1 Ціноутворення в будівництві

Ціноутворення у будівництві базується на основних економічних поняттях, таких як собівартість, вартість, ціна.

Ціна будівництва – ринкова вартість, установлена договором будівельного підряду в процесі конкурентної боротьби під впливом ринкових факторів з дотриманням рівності економічних інтересів між замовником і підрядником. Сформована ціна будівельної продукції, що виражає компромісний результат, неминуче відхиляється від планово-розрахункової вартості будівництва в конкретних ринкових умовах під впливом різних факторів (рівня споживчого попиту на будівельну продукцію, рівня цін на аналогічну будівельну продукцію, характеристик будівельних організацій-конкурентів тощо).

Ринкова вартість, як правило, компромісна, тобто ближче всього підходить до ціни будівельної продукції. Ціна – грошова сума, сплачена за будівельну продукцію в конкретній угоді. Тобто ціна в будівництві – результат конкретної угоди між підрядником і замовником, зафіксований у договорі будівельного підряду.

Кошторисна вартість – це сума всіх суспільно-необхідних (усереднених) витрат, пов'язаних зі зведенням об'єкта будівництва, визначених у кошторисній документації. Дана вартість є підставою для визначення розміру інвестицій, формування договірних цін на будівельну продукцію, розрахунків за виконані будівельно-монтажні роботи, відшкодування інших витрат за рахунок коштів, передбачених зведеним кошторисним розрахунком [1].

Для визначення кошторисної вартості будівництва складається кошторисна документація, яка включає локальні кошториси, локальні кошторисні розрахунки, об'єктні кошториси, об'єктні кошторисні розрахунки, кошторисні розрахунки на окремі види витрат, зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, зведення витрат тощо.

В основі кошторисної вартості будівництва лежить метод послідовного калькулювання витрат всіх учасників будівельної діяльності .

Залежно від стадії реалізації інвестиційно-будівельного процесу розрізняють такі види вартості будівельної продукції: попередню, кошторисну, вартість підрядника – договірну, ринкову, облікову (балансову), утилізаційну.

Попередня вартість будівельної продукції являє собою вартість капітальних вкладень для інвестора, що ґрунтується на його інвестиційних вимогах.

Під вартістю підрядника на будівельну продукцію (договірну) розуміється вартість, визначена з урахуванням індивідуальних умов виробничо-економічної діяльності підрядної організації (сформований рівень продуктивності та організації праці, організації будівельного виробництва, управління тощо), застосовуваних нею механізмів зниження витрат за рахунок удосконалювання проектних рішень, застосування прогресивних технологій виконання робіт і сучасних будівельних матеріалів.

По завершенні будівництва і підписанні акта приймання об'єкта, закінченого будівництвом, реконструкцією, реставрацією, формується облікова вартість кожного наново створеного або реконструйованого об'єкта, виділеного в складі будови, шляхом підсумовування відбитих у бухгалтерському обліку прямих і частки непрямих витрат. У процесі експлуатації об'єкта будівництва в бухгалтерському обліку балансова вартість підрозділяється на: первісну, відновну,залишкову.

Ринкова вартість будівельної продукції формується, як правило, на основі кошторисної вартості, виходячи з поточної ситуації на ринку на конкретну дату, тому у разі зміни ринкових умов вона також може змінюватися. На відміну від попередньої вартості, що залежить від індивідуальних вимог, які ставляться конкретним інвестором, ринкова вартість визначається одночасно мотивами поведінки як підрядника, так і замовника (інвестора).

Вартість будівництва в Україні визначається ресурсно– індекснимим методом, що базується на нормативно-розрахункових показниках і поточних цінах на трудові та матеріально-технічні ресурси. Нормативним показником є витрати трудових і матеріально-технічних ресурсів, які визначаються на підставі державних ресурсних елементних кошторисних норм. На підставі цих норм і поточних цін на трудові та матеріально-технічні ресурси визначаються прямі витрати. Інші витрати визначаються не за нормами, а розрахунково.

Колишні накладні витрати у зв'язку зі змінами ряду законодавчих і нормативних документів розділилися на 2 групи: загальновиробничі та адміністративні витрати. Загальновиробничі витрати – непрямі витрати, пов'язані з управлінням, організацією та обслуговуванням будівельного виробництва, які групуються в 3 блоки: заробітна плата, відрахування на соціальні потреби та інші статті загальновиробничих витрат. Адміністративні витрати – загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління будівельною організацією. Базою для нарахування загальновиробничих і адміністративних витрат є кошторисні трудовитрати, визначені на підставі ресурсних елементних кошторисних норм (РЕКН). При цьому виключається вплив вартості матеріальних ресурсів, що підтверджує об'єктивність такої бази обчислення.

Визначення маси прибутку від нормативних трудовитрат дозволяє обчислювати прибуток, виходячи з призначення будов і складності робіт, що характеризується трудомісткістю.

Для будівництва, яке здійснюється за рахунок бюджетних коштів, розроблено усереднені показники розміру прибутку, а під час будівництва, яке здійснюється за рахунок недержавних коштів, розмір прибутку встановлюється сторонами, а показники прибутку, передбачені в ДСТУ-Н Б Д.1.1-3:2013 на відповідний рік, служать орієнтиром.

До кошторисної вартості будівництва включаються також кошти:

– на зведення і розбирання тимчасових будівель і споруд, розмір яких в інвесторській кошторисній документації визначається або калькуляційним методом за даними ПОБ, або за усередненими процентними показниками, установленими Мінрегіонбудом[13];

– на додаткові витрати під час виконання будівельно-монтажних робіт у зимовий період просто неба і в неопалюваних приміщеннях при температурі зовнішнього повітря нижче 0⁰ C, а також в літній період просто неба при температурі зовнішнього повітря вище + 27 ⁰С [15] ;

– на покриття ризику всіх учасників будівництва [11] ;

– на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, які призначені для відшкодування збільшення вартості трудових і матеріально-технічних ресурсів, викликаного інфляцією [11] .

Використання такої системи ціноутворення дозволяє оперативно реагувати на ринкові зміни вартості трудових і матеріально-технічних ресурсів, забезпечує прозорість і достовірність.