Позааудиторна самостійна робота № 1

ТЕМА «Питання деонтології серед медичного персоналу при роботі з дерматовенерологічними хворими»

ПЛАН:

1. Психологічні особливості пацієнтів з шкірними та венеричними хворобами

Додаток

2. Принципи деонтології при роботі з дерматовенерологічними пацієнтами.

Л.С.Новосад,Р.В.Лабінський «Шкірні та венеричні хвороби»ст. 21-22

Час виконання: 2 години

Мета роботи:

Внаслідок виконання самостійної роботи студент повинен сформувати уявлення про деонтологічні аспекти при роботі з дерматовенерологічними пацієнтами

Методичні рекомендації:

• Вивчаючи перше питання(див.план),зверніть увагу на психологічні особливості реагування нахворобу ;

• Вивчаючи друге питання(див.план)ознайомтеся з основними деонтологічними принципами роботи з дерматовенерологічними пацієнтами

Матеріали для самоконтролю:

А. Запитання:

1. Які типи реагування на хворобу Ви знаєте?

2. Охарактеризуйте типи реагування на хворобу,які входять до першого блоку?

3. Охарактеризуйте типи реагування на хворобу,які входять до другого блоку?

4. Охарактеризуйте типи реагування на хворобу,які входять до третього блоку?

5. Психологічні особливості дерматовенерологічних пацієнтів?

6. Деонтологічні особливості роботи?

7. Що таке лікарська таємниця?

Л.С.Новосад,Р.В.Лабінський «Шкірні та венеричні хвороби»ст.21-23,додаток

Додаток:

Типи психологічного реагування на хворобу

На основі оцінки впливу трьох факторів А. Є. Личко і Н. Я. Іванов розробили типологію психологічного реагування на хворобу. Типи об’єднані по блоках.

Перший блок типології включає типи ставлення до хвороби, при яких соціальна адаптація суттєво не порушується. Це гармонічний, ергопатичний та анозогнозичний типи.

У другий і третій блоки входять типи реагування на хворобу, які через захворювання характеризуються наявністю психічної дезадаптації.

Другий блок типології реагування на хворобу включає типи реагування переважно з інтрапсихічною спрямованістю: тривожний, іпохондричний, неврастенічний, меланхолічний і апатичний. Особливістю даної групи є те, що емоційно-афективна сфера відношень у хворих з цими типами реагування клінічно проявляється в дезадаптивній поведінці: реакції за типом дратівливої слабості, тривожності, пригніченого стану, «поринання» в хворобу, відмови від боротьби – «капітуляція» перед хворобою і т. д.

Третій блок включає типи реагування з інтерпсихічною спрямованістю. В цей блок входять типи з таким сенсибілізованим ставленням до хвороби, яке в найбільшому ступені залежить від преморбідних особливостей особистості: сенситивний, егоцентричний, паранояльний і дисфоричний. Хворі з цими типами ставлення до хвороби при різних емоційно-афективних реакціях характеризуються дезадаптивною поведінкою, яка призводить до порушення їх соціального функціонування.

Типи психологічного реагування на захворювання за А. Є. Личко (цитуємо за В. Д. Менделєвичем «Клінічна і медична психологія». – М.: Мед-Пресс-інформ, 2002. – С. 232–237).

«Гармонійний. Твереза оцінка свого стану без схильності перебільшення його тяжкості й без підґрунтя бачити все в похмурому вигляді, але без недооцінки тяжкості хвороби. Прагнення у всьому активно сприяти успіху лікування. Небажання обтяжувати інших тягарем догляду за собою. У випадках неспрятливого прогнозу в плані інвалідизації – переведення інтересів на ті області життя, які залишаються доступними хворому. За несприятливого прогнозу – зосередження уваги, турботи, інтересів на долі близьких, своєї справи.

