5.4. Моделі групових методів прийняття рішень

У системах керування для прийняття ефективних рішень необхідно мати можливість визначеного вибору. Для цього, природно, треба мати у своєму розпорядженні відповідний набір варіантів, тобто мати у своєму розпорядженні деяку сукупність альтернатив. Вироблення чи, як говорять у системному аналізі, генерування альтернатив, являє собою одне з центральних завдань керування чи прийняття рішень.

Генерування альтернатив являє собою дуже важливий і відповідальний творчий процес. Дійсно, якшо серед альтернатив немає ефективних рішень, то ніяким вибором створити їх не можна. Відповідно до цього використовуються методи свідомої генерації максимально можливої кількості альтернатив. Достатнє поширення мають наступні способи:

• пошук альтернатив у патентній і журнальній літературі;

• залучення кваліфікованих експертів;

• застосування комбінаторики методів модифікації для створення на базі існуючих нових альтернатив;

• штучне включення альтернатив, семантично протилежних пропонованим варіантам.

Для створення сприятливих умов генерації альтернатив варто враховувати внутрішні, тобто психологічні, і зовнішні фактори. До внутрішніх факторів відносяться перекручене сприйняття дійсності, інерційність мислення, існуючі стереотипи, емоційні перешкоди соціально-психологічний клімату колективі й ін. До зовнішніх факторів можна віднести кліматичні, географічні, регіональні умови і т.п

По завершенні генерації альтернатив доцільно для ряду завдань провести їхній попередній аналіз з метою підвищення ефективності їхнього застосування. Рекомендується виділити ті альтернативи, яким властиві наступні характеристики стійкість до зміни деяких зовнішніх умов; надійність; багатоцільова придатність і адаптивність. У практиці системного аналізу найбільше застосуємо ряд методів, до яких відносяться: мозковий штурм чи мозкова атака; дискусія; аналоговий метод: синектика; метод ПАТТЕРН; матричний підхід; морфологічний аналіз.

Розглянемо докладніше деякі з перерахованих методів.

Мозковий штурм (мозкова атака). Метод "мозкової атаки", "мозкового штурму" – це системно організована інтелектуальна діяльність підготовлених фахівців, що використовують прийоми і способи роботи мозку для колективної генерації ідей.

Організація роботи досягається використанням фахівців у груповій діяльності з відповідними правилами формування групи і ходи обговорення проблем на основі визначених процедурних вимог до поводження учасників «мозкового штурму».

Метод «мозкового штурму» відрізняється найбільшою продуктивністю при генерації альтернатив. Група з 4-6 людей за годину здатна висунути сотні ідей, що зовсім недосяжно для проектувальників, що професійно займаються цією проблемою.

При створенні групи враховується: неоднорідність знань, досвіду і соціально-функціонального складу її членів. Остання вимога має на увазі не тільки розмаїтість посадового складу учасників, але і характер їхньої залежності від організацій, яким прийдеться реалізувати прийняті рішення Більшість членів групи повинні бути не залежними один від одного, не зв'язані з майбутніми виконавцями особистими інтересами.

Необхідно враховувати що при створенні колективу використовується принцип змагальності, тому в групу часто вводять представників різних наукових шкіл чи організується рівнобіжна група Склад групи періодично обновляють, вводять у неї нових членів, що оживляє функціонування колективу, підвищує ініціативу, творчий настрій інших членів групи.

Організовуючи хід обговорення проблеми, членів групи інформують про тему роботи, а не про саму проблему. Цим домагаються спонтанного підходу до її вирішення. При виступі члена колективу подається одна чи кілька ідей, критика будь-яких ідей забороняється, суперечки не проводяться, порівняльні оцінки не робляться Дозволяється використовувати чужі ідеї, самі утопічні.

Кожен учасник по черзі викладає свою ідею, а інші, вислухавши її, записують на картки свої ідеї, що знову з'являються. Далі всі картки збираються й аналізуються звичайно іншою групою.

