам надійність капіталовкладень та дозволили отримувати повну, об’єктивну інформацію про ефективність діяльності компаній, структуру власності, механізми і методи інвестування.

Країни, що перебували на периферії міжнародних інвес­тиційних процесів, можна поділити на дві групи:

• постсоціалістичні країни з ринковою економікою, рівень розвитку яких, однак, значно поступається рівню розви­нених країн. Це такі країни, як Португалія, Греція, Туреччина, Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Індія;

• країни Східної Європи і колишнього Радянського Союзу.

Корпорації країн першої групи знаходяться в такому стані, коли ресурси, на які вони раніше спиралися у своєму розвитку (переважно внутрішні), уже стали недостатні. У країнах другої групи масова приватизація на початку 90-х рр. зумовила створення десятків тисяч великих компаній, що гостро потребують інвестиційних ресурсів для виживання. Низький рівень внутрішніх нагромаджень, недовіра дрібних інвесторів і відплив національного капіталу створюють проблеми для залучення інвестиційних ресурсів. У цій ситуації виникла об’єктивна потреба у створенні та впровадженні загальних стандартів і правил, які б дозволили потенційним інвесторам отримати об’єктивну картину щодо ефективності діяльності компаній, реальних власників, механізмів і методів інвестування, для того, щоб у стислий термін і без значних витрат прийняти рішення про доцільність та надійність вкладання капіталу.

У процесі узгодження правил корпоративного управління ділові кола країн, що виступають переважно як інвестори, спираються на активну підтримку своїх урядів і міжнародних організацій, у яких ці країни відіграють домінуючу роль.

Практика корпоративного управління відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій у світі. На підставі цього було розроблено класифікацію стандартів, подану на рис. 6.

Рис. 6. Класифікація стандартів корпоративного управління

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними інституціями ініціювала 1998 р. глобальну програму зі створення універсальних стандартів та норм корпоративного управління, спрямовану на істотне поліпшення національних систем корпоративного управління.

Ці міжнародні стандарти мали прийняти уряди економічно розвинених країн, міжнародні організації, ділові кола державного та приватного секторів економіки. У травні 1999 р. Рада ОЕСР прийняла Загальні принципи корпоративного управління, які підписали члени урядів усіх країн - членів ОЕСР. Цей документ містить пояснення щодо того, які конкретні проблеми мають регулювати національні стандарти корпоративного управління і як підвищити роль інвесторів (акціонерів) в управлінні компаніями, у які вони вкладають свої кошти.

У підготовці принципів взяли участь декілька комітетів ОЕСР:

• Комітет з фінансових ринків;

• Комітет з міжнародних інвестицій та транснаціональних компаній;

• Комітет з промисловості, а також Комітет з питань охорони навколишнього середовища.

Принципи покликані допомогти урядам як країн-членів, так і країн, що не є членами ОЕСР, у проведенні заходів щодо оцінки й удосконалення правової, інституційної та нормативної бази корпоративного управління, а також надати орієнтири та рекомендації фондовим біржам, інвесторам, корпораціям та іншим сторонам, що відіграють певну роль у процесі вдоско­налення корпоративного управління.

Принципи зосереджені на проблемах, які виникають унас­лідок розмежування власності та управління, визначають межі, у яких розробляються цілі компанії, засоби досягнення цих цілей, здійснення моніторингу діяльності компанії.

Принципи мають еволюційний характер і їх слід переглядати у разі суттєвих змін обставин. Щоб бути конкурен­тоспроможними у середовищі, що змінюється, корпорації мають оновлювати та коригувати свою практику корпоративного управління відповідно до нових вимог і можливостей. Зазначений документ поділено на дві частини. У першій частині викладено принципи, що стосуються п’яти напрямів:

1) прав акціонерів;

2) рівноправності акціонерів;

3) ролі зацікавлених осіб;

4) розкриттю інформації та прозорості;

5) обов’язків ради.

У другій частині наведено принципи з анотаціями, які містять коментарі, опис переважних тенденцій та приклади з практики передових корпорацій. Визначення та сутність принципів ОЕСР наведено в табл. 2.

