ОРІЄНТОВНА СХЕМА СКЛАДАННЯ МЕТОДИЧНОЇ РОЗРОБКИ

ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

 

Одеський національний медичний університет

Кафедра акушерства та гінекології № 1

Факультет післядипломної освіти

Методичні рекомендації практичного заняття для організації самостійної роботи інтернів з вивчання теми:

«Техніка оперативних втручань на матці»

Затверджено

на методичній нараді кафедри

«7» вересня 2016 року

Протокол № 2

Зав. кафедрою:_____________

проф. Гладчук І.З.

Одеса – 2016 рік

Тема: Техніка оперативних втручань на матці, кількість навчальних годин - 2.

 

1. Актуальність теми: Для успішного виконання будь-якої гінекологічної операції необхідне виконання комплексу різних заходів. До цього належать:

1. знайомство з анамнезом;

2. вивчення симптомів хвороби, загального стану хворої;

3. установлення показань і протипоказань до операції;

4. відповідні умови та обстановка для її виконання;

5. знання техніки самої операції;

6. охорона психіки хворої від зайвих важких переживань.

Успішний результат операції, хоча б проведеної досвідченим хірургом і на високому технічному і науковому рівні, багато в чому залежить від характеру передопераційної підготовки і післяопераційного догляду.

2. Навчальні цілі формулюються на рівнях засвоєння:

Знати: - анатомічна будова, кровопостачання та інервація зовнішніх статевих органів.

• анатомічна будова, кровопостачання та інервація піхви.

• анатомічна будова, кровопостачання та інервація матки.

• анатомічна будова, кровопостачання та інервація маткових труб.

• анатомічна будова, кровопостачання та інервація яєчників.

• зв’язуючий апарат матки.

• м’язи тазового дна.

• оперативні методи доступу до внутрішніх статевих органів.

Вміти, оволодіти навичками, вміннями:

1. вибрати зі скарг та анамнезу дані, що відображають наявність пухлини матки;

2. скласти план обстеження хворої для постановки діагнозу фіброміоми матки;

1. оцінити результати обстеження хворої з міомою матки;

3. провести диференційну діагностику фіброміоми матки;

4. скласти і обґрунтувати план індивідуального лікування та реабілітації хворої з міомою матки;

5. провести експертизу непрацездатності хворої з міомою матки.

3. Матеріали до аудиторної самостійної роботи.

3.1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).

 

Наприклад:

Дисципліна	Знати	Вміти
Попередні: анатомія патологічна анатомія гістологія топографічна анатомія та оперативна хірургія	Анатомія статевої, сечової та ендокринної систем. Хвороби жіночої статевої системи. Ембріональний розвиток жіночого організму. Топографічна анатомія органів малого таза, фасції та клітковинні простори таза. Топографічна анатомія матки та її додатків, прямої кишки, сечового міхура, сечовипускного каналу. Оперативні доступи до органів черевної порожнини. Хірургічна анатомія таза. Топографічне обґрунтування та методики виконання основних оперативних втручань на органах жіночого таза.	Розповісти анатомію статевої, сечової та ендокринної систем. Розповісти пат. анатомію хвороб жіночої статевої системи. Розповісти розвиток та будову органів жіночого організму. Використати знання для оперативних втручань у жінки.

 

3.2. Зміст теми: Техніка оперативних втручань на матці

Особливості гінекологічних операцій полягають у тім, що під час їх приходиться маніпулювати глибоко в малому тазі, у безпосередній близькості від сечового міхура, сечоводів, прямої кишки і великих судин. Матка і придатки самі є рецепторними органами, і, крім того, у малому тазі маються великі нервові сплетення. Утручання на полових органах нерідко приводить до порушення репродуктивної функції, що зобов'язує гінеколога бути особливо обережним при рішенні питання про обсяг операції, який повинен бути обговорений з пацієнткою заздалегідь, тому що дуже багато хто вважають, що основним органом, який визначає жіночу сутність, є матка, тому особливо болісно реагують саме на необхідність її видалення.

Існує ряд загальних положень, яким необхідно випливати при будь-якому хірургічному втручанні. Перша необхідна умова - це дбайливе звертання з тканинами. Грубі маніпуляції викликають ускладнення під час операції та у післяопераційному періоді.

Другою необхідною умовою проведення операції є забезпечення гарного доступу до пухлини. Спроби хірурга виконати операцію через дуже маленькі розрізи приводять до зайвої травматизації тканин.

Третя необхідна умова проведення операції полягає в тому, що тканини і всі зв'язування під час накладання на них затисків повинні бути в помірковано натягнутому стані і хірург повинний маніпулювати під контролем ока.

