(за рахунок заломлення акустичних хвиль). Крім того, ці решітки сприяють вентиляції конструкцій при провітрюванні або кондиціюванні. Вони не зби- рають пил, не накопичують статичний заряд і є пожежобезпечними.

Сучасний інтер’єр передбачає широке використання металевих кон- струкцій для створення дверних та віконних систем.

Конструкція вхідної двері складається із дверного стального каркаса, на спеціапьних петлях якого прикріплене полотно двері у вигляді двох стачьних листів товщиною до 3 мм, простір між якими заповнено звуко- і теплоізоляційними матеріалами (наприклад, мінеральною ватою).

Алюмінієві двері використовують для внутрішнього оздоблення при- міщень, наприклад, в офісах та адміністративних будівлях. Рамну кон- струкцію виготовляють із екструзійних алюмінієвих профілів, а полотна дверей можуть мати різну кольорову палітру. Значна площа скління за- безпечує природне освітлення і комфорт приміщень.

Віконні блоки представлені зазвичай світлопрозорими конструкціями та містять, крім вікон, також коробку, елементи стулок, жалюзі, ставні, ролети, виготовлені з алюмінієвих сплавів. У сучасному будівництві по- ширеним елементом декорування будівель є вітраж, дія створення якого використовують оправу із міді, свинцю, латуні та інших металів, але су- часним рішенням є вітражі із використанням алюмінієвого профілю.

Слід також враховувати широке використання металевої фурнітури і допоміжних елементів декору, наприклад, ручки на дверях та вікнах, ме- тизи, карнизи для штор, утримувачі світильників, бра на кронштейнах, торшери, підсвічники.

Металеві деталі та фурнітуру для створення інтер’єру виготовляють із міді, бронзи, латуні та алюмінію. Із металу також роблять сучасні витвори художнього кування і художнього литва. В інтер’єрах та екстер’єрах гро- мадських та житлових будівель художні вироби з металу використовують у вигляді огорож балконів, лоджій, сходів, камінів, а також художніх мета- левих решіток.

7. Переваги та недоліки металевих матеріалів і виробів

1. Металеві сплави та вироби на їх основі відрізняються твердістю, тугоплавкістю і пластичністю (здатністю до кування). Внаслідок однорід- ності структури такі матеріали придатні для виготовлення високопадій- них несучих конструкцій для будівель та споруд, у тому числі складної конфігурації — ферм, арок, рам, склепіння, куполів, каркасів, башт, а та- кож легких огороджувальних конструкцій.

202

2. Легке формоутворення і декоративність (характерний блиск і певна фактура) дозволяють використовувати метали для отримання різноманіт- них малих архітектурних форм, фонтанів, скульптур, світильників, вулич- них меблів, парканів тощо.

3. Сплави кольорових металів мідних, алюмінієвих, цинково-титано- вих) не піддаються корозії, мають підвищену пластичність і тому їх засто- совують у вигляді металочерепиці та профнастилу для влаштування по- крівель і систем водостоків.

4. Екологічність: усі матеріали, які використовують при виготовленні металевих конструкцій та виробів, не створюють загрози навколишньому середовищу. Такі матеріали можна застосовувати багаторазово, перероб- ляючи на кожному етапі в інші різновиди. Вони не поглинають хімічні і не виділяють небезпечні речовини в атмосферу; є гіпоалергенними, а по- вітря в приміщеннях, де використовують металеві вироби, безпечне для людей, що хворіють на астму та мають алергію на хімікати.

5. Металеві матеріали і вироби характеризуються високою тепло- та електропровідністю. Такі властивості можуть бути використані при орга- нізації систем електропостачання й опалення будівель. Крім того, блис- куча поверхня металевих виробів використовується для влаштування від- бивної теплоізоляції будівель при зведенні жорстких та довговічних ого- роджувальних конструкцій.

6. Індустріальність і технологічність: виготовлення та монтаж метале- вих конструкцій здійснюється спеціальними підприємствами із викорис- танням високопотужної техніки. Висока швидкість монтажу досягається завдяки простоті з’єднання елементів.

7. Недоліками більшості металевих матеріалів є низькі вогнестійкість і термостійкість та здатність до корозії, що вимагає спеціальних засобів для їх захисту (введення легуючих елементів, покриття захисними плів- ками (лаки, фарби тощо).

203

Перші штучні в’яжучі речовини — гіпсові та вапняні в складі будівель- них розчинів — використовували в Єгипті, Індії, Китаї ще за 2500-3000 років до н.е. З часом для підвищення водостійкості вапняних розчинів стали додавати тонкомелені пуцоланові добавки (випалену глину, бій це- гли або вулканічні породи).

Історія бетону нерозривно зв’язана з історією цементу. Найстародав- ніший бетон, що відноситься до 5600 р. до н.е., археологи знайшли па бе- резі Дунаю у поселенні Лапінські Вир (Сербія), де з нього була зроблена підлога завтовшки 25 см.

Перегляд історичних пам’яток показує, що найбільшого поширення будівництво з бетону мало місце у Стародавньому Римі. Римський бетон найчастіше називали «опус цементум». Римляни перейняли досвід зве- дення конструкцій із бетону у етрусків, греків і вдосконалили технологію бетону, який із І ст. до н.е. стає одним із основних конструкційних буді- вельних матеріалів. У цей час зводять перші великі громадські будівлі з монолітними бетонними стінами та фундаментами — театри у Помпеях та Римі (наприклад, відомий театр Марцела (рис. 7.1) — 17 р. до н.е.).

У 90-х роках І ст. н.е. було відкрито Колізей (рис. 1.14), побудовані тер- ми та тріумфальна арка перемог Тита. В той же час архітектором Рабірієм зведено величезний палац на Палатині, склепіння якого складаються із цегляного каркаса, заповненого бетоном (рис. 7.2).

З II ст. н.е. розширюється будівництво інженерних споруд із бетону, але особливе місце займає будівництво громадських і житлових будинків, окрема увага приділяється зведенню 3-х та 4-хповерхових будинків. У 123 р. в Римі побудовано Пантеон (рис. 1.15), діаметр бетонного купола якого склав 43 м. Це перекриття залишалось неперевершеним майже до XIX ст.

Створення гідравлічних в’яжучих речовин (портландцементу та його аналогів) припадає на XVIII ст. Відкриття цих матеріалів сприяло розвит- ку не тільки будівництва, але й усіх галузей промисловості.

204