Своє ставлення до принципів ОЕСР висловила Міжна­родна мережа з корпоративного управління (ММКУ), прого­лосивши основну мету корпорації – постійну оптимізацію доходів акціонерів із забезпеченням довгострокової «життє­здатності» компанії завдяки ефективному управлінню та врахуванню інтересів зацікавлених осіб. Міжнародна мережа з корпоративного управління (ММКУ), створена 1995 р. у Вашингтоні, об’єднала великих інституційних інвесторів, які набу­ли значного досвіду конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Збільшення доходів акціонерів та перевагу над конкурентами покладено в основу коментарів до Принципів ОЕСР.

Наведемо деякі положення, важливі з погляду ММКУ для здійснення корпоративного управління.

• Надання достовірної, адекватної і своєчасної інформації, яка забезпечує акціонерам реалізацію їх прав власності. ·

• Існування правила: одна проста акція – один голос. ·

• Компанії повинні забезпечувати право власників голосувати.

• Рада директорів (або спостережна рада) як орган управління має бути підпорядкована акціонерам.

• Переобрання членів органів управління має відбуватися на регулярній основі.

• Компанія повинна розкривати інформацію про особу, професійний або інший досвід, чинники, що впливають на

• незалежність і загальну кваліфікацію членів спостережної ради та про порядок призначення посадових осіб.

• У радах має бути достатня кількість незалежних невиконавчих членів з відповідними знаннями і досвідом. Їхні обов’язки мають включати ефективний стратегічний контроль роботи правління, формування основних комітетів ради і вплив на діяльність ради в цілому. Відповідно незалежні невиконавчі члени повинні становити суттєву більшість.

• У комітети ради з питань аудита, визначення винагороди та висунення кандидатів на провідні посади повинні входити цілком або в переважній кількості незалежні невиконавчі члени.

• Оплата праці членів ради і ключових виконавчих посадових осіб має відповідати інтересам акціонерів.

• Компанії мають розкри­вати в річному звіті політику компанії щодо винагороди і, бажано, розмір винагороди окремих членів органів управління та вищих посадових осіб, щоб інвестори могли судити, чи відповідає інтересам акціонерів політика та практика компанії щодо оплати праці.

• Суттєві стратегічні зміни основної діяльності компанії не слід провадити без попереднього схвалення запропонованих змін акціонерами. Так само значні зміни в компанії, які по суті або за наслідками суттєво «розмивають» акціонерний капітал або зменшують частки власності чи права на володіння акціями існуючих акціонерів, не треба запроваджувати без попереднього їх затвердження акціонерами.

• Практику корпоративного управління потрібно зосеред­жувати на постійній оптимізації операційної діяль­ності компанії та доходів акціонерів.

• Компанії мають додержуватись усіх відповідних законів юрисдикції, у якій вони функціонують.

• Спостережні ради, які прагнуть досягти активного співро­бітництва між компаніями і зацікавленими сторонами, перш за все, сприяють стабілізації економіки регіону, працев­лаш­туванню та охороні довкілля.

Сьогодні немає підстав стверджувати, що такі стандарти корпоративного управління в Україні стали реальністю. Але вони можуть і повинні впливати на зміст перспективного законодавства, зміст установчих документів, їх потрібно поступово впроваджувати в судову практику. Тим часом досвід російського короративного управління має позитивні приклади компаній «Лукойл», «ТНК», «ЮКОС», «Сатурн», «Трійка Діалог» щодо прозорості та розкриття інформації. Це пов’язано з виходом цих компаній на міжнародні фондові ринки, їх потребою в залученні масштабних інвестицій, а також з активізацією підприємницької діяльності цих компаній за межами Російської Федерацї.

Якщо врахувати, що структурна перебудова української економіки, за оцінками фахівців, потребує десятків мільярдів доларів протягом кількох найближчих років, можливо, це і є непогана перспектива для впровадження цивілізованих стандартів корпоративного управління і в нашу українську дійсність.

Таблиця 2