Ашідні емалі — це суспензії тонкодисперсних пігментів у гліфталево- му, пентафталевому та інших лаках із додаванням розчинника і сикативу. Алкідно-стирольні емалі мають підвищену хімічну стійкість, водостій- кість, високу твердість та глянсовий блиск. Гліфталеві і пентафталеві ема- лі застосовують для зовнішніх робіт.

Перхлорвінілові емалі та лаки випускають у вигляді дисперсії полімеру в розчиннику. Для одержання захисного лакофарбового покриття нано- сять 8... 10 шарів емалі. Перхлорвінілові емалеві фарби (ПХВ) застосову- ють для оздоблення попередньо загрунтованих металевих поверхонь та бетонних фасадів.

Широко розповсюджені кремнієорганічні емалі. Отримані на їх основі гідрофобні, атмосферостійкі покриття захищають зовнішні покриття від зволоження, але не забезпечують достатньої паропроникності.

Покриття на основі каучукових емалей (розчин каучуку в органічному розчиннику) мають високу водо- і корозійну стійкість, їх наносять на по- верхню металевих та залізобетонних конструкцій для захисту від корозії.

Епоксидні емалі і лаки одержують на основі епоксидного полімеру в ор- ганічному розчиннику (ацетоні, толуолі тощо) та використовують як ан- тикорозійні покриття для металу.

Ґрунтовки — це суспензії пігментів або їх сумішей із наповнювачами в розчині плівкотвірної речовини, які після висихання утворюють суцільну непрозору однорідну тверду плівку (покриття). Ґрунтовки повинні мати високу адгезію до основи, оскільки призначені для формування нижнього захисного шару. У зв’язку з цим при застосуванні вапняних фарб використо- вують вапняні, а силікатних — силікатні грунтовки, при нанесенні олійних та інших безводних фарб рекомендується застосовувати ґрунтувальні і шпа- клювальні суміші на основі оліфи та синтетичних зв’язуючих речовин.

Шпаклівки — високонаповнені матеріали у вигляді в’язкої пастоподіб- ної маси, що складається із суміші пігментів і наповнювачів, диспергова- них (рівномірно розподілених) у плівкотвірній речовині. Шпаклівки міс- тять підвищену кількість нелетких речовин, які забезпечують низьку усадку при сушінні або твердінні; призначені для вирівнювання поверхні основи — для заповнення нерівностей та виправлення її дефектів.

3. Оздоблювальні матеріали в екстер’єрі

Оздоблення фасадів виконують за допомогою мінеральних або синте- тичних матеріалів. Основним призначенням зовнішніх стін будинку є за- хист від атмосферних впливів зовнішнього середовища. Стіна будинку

464

обов’язково повинна «дихати» — пропускати водяну пару для створення комфортних умов перебування у приміщенні та збереження теплоізоля- ційної здатності о городжу вальних конструкцій.

Фасадний оздоблювальний матеріал повинен виконувати не лише де- коративну функцію, забезпечуючи привабливий і респектабельний ви- гляд будинку, але й надійно захищати від впливів зовнішнього середови- ща, бути негорючим та стійким до дії атмосферних опадів.

Для оздоблення фасадів використовують штучні (лицьова цегла і ка- мені, керамічні плитки, плитки з природного та штучного каменю), пане- лі (полімерні, з штучного каменю), декоративні покриття (штукатурні, фарбові), теплоізоляційні фасадні системи і вентильовані фасади. Причо- му два останніх види оздоблення виконують ще й функції теплоізоляції будівель та споруд.

Лицьова цегла (керамічна і силікатна) (гл. 4, 7) завдяки спеціальним технологіям виготовлення характеризується високою міцністю, водо — та морозостійкістю, має різноманітні розміри форми і кольори (рис. 4.7). Поверхня цегли може бути ідеально гладкою, шорсткою, бугристою, реб- ристою, форма — не лише прямокутною, а й радіальною, арочною тощо. Це дає можливість створити за допомогою такого матеріалу оригінальний фасад.

Для зовнішнього оздоблення використовують також природний камінь (гл. 3), він є не лише декоративним, але й ідеально поєднується з іншими оздоблюваїьними матеріалами. Широке застосування для облицювання фасадів та цоколів будівель і споруд знайшли такі породи, як граніт, вап- няк, кварцит, а також габро, діорит, травертини тощо. Це породи, які від- різняються високою міцністю, атмосферо- і морозостійкістю та є стійки- ми до зовнішніх агресивних впливів.