Природно, запорукою успіху оперативного втручання є достатня кваліфікація хірурга і всього персоналу, що приймає участь у проведенні операції, а також наявність відповідного інструментарію. Необхідне чітке представлення про анатомічні особливості тієї області, у якій приходиться працювати хірургу. Варто користатися гарними інструментами, зокрема гострими скальпелями, тому що тупі інструменти не тільки розрізають, але і мнуть тканини, наносять травму. У результаті виникають дрібні гематоми і крововиливи, що потім відбиваються на плині післяопераційного періоду. Під час операцiі повинен проводитись ретельний гемостаз, від якого також залежить плин післяопераційного періоду. При накладанні швів нитки не треба затягувати занадто сильно, тому що це приводить до утворення ішемічних вогнищ у тканинах з наступним некрозом цих ділянок. При дуже сильному натягу ниток виникає анемiзация тканин.

Операцію потрібно проводити в спокійній обстановці. Хірург не повинен поспішати (за винятком екстрених ситуацій). Деякі хірурги намагаються робити операцію "на час”. Такий підхід неприпустимий. Швидкість проведення операції приходить із засвоєнням технічних навичок незалежно від бажання хірурга, а під час відсутності таких квапливість може зашкодити хворий і привести до невиправданих ускладнень. Лікар зобов'язаний думати насамперед про хвору і повинен забути про свій престиж. Якщо виникає необхідність у консультації суміжних фахівців, то їх треба викликати негайно.

З розвитком хірургічної техніки стали проводитися операції з метою не тільки видалення патологічного вогнища, але і відновлення функції ураженого органа. В даний час ні у кого не викликає сумніву необхідність проведення таких операцій.

Тим часом великі вітчизняні хірурги-гінекологи (Д.О.Отт, Л.Л.Окинчиц, Ф.Е.Петербургский, А.Е.Мандельштам, Л.С.Персианинов і ін.) у свій час витратили чимало зусиль для пропаганди проведення органозберiгаючих операцій на жіночих статевих органах.

Основна задача консервативно-пластичних операцій полягає в відновленні чи збереженні цілості органа, а також у відновленні його функції.

Реконструктивно-пластичні операції почали проводити загальні хірурги. Досить швидко ця ідея підхоплена гінекологами. Спочатку це стосувалося хірургічної корекції при аплазії піхви. Потім стали виконувати операції по ліквідації сечостатевих і ректовагинальных свищів, відновленню цілості промежини, реконструкції деформованої шийки матки і реконструктивно-пластичних операцій на матці, трубах і яєчниках.

Слід зазначити, що кожна реконструктивно-пластична операція несе в собі елемент творчості і часто одна операція не схожа на іншу. Про такі операції не можна сказати, що вони зроблені типово. Вони завжди нетипові, навіть якщо їх роблять у тій чи іншій модифікації.

Пластичні операції вимагають для заміщення дефекту мобілізації сусідніх тканин чи застосування аллопластичних матеріалів. Для їх виконання необхідні гарна технічна підготовленість хірурга і дотримання зазначених вище авторитетiв.

В даний час при ряді пластичних операцій для гемостазу і з'єднання тканин використовують композиції цианакрилатного клею МК-7. У ряді випадків варто застосовувати полімери й аллопластичнi матеріали, якi ще не знайшли достатнього застосування в гінекології.

Використання аллопластичних матеріалів має свою історію. Так, застосування їх для кольпопоезу дало гірші результати, чим запозичення з цією метою власних тканин організму. Однак у більшості випадків можна успішно провести операцію і без аллопластиков. Варто пам'ятати, що при вiдсепаровуваннi шматка тканини для заміщення дефекту треба стежити, щоб не порушилося харчування цього шматка, тому що інакше відбудеться його омертвіння і відторгнення.

До консервативно-пластичних операцій повинні бути встановлені показання і протипоказання. Якщо не враховувати протипоказання до їх проведення, то можуть виникнути важкі післяопераційні ускладнення, при яких необхідні повторні оперативні втручання.

Основні протипоказання до консервативно-пластичних операцій представлені в спеціальних розділах керівництва, але основними є супутній запальний процес в оперувальному органі, некроз і дегенерація тканин, имбибiцiя органа кров'ю (зокрема, при давно перерванiй трубній вагітності), загальний важкий стан хворої, що вимагає найшвидшого завершення операції, і, нарешті, збереження матки чи маткових труб (при необхідності втручання на них) у жінок, що мають протипоказання до вагітності.

Консервативно-пластичні операції в гінекологічній практиці придбали особливе значення. Це відбулося насамперед тому, що в даний час гінекологи при визначенні характеру оперативного втручання керуються необхідністю збереження репродуктивної функції жінки.

Питання про необхідність цих операцій виникає при різних патологічних процесах, операціях на матці, шийцi матки, маткових трубах, яєчниках, промежині, при наявності сечостатевих і ректовагинальных свищів, а також при аномаліях розвитку полових органів.

Ряд операцій, проведених у гінекології, сполучається з операціями загальхірургічного профілю. Наприклад, при створенні штучноi піхви із ситовидной кишки виконують резекцію кишечнику. Іноді під час оперативного втручання приходиться ушивати грижу передньої черевної стінки.