Готичний стиль

Характерними особливостями готичного стилю є:

символіко-алегоричний тип відображення дійсності, верховенство архітектури в системі мистецтв; культове призначення мистецтва;

релігійна тематика (співвіднесення з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами) й водночас інтерес до людських почуттів,

повернення до індивідуальності.

Визначальні риси готичної архітектури:

* міські архітектурні ансамблі (культові та світські будівлі, площі, мости, колодязі);

• криті галереї довкола центральних міських площ;

• вузькі фасади дво- або триповерхових житлових будинків з високими фронтонами;

• фортечні мури з прикрашеними в'їзними вежами довкола замків королів і феодалів;

• гостроверхі собори зі стрілчастими склепіннями, великою кількістю арок, вікон і галерей.

Для готичного живопису характерні витонченість і багато- фігурність зображень, наявність орнаментів, елементів пейзажу та натюрморту.

• Сюжети живопису - історичні події, трудові процеси селян і ремісників, літературні мотиви, релігійні сцени.

• Характерними рисами готичного інтер’єру с вишуканість форм і декору, вдале поєднання матеріалів, кольорів та стильова єдність в оформленні внутрішнього простору будівлі.

• d-поміж кольорів переважали червоний, жовтии, синіи, ко-

• ричневии; поширеними були золотавий, сріблястий.

Основні різновиди готичного живопису: монументальний живопис, іконопис, вітраж.

Театр готичного стилю Типи театрів: майданний, театр фарсу.

• У театральному мистецтві популярними жанрами стали: містерія, фарси, міраклі, мораліте.. Універсальний жанр — містерія (XV—XVI ст.) виросла з так званих "мімічних містерій" — міських процесій на честь релігійних свят Книжкова мініатюра

Розквіт книги, книжкового мистецтва, поява світських книг (романи, повчальні християнські історії, байки і тощо). З богослужбових книг - часослови й псалтирі. Мотиви орнаменту книжкової мініатюри - рослинні та геометричні, готичні розетки, трилисники і квадрифолії Музичне мистецтво готичного стилю - переважно духовна музика (духовні гімни), творчість співаків — трубадурів, провансальські поети-співаки XI- XIII ст., які співали про лицарське (куртуазне) кохання.

Стиль Ренесанс

Відродження або Ренесанс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Характерні ознаки культури Ренесансу: світський, нецерковний

характер культури; відродження інтересу до античної культурної спадщини, створення людської естетично-художньої спрямованості культури, пвернення до античної філософії, поява теорії «подвійної істини» - права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування, переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Головним досягнення стилю Ренесансу звернення до гуманізму яка являла собою прогресивна течія західноєвропейської культури епохи, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Визначальними рисами ренесансної архітектури є:

• звернення до форм античного зодчества;

• використання симетріі, прав вільних пропорцій, упорядкованих складових частин (колон, півколових арок, ніш, півсферних куполів);

• повернення до системи ордерів.

Скульптура Ренесансу — один з найважливіших жанрів мистецтва Відродження, що досяг у цей час розквіту. Основним центром розвитку жанру була Італія, головним мотивом — орієнтація на античні зразки і милування людською особистістю.

У скульптурі епохи Ренесансу простежувалось прагнення

майстрів творити за законами перспективи та пропорцій, повернення до давньоримських джерел, застосування нових матеріа-

лів: глазурованої поліхромної кераміки, глазурованої теракоти тощо.

До видатних скульпторів цісї доби відносять Лоренцо Гібер- ті, Донателло, Нанні ді Банко, Лужу делла Роббіа, Мікеланджело Бу он ар роті та інших.

Кватроченто (італ. quattrocento, тобто «чотириста», «чотирихсоті роки») — мистецький термін для позначення мистецтва Італії у XV столітті. Охоплює часовий термін приблизно у 100 років (1400-1499), але в творчості деяких майстрів протримався довше за 1499 рік і співіснував з добою так званого Високого Відродження.

Ренесансному живопису притаманні значущість реального бачення світу, написання картин з натури, поступова відмова від середньовічних канонів. Наприклад, умовність і площинність середньовічного живопису змінюються на пряму перспективу (відчуття простору, глибини в картині) та об'ємність зображень завдяки техніці світлотіні. Зображення людини відповідає правильним анатомічним пропорціям, відроджується інтерес до краси людського тіла.

Види живопису Ренесансу: станковий, фресковий,

Імена видатних живописців: Велику роль у становленні і розвитку живопису відіграла творчість С. Боттічеллі, Мазаччо, Фра Б. Анжеліко, Ф. Ліппі, Д. Гірландайо, П. делла Франческа, П. Перуджіно, А. да Мессіна, Дж. Белліні та ін. Вершиною Високого Відродження є творчість Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті.

Теми картин: світські та релігійні сюжети, образів реального світу, втілення конкретних земних почуттів та емоцій людини

Техніка живопису Ренесансу

Сфумато (італ. sfumato — затушований, буквально — той що зникає як дим) — в живописі пом'якшення контурів фігур і предметів, яке дозволяє передати повітря, що закутує їх.

Спосіб сфумато розробив Леонардо да Вінчі в теорії і художній практиці.

Жанри живопису

Портрет — зображення людини або групи людей

Пейзаж — зображення природи, міста, архітектурного комплексу; марина — зображення морського пейзажу

Побутовий — зображення побуту людей (праці, відпочинку, особистого й суспільного життя).

Побутові сцени відображають життя людей у різних епохах.

Історичний — зображення історичних подій

Міфологічний — зображення міфологічних героїв і сюжетів

Релігійний — зображення Богів, святих, релігійних сюжетів

Музичне мистецтво Ренесансу представляє основні види: духовна музика

із поліфонічним стилем (меса, мотет, гімн), професійна музика: із гомофонно-гармонічним стилем (зародження опери, балету), світська музика (мадригали, пісні, канцони), народна музика - побутові танці.