Однак природне каміння є досить дорогим, важко піддається обробці через те, що довговічні породи, які використовуються для фасадів, мають високу щільність та твердість. Крім того, вони значно збільшують масу конструкцій та, відповідно, навантаження на фундамент.

Указаних недоліків можна уникнути при застосуванні штучного каме- ню, отриманого на основі мінеральних в’яжучих речовин і заповнювачів, у вигляді плит та панелей (рис. 7.11). Штучний камінь дає змогу імітувати поверхню будь яких матеріалів — природного каменю, керамічної плит- ки, деревини і одночасно дозволяє уникнути їх недоліків: високої маси та низької корозійної стійкості деяких гірських порід, крихкості кераміки і низької водо- та вогнестійкості деревини. Випускають штучні камені не лише прямокутні, але й фігурні, різних кольорів та відтінків, існує навіть

465

можливість індивідуального замовлення партії каміння певної форми і кольору. Такі матеріали характеризуються високою технологічністю: їх зручно приклеювати завдяки невеликій масі та пористій основі, вони лег- ко транспортуються завдяки зручному пакуванню.

Керамічна плитка (гл. 4) не деформується навіть при дуже високих на- вантаженнях, відрізняється підвищеною вогнестійкістю, екологічно без- печна, хімічно нейтральна, не реагує на вплив агресивних хімічних сере- довищ. Найчастіше для фасадів використовують такі різновиди сучасних керамічних плиток, як клінкерна і керамогранітна.

Високі експлуатаційні характеристики керамограніту (гл. 4) обумовле- ні технологією виготовлення: пресування сировинної суміші під значним тиском та випалювання при температурах понад І300°С, сприяють отри- манню щільного спеченого матеріалу, який за експлуатаційними власти- востями не поступається природному каменю, а інколи навіть перевер- шує його. Як матеріал для оздоблення фасадів керамограніт має майже нульове водопоглинання і, відповідно, високу морозостійкість. Він твер- дий, зносостійкий, екологічно безпечний, хімічно інертний, а велика па- літра кольорів та відтінків керамограніту, особливо у поєднанні з конструк- цією навісного фасаду, дозволяє створити широкій вибір дизайнерських рішень.

Клінкерна плитка, яка за формою та розмірами часто імітує цеглу, ви- готовляється з високоякісної глини та характеризується низьким водопо- глинанням і високою морозостійкістю, має широку гаму кольорів та від- тінків, а також характеризується різноманіттям форм. Порівняно з лицьо- вою цеглою клінкерна плитка відрізняється меншою трудомісткістю і зруч- ністю укладання.

В якості панелей для оздоблення фасадів використовують сайдинг, цементно-волокнисті плити, панелі з полімерних матеріалів.

Полівінілхлоридний (вініловий) сайдинг — панелі з полівінілхлориду, які імітують дощату поверхню внакладку (фото 41), характеризуються низь- кою масою, водонепроникністю, зручністю монтажу, але мають високий коефіцієнт лінійного розширення та є крихкими під дією низьких темпе- ратур. Стальний сайдинг виготовляють із оцинкованої сталі, яка має фар- бове або полімерне покриття і відрізняється підвищеною міцністю та дов- говічністю, він негорючий, із широким діапазоном робочих температур, екологічно безпечний, технологічний (фото 49, а). Проте сталь має недо- ліки — вона важка і піддається корозії. Щоб їх уникнути, використовують алюмінієвий сайдинг. Він не горить, не ржавіє, легкий, довговічний. Існує також дерев’яний сайдинг, який виробляється з волокон деревини, спресо-

466

ваних під великим тиском із різними зв’язуючими речовинами (фото 49, б). Однак через свою низьку водостійкість та горючість застосовується рідко і частіше для внутрішніх робіт. Цементний сайдинг, виготовлений із цемен- ту та волокон целюлози як армувального компонента, має вигляд тонких пофарбованих дерев’яних дощечок (фото 49, в). Цей матеріал вогнестій- кий, застосовується для будівель і споруд, до яких висуваються підвищені вимоги щодо протипожежної безпеки — дитячі садки, школи, лікарні тощо.

Цементно-волокнисті плити (листи, панелі) (гл. 7) називають також фіброцементними та завдяки своєму складу вони негорючі, вологонеиро- никні, ударостійкі і мають гарну звукоізоляцію, призначені для виготов- лення стінових панелей, перегородок, а також для зовнішнього облицю- вання житлових, суспільних та виробничих будівель. Листи випускають гладкими і тисненими, на основі білого та кольорового цементів. Часто поверхні покривають крихтою з натурального каменю різного кольору і фракції.

