Глава 7. Неорганічні в'яжучі матеріали, будівельні розчини та бетони

Акустичні плити разом зі звукопоглинальним матеріалом укладають у гіпсовий футляр і встановлюють за допомогою дерев’яного або спеціаль- ного алюмінієвого каркаса (рис. 7.25, б).

Архітектурно-декоративні вироби та деталі — колони, капітелі, ніші, розетки, карнизи, тяги, кронштейни, елементи балюстрад тощо виготовля- ють із гіпсових в’яжучих чи з розчинових або бетонних сумішей на їх основі.

Формують вироби способом лиття у жорсткі чи гнучкі (силіконові, поліуретанові) форми; способом протягування на твердій і рівній поверх- ні за допомогою спеціального формоутворюючого шаблона; «викруткою» на верстатах типу токарних чи гончарного кругу, використовуючи змінні шаблони.

Вироби складної форми (капітелі, скульптурні композиції) виготов- ляють методом склеювання з окремих більш простих елементів.

Сухі декоративні штукатурки використовують при отриманні покриття стін у вигляді камінцевих і мозаїчних штукатурок, так званих «короїдів», об’ємних (ліпних), тонкошарових штукатурок (у тому числі фрески, ве- неціанські штукатурки), варіотропних систем та рідких шпалер.

Декоративні штукатурні покриття стін і стель створюють за рахунок використання барвників, наповнювачів (заповнювачів) різного виду, роз- міру та форми зерен, а також технологічного прийому нанесення і виду застосованого інструмента.

В інтер’єрі використовують «мозаїчні» штукатурки (рис. 7.17) — прозо- рі із зернами кольорових гірських порід, «камінцеві» (рис. 7.15), що ство- рюють зернисте непрозоре покриття, зазвичай білого кольору. Кольорові камінцеві покриття отримують додаванням пігменту безпосередньо перед нанесенням (розділи 7.4, 7.5).

На основі дрібнозернистої суміші з використанням мінеральної (це- ментної, вапняної, цементно-вапняної, силікату калію) або полімерної в’яжучої речовини отримують штукатурні рельєфні покриття, застосову- ючи певну техніку нанесення за допомогою спеціальних інструментів. Більш технологічними, стійкими до стирання та довговічними є полімер- ні декоративні штукатурки на основі водної дисперсії акрилових смол, які можна наносити на будь-які основи (фото 32, 33).

Покриття є гідрофобними і мають достатню міцність, а також високу декоративність. Особливістю таких штукатурок є висока пластичність та здатність до утворення рельєфу при використанні спеціальних інструмен- тів на поверхні стіни.

Додаванням до тонкозернистих сумішей заповнювача розміром до 2 мм у вигляді кварцевих обкатаних зерен і застосуванням певного інстру-

265

мента отримують штукатурки з назвою «короїд», що нагадують кору дере- ва, хвилі тощо (рис. 7.26).

Використанням штукатурної суміші на основі водоразбавленого акри- лового полімеру, дрібнодисперсного мармурового наповнювача та целю- лозних волокон отримують об’ємні (лепні) покриття, в тому числі і круп- норельєфні (при нанесенні у два шари) (рис. 7.27). На поверхню також наносять фарби, наприклад, перламутрові, а також віск.

266

Тонкошарові штукатурки — високопластичні тонкодисперсні матеріа- ли, що містять полімерцементні, акрилові, силікатні та силіконові скла- дові і наносять за допомогою різного інструмента (валика, шпателя, пенз- ля тощо) для створення покриття з високими декоративними власти- востями (рис. 7.28). Структурні покриття для внутрішніх робіт відрізня- ються широкою гамою кольорів та характеризуються високою міцністю, стійкістю до миття, можливістю здійснення фрагментарного ремонту.

Різновидом тонкошарових покриттів є венеціанські штукатурки — тонкодисперсні пластичні полімермісткі матеріали, які при нанесенні спеціальними методами (з підпресовкою) утворюють покриття, що до- зволяють імітувати поліровані поверхні гірських порід (граніту, мармуру тощо) або отримувати унікальний об’ємний малюнок. Вихідні суміші міс- тять як в’яжучу речовину гашене вапно та водну дисперсію акрилового полімеру, як наповнювач — мармуровий, гранітний, вапняковий, малахі- товий, оніксовий пил та природний або синтетичний пігмент. Основни- ми складовими кожного покриття є ґрунтовка, відповідна база і тонер. Тонер можна додавати і до першого, і до другого компонента, які подібні за складом, але відрізняються ступенем дисперсності та вмістом полімер- ної речовини. Ці покриття є довговічними, декоративними, але відрізня- ються високою трудомісткістю і вартістю (фото 34).

