у мікрооб’ємі, але ізотропними в об’ємі виробу); анізотропні матеріали, в яких волокна (пластини) орієнтовані у визначеному напрямку;

— за методами отримання (технологічними прийомами, що забезпе- чують кінцеву форму матеріалу): рідко- та твердофазні.

Рідкофазні методи — це імпрегнація (просочування) та спрямована кристалізація розплавів, а твердофазні — пресування, прокатування, екст- рузія, штампування, ковка, ущільнення вибухом або іншими динамічни- ми методами. Як методи отримання можна також виділити методи оса- дження (або напилення) та різні комбіновані способи.

Додатково композити на основі матриць, утворених за рахунок засто- сування різних видів в’яжучих систем, можна класифікувати як матеріа- ли, отримані на основі органічних та неорганічних в’яжучих систем і від- повідно розглядати як портландцементні, глиноземні, шлаколужні, полімерцементні, полімерні.

Використання цементу як матриці в композиційних матеріалах (бето- нах, розчинах) надає їм ряд переваг, серед яких: низька енергоємність ви- робництва (порівняно з металами); можливість набувати будь-яких форм (за рахунок віброформування, пресування або лиття бетонної суміші); технологічність (тобто простота виготовлення та можливість твердіння при нормальних умовах або в умовах тепловологої обробки і сушіння).

Незважаючи на зазначені переваги, ці матриці мають недоліки, пов’я- зані з їхніми фізико-хімічними характеристиками, в тому числі низьку міцність при розтягу та згині, крихкість.

Серед композиційних будівельних матеріалів останнього покоління найбільшу увагу фахівців привертають системи сухого будівництва на ос- нові гіпсокартону, бетони, отримані з використанням мікронаповнюва- чів, полімерно-цементні композити, бетонні полімерні композити та фіб- робетони.

2. Стандартизація будівельних матеріалів (уніфікація та типізація)

Принципи стандартизації, уніфікації та типізації виробів, що вико- ристовуються у будівництві, були притаманні архітектурному мистецт- ву ще з давніх часів. П’ять тисяч років тому при спорудженні піраміди Хеопса було застосовано більше 2 млн. кам’яних блоків, які мали певні «стандартизовані» розміри і попередньо виготовляли на каменоломнях. Стандартними також були і невипалені цеглини, які використовували в Єгипті.

38

Однотипні уніфіковані кам’яні блоки широко застовували при спору- дженні Афінського Акрополя. Еллінські майстри-архітектори ше у VII ст.

до н.е. розробили систему раціональних співвідношень між несучими та

несучими частинами будівлі, між колонами та перекриттями, що ле-

жать на них. Ця художньо осмислена система поєднання конструкційних

та декоративних елементів, що встановлювала необхідний порядок у спів- відношеннях частин будівлі, отримала назву ордера. Так виникли дорич- ний, іонічний та коринфський ордери.

При наведенні характеристики ордерів Марк Вітрувій Поліон викори- став умовну одиницю — модуль, що дорівнює нижньому діаметру колони.

Різні варіанти модульної системи були відомі будівельникам Стародав- нього Єгипту, Греції, Китаю та Середньої Азії. З іншого боку, розміри

кам`яного блока або цегли визначали розміри віконних та дверних про- гонів та ширину простінків; вони були своєрідним модулем, кратним

якому до нашого часу (до XXI ст.) залишалась товщина стіни, яка повин- навизначатись точними теплотехнічними розрахунками.

Стандартизація — це діяльність, яка спрямована на досягнення опти- мального ступеня впорядкування у будь-якій галузі завдяки встановлен- ню положень для всебічного та багатократного використання відносно реально існуючих потенційних завдань.

Стандартизація — це діяльність із встановлення норм, правил та харак- теристик задля забезпечення:

• безпеки продукції та послуг для навколишнього середовища, життя, здоров’я та майна;

• технічної інформації щодо сумісності, а також взаємозамінності про- дукції;

• якості продукції, робіт та послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки та технології;

• економії всіх видів ресурсів тощо.

Ця діяльність ведеться згідно з нормативними документами (стандар- тами), які можуть розроблятись на рівні державних, галузевих та вироб- ничих.

Стандарт — це нормативно-технічний документ, який затверджується компетентними органами і встановлює комплекс норм, правил щодо предмета стандартизації. В наш час усі основні будівельні матеріали та вироби стандартизовані.

Державні стандарти (ДСТ) розробляються на продукцію масового крупносерійного виробництва і є обов’язковими для застосування всіма підприємствами народного господарства країни.

39

Найбільш повними та всебічними є стандарти технічних вимог. Вони включають такі розділи: класифікація, технічні вимоги, правила прий- мання, методи випробування, маркування, транспортування та збережен- ня, гарантії виробника.

Стандарти підприємств встановлюють технологічні правила на напів- фабрикати та оснащення і є обов’язковими тільки для певного підприєм- ства. Готова продукція не може бути об’єктом стандартизації на підпри- ємстві.

У будівництві, крім системи стандартів, діє система нормативних до- кументів, об’єднаних у будівельні норми та правила (БНіП), обов’язкові для всіх організацій та підприємств.

Україна, як і інші країни світу, є членом ІСО (І БО). Це міжнародна ор- ганізація зі стандартизації, яка сприяє розробці та використанню міжна- родних стандартів в усіх галузях ділового життя. Робота ІСО базується на принципах, що включають максимально можливе збереження існуючих національних систем.

Стандарти розробляються технічними комітетами, шо включають експертів, які висуваються відповідними галузями господарства. Стан- дарт приймається, якщо його ухвалили 75% членів ІСО.

Координація геометричних розмірів будівельних матеріалів — це тіль- ки одна складова стандартизації. Друга її складова — це всебічна регламен- тація вимог до якості продукції, починаючи від якості сировинних мате- ріалів і закінчуючи якістю зведеного об’єкта.

Нормативні документи зі стандартизації поділяють на галузеві стандар- ти; технічні умови; стандарти підприємств і стандарти науково-технічних та інженерних об’єднань.

До державних стандартів України прирівняні державні будівельні но- рми (ДБН), а також державні класифікатори техніко-економічної та соці- альної інформації. Порядок та правила розробки і використання держав- них класифікаторів встановлює Державний комітет України зі стандар- тизації, метрології та сертифікації. Міжнародні, регіональні та націо- нальні стандарти інших країн використовуються в Україні згідно з між- народними договорами.

Існує спеціальна система стандартів на норми і правила проектування — єдина система конструкторської документації ( ЄСКД); система стандар- тів у галузі управління і забезпечення безпеки праці — система стандартів безпеки праці (ССБП).

Стандартизація та сертифікація, що забезпечені взаємопов’язаними методами і способами вимірювання, є невід’ємною складовою частиною

40