Інтегровані корпоративні форми підприємств
5.1. Інтеграцiйнi форми бiзнес-структур.
5.2.Структурнi складовi корпоративного об’єднання.
5.3. Корпоративнi об’єднання в Українi.
5.1. Інтеграцiйнi форми бiзнес-структур
Інтеграційна динаміка стала характерною ознакою організаційного розвитку бізнесу другої половини ХХ століття. В основу менеджменту інтегрованої структури покладено принцип взаємоозумовленості систем управління учасників надфірмової структури: з одного боку, її утворення і функціонування – це продукти систем управління організацій, що утворюють об’єднання, а з іншого – вона сама є джерелом управлінського впливу на ці складові, тобто має власну систему управління, об’єктом застосування якої виступає.
Аналіз світової практики функціонування корпоративних об’єднань доводить, що вони можуть використовувати різні форми інтеграції підприємств, які входять до їх складу. Форми інтеграції можуть бути формальними або неформальними, тимчасовими або умовно-постійними (рис. 7).
Підприємства використовують інтегративні стратегії для підвищення своєї рентабельності контролюванням певних стратегічно важливих для них ланок у виробничому ланцюгу та ланцюгу продажу товару. Застосовуючи інтегративну стратегію, фірма може забезпечити регулярність поставок або контроль збутового ланцюга, отримати доступ до інформації про функціонування попередніх або наступних ланок. Інтегративні стратегії поділяють на інтеграцію «вперед», інтеграцію «назад» та горизонтальну інтеграцію.
Стратегії інтеграції «назад» використовують для стабілізації або захисту стратегічно важливого джерела постачання. Така інтеграція потрібна, адже постачальники не володіють ресурсами або «ноу-хау», щоб випускати деталі або матеріали, які потрібні фірмі. Ще однією метою може бути доступ до нової технології, яка є ключовим фактором успіху для базової діяльності.
Більшість світових виробників комп’ютерної техніки інтегрувалися з виробниками напівпровідникових компонентів для оволодіння цією базовою для них технологією.
Рис. 7.Форми організації підприємств
Мотивація підприємств у разі застосування стратегії інтеграції «вперед» – забезпечення контролю над вихідними каналами. Для фірми, що виготовляє товари споживання, – це контроль над збутом через франшизну мережу, ексклюзивні контракти або створення власних магазинів типу мережі фірм «Ів Роше». На промислових ринках головна мета – контроль за розвитком наступних ланок промислового ланцюга. Ось чому деякі базові галузі активно беруть участь у розвитку фірм, що здійснюють подальше перетворення їх продукції.
Наприклад, бельгійська металургійна фірма «Кокеріль» створила фірми «Фенікс Уоркс», що спеціалізуються на нанесенні гальванічних покриттів на листову сталь, та «Поліпаль», що випускає сталеві покрівельні листи.
Інколи інтеграційну стратегію «вперед» здійснюють лише для глибшого вивчення користувачів своєї продукції. У такому разі фірма створює філіал, завдання якого – вивчення потреб клієнтів з метою повнішого їх задоволення.
Мета стратегій горизонтальної інтеграції – посилення позицій фірми через поглинання або контроль визначених конкурентів. Обґрунтування інтеграції можуть бути різноманітними: нейтралізація конкурента, що заважає; досягнення критичної маси для отримання ефекту від масштабу; отримання виграшу від взаємодоповнюваності номенклатури товарів; отримання доступу до збутової мережі або сегментів покупців.
Російські вчені-економісти С. Б. Авдашева та В. Є. Дементьєв наводять класифікацію ІКС з погляду механізмів регулювання спільної діяльності (рис. 8).
Використанням тільки майнового механізму інтеграції сьогодні не можна розвʼязати всі проблеми. Навіть за відносно низьких цін на акції реальний перерозподіл повноважень, що надають права власності, часто пов’язаний з високими трансакційними витратами.
Багато підприємств контролюють інсайдери, передусім менеджери, які не бажають перетворювати підприємства на дочірні. За таких умов потребу у формуванні великих корпоративних структур задовольняють реальні суб’єкти господарювання насамперед на основі немайнових (договірних) інструментів інтеграції.