ристовують при виробництві декоративних елементів (бордюрів, декору, вставок), які виготовляють на основі фонової плитки, що була випалена один або два рази. Іноді декоративне випалювання називають третім, але це умовно: кількість випалювань виробу залежить від складності орнаменту та складу використаних матеріалів.

1. Види декорування керамічних матеріалів

Естетичні властивості керамічних матеріалів, як і інших будівельних матеріалів, зумовлені їх формою, розмірами, пропорціями, кольором, ри- сунком, текстурою та фактурою поверхні.

Декоративне оздоблення керамічних виробів може бути виконане та­кими способами:

• звичайним випалюванням глини, що містить різну кількість оксидів заліза;

• введенням пігментів при переробні глинистої сировини;

• механічною обробкою поверхні виробу;

• покриттям поверхні виробу кольоровими глазурями із наступним випалюванням;

• покриттям поверхні виробу ангобами;

• металізацією поверхні виробу із наступним відновленням металу в процесі випалювання або напиленням металу на неглазуровані керамічні

вироби.

Більшість глин містить оксиди заліза, які надають керамічним виро-

бам після випалювання різні відтінки червоного кольору. Додаванням мі- неральних барвників до глиняної маси із світловипалюваних глин отри- мують керамічні вироби різних кольорів і відтінків. Наприклад, неглазу- ровані кольорові плитки для підлог отримують із природно забарвлених глин та глин із додаванням барвників (оксидів кобальту, титану, хрому, редоксайду) в кількості 0,5...10%. При наявності в глинах вапнякових включень вироби набувають світло-коричневих та бежевих тонів. Червоні колльори отримують введенням оксидів феруму, коричневі — марганцевих руд, сірі — хромистих. При вмісті оксидів феруму до 0,8% вироби набува- ють білого кольору; 0,8...2,7% — колір виробу змінюється від чисто білого до молочного; 2,7...4,2% — від світло-жовтого до темно-жовтого; при 5,5% — вироби стають світло-червоними; а при 8,5... 10% — колір плавно переходить від яскраво-червоного до темно-червоного. При випалюванні в ріхних середовищах вироби також можуть набувати: червоного кольору — в окислювальному середовищі, сірого та навіть чорного — у відновлюваль-

105

ному. При випалюванні кераміки в атмосфері вуглеводнів, наприклад, при спалюванні смолистих хвойних порід, можна отримати керамічні ви- роби сріблясто-чорних тонів. Цей колір пов’язаний з утворенням графіту внаслідок розкладання вуглеводнів на гарячій керамічній поверхні. Такий прийом у давні часи використовували українські гончарі при виготовлен- ні чорного неглазурованого посуду, відомого як гаварецька кераміка.

Рельєфний рисунок отримують обробкою лицьової поверхні керамічних стінових матеріалів у процесі формування (спеціальними валиками, щіт- ками, гребінками та горизонтальними струнами) або після нього (інколи використовують різьблення по висушеному виробу для виконання візе- рунка).

Існує також спосіблощіння — декорування виробів поліруванням поверх- ні до випалювання (деревиною, каменем, металом) або виробу після ви- палювання (шліфування та полірування абразивами).

Керамічні стінові матеріали оздоблюють методом торкретування су- хою мінеральною крихтою. Остання наноситься під тиском на лицьову поверхню глиняного бруса, утворюючи оригінальну зернисту фактуру ви- робу. Для торкретування використовують кварцовий пісок, шамот, бій скла, фриту (розмелене попередньо зварене скло), відходи виробництва фарфору та фаянсу, керамічних плиток.

Двошарове формування дозволяє отримати кольоровий лицьовий шар на керамічних стінових матеріалах за рахунок одночасного подавання у фор- мувальний пристрій двох видів глиняних мас. Одна з них зазвичай пред- ставлена кольоровою глиною без добавки або з добавкою природних барв- ників і пігментів. Крім указаних компонентів, до складу кольорової маси входить кварцовий пісок. Вміст глини зазвичай становить не менше 50%, піску — не менше 27%.

Декоративний шар із матовим або глянсовим блиском на поверхні ке- рамічних виробів досягається покриттям їх ангобами, глазурями (полива- ми), керамічними фарбами, металізацією під час випалювання виробу (часто повторного).

Ангоб — матове керамічне покриття товщиною 0,1...0,4 мм, яке нано- сять на лицьову поверхню відформованого виробу у вигляді тонкодисперс- ної суспензії, що складається переважно із білих або кольорових глин. Ангоб при випалюванні не розплавляється і надає виробу матової поверх- ні. Ангобування застосовують у виробництві лицьової цегли, при цьому ангоб наносять методом розпилювання на поверхні глиняного бруса.

Ангоби поділяють на глинопіщані, флюсові та «античні лаки». Глино- піщані ангоби містять зазвичай глину, пісок та інколи в невеликій кілько-

106

сті крейду. До складу флюсових ангобів крім глини та піску, вводять ре- човини, які знижують температуру випалювання, сприяють ущільненню та спіканню. «Античні лаки» відрізняються від глинопіщаних добавкою Фарбувальних оксидів. Ангобні покриття повинні бути однотонними, мо- розостійкими (більше 25 циклів), на них не повинно бути волосяних трі- щин (пеку), відколів, здуття, патьоків.

Глазур (полива) — скловидне покриття (глянсове або матове, глухе або прозоре) товщиною 0,1...0,5 мм, яке наносять на поверхню керамічного виробу і закріплюють випалюванням. Крім поліпшення декоративних властивостей, глазур знижує водопроникність, підвищує міцність та атмо- сферостійкість керамічних виробів. Основні компоненти глазурі: кварц, польовий шпат, каолін, солі лужних і лужноземельних металів.

Глазурі бувають прозорі та глухі (емалі), безбарвні і забарвлені, глян- сові та матові, тугоплавкі і легкоплавкі. Склад глазурі підбирають так, щоб температура її плавлення була близькою до температури спікання че- репка і щоб вона мала однаковий із ним коефіцієнт термічного розши- рення.

За способом приготування глазурі поділяють на сирі (иефритовані) та сплавлені (фритовані). Нефритована глазур утворює склоподібну плівку на виробі під час випалювання. Фритоваиу глазур отримують у вигляді по- рошкуку, утвореного розмелюванням заздалегідь звареного скла. Нсфрито- вані глазурі використовують для декорування виробів із напівфарфорових та фарфорових мас, а фритовані — для виробів із фаянсових мас.

Глазурі у вигляді тонкодисперсної водної суспензії наносять занурен- ням поливанням або пульверизацією на попередньо випалені або добре висушені вироби. Вироби вбирають вологу, а тверда речовина глазурі від- кладається на поверхні щільним шаром, який при випалюванні розплав- ляється на ній у вигляді тонкої склоподібної плівки.

Люстр — вид глазурі із перламутровим переливом (кольоровим або безбарвним). Ефект досягається випалюванням нанесеного на поверхню глазурі смоляного мила (резинату), внаслідок чого утворюється тонка ндглазурна плівка, яка заломлює промені світла.

Керамічні фарби — суміші термостійких барвників із легкоплавкими стеклами. Барвниками в них є природні або штучні пігменти різного ко- льору.. (наприклад, графіт — сірий, оксид феруму — коричневий, оксид хрому— зелений, оксид кобальту — синій).

Керамічні фарби бувають надглазурні і підглазурні; надгаазурні — це суміш пігментів із флюсами (легкоплавкими стеклами), а підглазурні — суміш пігментів із глазур’ю. Колір та інтенсивність забарвлення виробів

107