Фреска — це живопис кольоровими фарбами по мокрій вапняній шту- катурці з закріпленням воском через деякий час твердіння (5...7 діб) (гл. 16).

«Штучний мармур» — штучний камінь із полірованою поверхнею, ви- готовлений із мінеральних в’яжучих речовин із використанням заповню- вачів і барвників. За зовнішнім виглядом та текстурою поверхні штучний

267

мармур імітує гірські породи — мармур, малахіт, яшму, граніт. Колір його може бути білим, одно- та багатокольоровим, із текстурою у вигляді про- жилок, плям, орнаменту.

Широке розповсюдження техніки штучного мармуру отримала для оздоблення монументальних будівель у XIII ст, а пізніше — у XVII ст. для декорування великорозмірних поверхонь і форм складної конфігурації у стилі бароко. Прикладом використання такої техніки є оздоблення імпе- раторського палацу у Павловську (Росія) (рис. 7.29).

Отримують штучний мармур загладжуванням бруском або прасуванням, для його виготовлення використовують як в’яжучі портландцемент, гіпс, вапно, як заповнювачі — пісок, гравій, щебінь, а також як наповнювачі крихту та муку з гірських порід, як барвники — охру, сурик, мумію, умб- ру, ультрамарин, сажу. Додатковими матеріалами є клеї, мило, віск, бен- зин, скипидар, тальк, шліфувальні та полірувальні абразиви для надання дзеркального блиску поверхні. Перший метод (загладжування бруском) придатний не тільки для оздоблення поверхні (бетонної, цегляної, де- рев’яної), але й для отримання виробів, наприклад, у вигляді плиток роз- мірами 400x800 мм, товщиною 18...20 мм.

Штучний мармур за другим способом (прасування) використовують для створення тонкошарового покриття. Його виготовляють із високоякіс- ної вапняної штукатурки з додаванням спеціальної емульсії, причому дзеркальний блиск отримують за допомогою гарячих прасочок, а рисунок —

за допомогою нанесення кольорових вапняно-мильних емульсій по глад- кій поверхні штукатурки.

Застосовують штучний мармур для внутрішнього оздоблення стін, пе- регородок, колон, пілястр, архітектурних деталей (карнизів, поясків, фі- льонок, ваз, тумб, балясин, капітелей), а також і для зовнішнього оздоб- лення в місцях, захищених від атмосферних впливів — лоджіях, галереях. Основними перевагами такого матеріалу є можливість покриття повер- хонь (бетонних, кам’яних, дерев’яних), будь-якої конфігурації та розмірів із отриманням рисунків і забарвлення широкої кольорової гами. Причому такий матеріал на відміну від природного каменю характеризується мен- шою теплопровідністю, тобто є «теплим». Останнім часом штучний мар- мур використовують в основному для реставраційних робіт та відновлен- ня втрачених пам’яток архітектури внаслідок значної вартості вихідних матеріалів та складності технології.

Крім гіпсових в’яжучих речовин і портландцементу, для оздоблення інтер’єру широко використовують магнезіальні в’яжучі.

Фіброліт — це матеріал, виготовлений із деревної вовни чи стружки, зв’язаної магнезіальними в’яжучими композиціями на основі розчину хлориду магнію (гл. 8). Суміш пресують у формах і висушують при темпе- ратурі 150...200°С.

Використовують фібролітові плити як акустичні або теплоізоляційні вироби для утеплення стін, підлог, покриттів, для заповнення багатоша- рових стін, перегородок, перекриттів каркасних будівель. Середня густи- на теплоізоляційного фіброліту становить 300....350 кг/м³, акустичного —

З50...400кг/м³, конструкційно-теплоізоляційного — 400...500кг/м³; мате- ріал є неводостійким, тому його потрібно захищати від зволоження; теп- лопровідність у сухому стані дорівнює 0,10...0,15 Вт/(м-К).

Фібролітову фанеру використовують як «суху штукатурку» і виготов- ляють на основі суміші деревної вовни чи стружки та магнезіальних в’яжучих композицій.