Принцип методу в тім, що група фахівців у колективному процесі здатна генерувати набагато більшу кількість ідей, ніж та кількість, що могла б бути отримана при їхній індивідуальній роботі.

На етапі аналізу результатів колективної роботи критика й оцінка виробляються за спеціальними критеріями задоволення конкретним вимогам, можливість і час реалізації ідей в інших галузях діяльності. Використання методу дозволяє:

• виявляти і визначати значимість проблеми, факторів, що впливають, і концепцій її рішення;

• переборювати недоліки традиційними способами вирішення проблемних ситуацій (наприклад, нарад);

• в обмежений час знайти підхід до вирішення раптово виниклого завдання.

Метод дискусії. Це метод підготовки рішень за участю широкого кола учасників, ознайомлення їх з поглядами один одного, виявлення різних точок зору, інтересів. Їхні узгодження й інтеграції. Це спільний пошук оптимальних шляхів вирішення проблем, що спирається на результати практики і на її наукове осмислення.

Дискусія припускає вільний виклад учасниками своїх позицій, зіставлення різних підходів, публічне обговорення переваг і недоліків спірної проблеми. Досягається це відповідною організацією спільної роботи учасників, застосуванням необхідних методичних прийомів і способів.

Дискусія як вид групової експертизи широко застосовується на практиці для обговорення проблем, шляхів їхнього вирішення, аналізу різних факторів і т.п. Сама дискусія в складі не більш 20 чоловік проводиться як відкрите колективне обговорення розглянутої проблеми, основним завданням якого є всебічний аналіз усіх факторів, позитивних і негативних наслідків, виявлень позицій інтересів учасників. У ході дискусії (на відміну від попереднього методу) дозволяється критика. У ході дискусії і мозкового штурму ведеться запис шо потім резюмується організатором, що веде опитування. Використання методу дозволяє:

• вирішити важливі наукові, державні і господарські проблеми;

• виявити і погодити інтереси різноманітних соціальних груп, довести до кожного члена організації і суспільства в цілому необхідність визначеного порядку дій;

• формувати необхідну організаційну культуру фірми,

• мобілізувати і реалізовувати на практиці наявний інтелектуальний потенціал фірми.

Аналоговий метод.

Метод аналогів заснований на багаторазовому використанні зафіксованого в банку даних організації досвіду дозволу тих чи інших ситуацій, що мали місце в історії фірми і прийнятих по них рішеннях, а також звичайних виробничих завдань, як правило, рутинного чи ординарного характеру, не потребуючих творчості.

Вирішення завдання чи виниклої проблеми здійснюється групою фахівців, шо використовують обговорення аналогій як засіб для орієнтування свого спонтанного мислення на поставлену проблему. Звичайно використовуються аналогії чотирьох типів:

• "прямі аналогії" (реальні), що знаходяться в біологічних системах, що вирішують подібні проблеми;

• "суб'єктивні аналогії" - це представлення себе, як би використання свого тіла для досягнення шуканого результату;

• "символічні (абстрактні) аналогії" - це поетичні метафори і порівняння, у яких характеристики одного предмета ототожнюються з характеристиками іншого;

• "фантастичні (нереальні) аналогії", що дозволяють віртуальне представити обговорювані проблеми такими, якими їх хотіли б бачити, а не такими, якими вони є.

При використанні даного методу серед фахівців, що входять у групу, повинна бути створена довірча обстановка, вони не повинні бентежитися розкрити один перед одним глибоко особисті думки.

На практиці застосовується наступна послідовність вирішення проблеми:

1. Формулювання проблеми, дане керівниками організації.

2. Проведення дискусії з метою з'ясування поглядів на очевидні рішення, їхні сполучення.

3. Перетворення незвичайного в звичайне, тобто пошук аналогій, що дозволяють виразити "задану проблему" у термінах, знайомих усім членам групи.

4. Виявлення головних труднощів, що перешкоджають вирішенню проблеми.

5. Кожним членом групи пропонується варіант вирішення з використанням одного типу аналогій.

Результат застосування методу залежить від інтенсивності і широти пошуку аналогічних ситуацій.