Облицювальні панелі виготовляють також із поліпропілену зі спеціаль- ними добавками, вони міцніші традиційного сайдингу і за фактурою імі- тують натуральні оздоблювальні матеріали — камінь, цеглу (фото 50). Ефективно також використовувати фасадні термопанелі з двох компонен- тів — клінкерної плитки, що виконує захисну та декоративну функції, і пінополістиролу із закритою пористістю, який не дає усадки, не плісня- віє, не гниє та виконує теплоізоляційну функцію.

Оздоблення фасадів за допомогою фарби і штукатурок відоме давно, але сьогодні на заміну звичайних штукатурок доцільніше використовува- ти теплоізоляційні фасадні системи. До стіни за допомогою фіксатора та спеціального клею кріпиться теплоізоляційний матеріал (найчастіше — пінополістирол або мінеральна вата), потім — армувальна сітка. На сітку наносять оздоблювальні шари у вигляді мінеральних чи полімерних шту- катурок і фарб, палітра яких є дуже широкою. Така система прикріплю- ється до будь-якої поверхні та дозволяє не лише отримати привабливий фасад, але й покращити темгіературно-вологісний режим у приміщенні при обов’язковому дотриманні вимог щодо паропроникності використа- них матеріалів.

Вентильований фасад (навісний) — декоративний екран, змонтований на деякій відстані від несучої стіни за допомогою каркасної системи з прошарком повітря між елементами системи. Основним призначенням екрана є захист утеплювача від навколишнього середовища і надання де- коративного ефекту фасаду. Екран виконують із будь-якого оздоблюва- льного матеріалу, наприклад, полімерного сайдипга, штучного каменю та

467

композитних плит (рис. 12.4). Вентильований фасад забезпечує необхід- ний температурно-вологісний режим між зовнішньою поверхнею утеп- лювача і декоративним екраном та за умови якісного зовнішнього шару може експлуатуватися більше 50 років. Такий фасад дозволяє скоротити до 40% тепловтрати, він не тільки зберігає теплоту, але й захищає влітку будинок від перегрівання.

Багатошарові фасадні панелі складаються з декількох шарів і одночас- но виконують звукоізоляційні функції. Зовнішній шар такої плити виго- товляють із кераміки або металу, внутрішній — із пінополіуретану, піно- полістиролу, а також мінераловатного утеплювача. Найбільш розповсюд- женою є фасадна система, що містить спеціальну обрешітку, яка з’єдну- ється анкерними болтами зі стіною будь-якого типу, покритий вітроза- хисною гідрофобною паронепроникною плівкою мінеральний утеплювач та фасадні плити, виготовлені з компаунда на основі синтетичних смол. Другий варіант таких плит складається із алюмінієвих листів і екструзій- ного поліетилену завтовшки 3 мм між ними.

Фальш-фасад використовують для оздоблення зовнішніх (фасадних) стін будівель і споруд. Вироби у вигляді листів, плит, панелей, блоків із облицювального матеріалу — найчастіше з металу, керамограніту або скла — прикріплюють до несучого металевого каркаса різними способами. Одноча- сно з облицюванням будівель проводять утеплення різними теплоізоля- ційними матеріалами. Перевагами використання фальш-фасадів є забез- печення високої якості облицювань, підвищення тепло- і звукоізоляцій- них показників одночасно з покращенням естетики будівель. Технологію фальш-фасадів використовують як у новому будівництві, так і при рекон- струкції, причому монтажні роботи можуть проводитись у будь-яких клі- матичних умовах.

Характеристика і галузі використання деяких оздоблювальних матері- алів для екстер’єру наведені в додатку 15.

Для оздоблення фасадів також широко застосовують спеціальні роз- чини — штукатурки, які отримують на основі мінеральних (вапняні, це- ментні та силікатні) і полімерних в’яжучих речовин (гл. 7).

Вапняна штукатурка є декоративною, дешевою, гігієнічною завдяки антибактеріальним та протигрибковим властивостям. Вона є паропрони- кною і сприяє санації приміщень, знижуючи в них вологість. Однак при всій надійності та привабливості вапняні штукатурки, навіть модифіко- вані цементом, не рекомендується використовувати у місцях, які підда- ються дії вологи. Навіть якщо штукатурка при таких умовах не руйнуєть- ся, на поверхні майже завжди з’являються висоли.

468