Ксилоліт одержують внаслідок твердіння суміші тирси, магнезіальної в’яжучої речовини та розчину хлориду магнію. Отриману масу викорис- товують для влаштування підлог чи для виготовлення плит, у тому числі облицювальних (гл. 8).

Ксилолітові плити виготовляють пресуванням гарячої ксилолітової маси при тиску до 30 МПа. їх роблять двошаровими: нижній шар більш пористий, верхній — щільний. Середня густина плит 1500... 1600 кг/м³, міцність при стиску 85 МПа, а при згині — 48 МПа. Застосовують ксило- літові плити для влаштування підлог та опорядження стін.

269

Ксилолітові підлоги поряд із низьким коефіцієнтом теплопровідності і зносостійкістю мають декоративний вигляд, добре забарвлюються. Зав- дяки високій міцності та незначній стираності ці підлоги можна застосо- вувати у промисловому, житловому і цивільному будівництві: на тексти- льних фабриках, харчових та виноробних виробництвах; у приміщеннях з інтенсивним рухом — вестибюлях клубів, кінотеатрів, їдалень, у коридо- рах шкіл, дитячих садків, лікарень. Особливо ефективно застосовувати ксилолітові підлоги у вибухонебезпечних приміщеннях, де потрібні анти- статичні підлоги.

Ксилолітові підлоги за своїми властивостями наближаються до де- рев’яних, їм притаманна властивість «дихати», яка обумовлює комфорт- ність у приміщенні завдяки регулюванню відносної вологості повітря. На відміну від дерев’яних підлог, ксилолітові мають ряд переваг: вони неспа- лимі (витримують температуру до 1000°С); мають високу адгезію до будь- якої основи, а також до різних лаків і фарб; відрізняються низькою сти- раністю. Ці підлоги не пліснявіють та не гниють, перешкоджають появі шкідливих мікроорганізмів.

Розробкою останніх часів є магнезитові плити, які складається з маг- незіальної в’яжучої речовини і хлориду магнію, скляного волокна, перлі- ту, деревної тирси, інколи — армувальної скляної сітки (рис. 7.30, а, б). Поверхню таких листів покривають або декоративним папером, або плів- кою ПВХ. Цей листовий матеріал довжиною 1830...2440 мм, шириною

915. . 1220 мм і товщиною 3...20 мм є негорючим, його міцність при згині становить 16 МПа, коефіцієнт теплопровідності — 0,14 Вт/(м К), коефі- цієнт звукоізоляції — 44...47 дБ. Матеріал має широкий спектр викорис- тання: для облицювання внутрішніх стін і перегородок, стін у вологих приміщеннях, підвісних стель, відкосів вікон, дверних і меблевих поло- тен, щитів опалубки.

270

Декоративні бетонні суміші використовують для влаштування підлог, а також для отримання виробів (стільники, барні стійки, парапети, підві- коння, відкоси, балясини), які можуть бути застосовані для оформлення інтер’єру приміщення. В останньому випадку більш придатним є поліро- ваний різнокольоровий бетон на основі білого портландцементу М700, ор- ганічних пігментів, поліпропіленової фібри та мінеральних заповнювачів.

Традиційною є технологія отримання декоративних монолітних бетон- них підлог «терацо», що передбачає використання кольорового цементу, виготовленого на основі білого або розбіленого сірого цементу (з додаван- ням білої кам’яної муки), а також кольорових заповнювачів (мармуру, гра- ніту, базальту, лабрадориту). Після затвердіння бетон піддають шліфуван- ню, поліруванню із використанням воскових паст. Такі підлоги відріз- няються високою міцністю, низькою стираністю, декоративністю.

Бетон з неофактуреною поверхнею набуває все більше використовують при виконанні оздоблювальних робіт (рис. 7.31, а). Неофактурені поверх- ні придатні для таких конструкцій, як колони, балки, стіни, перекриття, причому часто із залученням спеціально підготовленої щитової опалубки (нестругана дощана, стругана, повністю гладка із спеціальними щитами, що дозволяє не застосовувати в подальшому штукатурку, але може ство- рювати на стиках щитів ритмічний малюнок). Для отримання фактурної поверхні також використовують джутову тканину, натягнуту на дерев’яну опалубку (рис. 7.31, б).

271