Тривожний. Безперебійне занепокоєння і підозрілість відносно несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності і навіть небезпечного лікування. Пошук нових способів лікування, потреба додаткової інформації про хворобу, можливі ускладнення, методи терапії, безперервний пошук «авторитетів». На відміну від іпохондрії більше цікавлять об’єктивні дані про хворобу (пошуки аналізів, висновків спеціалістів), ніж особистісні відчуття. В зв’язку з цим віддають перевагу слухати висловлювання інших, ніж без кінця пред’являти свої скарги. Настрій передусім тривожний, пригнічений – внаслідок такої тривоги.Тривожний тип психічного реагування на хворобу є одним із типових.

Іпохондричний. Зосередження на суб’єктивних хворобливих та інших неприємних відчуттях. Прагнення постійно розповідати про них оточуючим людям. На їх основі перебільшення дійсних і вишукування неіснуючих хвороб і страждань. Перебільшення побічної дії ліків. Поєднання бажання лікуватись з невірою в успіх, вимагання ретельного обстеження і страх шкоди й болючості процедур.Пацієнт з іпохондричним типом реагування схильний до егоцентризму. Він не може стримуватися при бесіді з будь-якою людиною й звертає увагу співбесідника не незвичність і тяжкість хворобливих ознак. Іпохондрик відчуває полегшення, якщо співбесідник ставиться до нього доброзичливо й співчутливо. Крім цього, при такому типі реагування з’являється схильність до деталізації свого самопочуття при описуванні його лікарям та іншим слухачам. Мотивом подібного викладення особистісних скарг є страх випустити що-небудь важливе, суттєве для розуміння спеціалістом його стану і правильної діагностики. Негативну реакцію іпохондрика викликає недовіра до його скарг з боку оточуючих людей, їх докори в симуляції і перебільшенні тяжкості розладів з метою мати з цього вигоду.

Меланхолічний. Пригніченість хворобою, зневіра у видужання, в можливе покращання, в ефект лікування. Активні депресивні вислови дуже близькі до суїцидальних думок. Зневіра в успіху лікування навіть за сприятливих об’єктивних даних.Меланхолічний, або депресивний тип реагування на хворобу часто обумовлений тим, що у пацієнта має місце негативна інформація про вилікування від недуги. Часто він зустрічається у медичних працівників у силу їх різноманітних знань, отриманих у процесі навчання і практики.

Апатичний. Повна байдужість до своєї долі, до виходу з хвороби, до результатів лікування. Пасивне підкорення процедурам і лікуванню при настирливому спонуканню зі сторони. Втрата інтересу до всього, що раніше хвилювало.

Неврастенічний. Поведінка за типом «дратівливої слабкості». Спалахи роздратування, особливо при болю, неприємних відчуттях, невдачах лікування, несприятливих даних обстеження. Роздратування часто виливається на першого, хто стрінеться, і завершується часто покаянням і сльозами. Нетерпимість до больових відчуттів. Нездатність чекати полегшення. В майбутньому – покаяння за турбування і невитриманість.Неврастенічний (правильніше – астенічний) тип реагування є найбільш поширеною і неспецифічною відповіддю організму й особистості на захворювання

Обсесивно-фобічний. Тривожна підозрілість передусім торкається побоювань не реальних, а малоймовірних ускладнень хвороби, невдач лікування, а також можливих (але малообґрунтованих) невдач у житті, роботі, сімейній ситуації в зв’язку з хворобою. Уявлювані побоювання хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від тривоги стають прикмети та ритуали.

При обсесивно-фобічному реагуванні на хворобу домінуючими є нав’язливі думки, побоювання і, особливо, ритуали. Пацієнт робиться забобонним. Він надає особливого значення дрібницям, що перетворюються для нього в своєрідні символи (наприклад, розцінює шанси свого вилікування в залежності від того, в якому порядку ввійдуть до його палати лікар і медична сестра; від того, тролейбус якого маршруту підійде до зупинки раніше). Невротичні ритуали пов’язані з підвищеною тривожністю пацієнта і спрямовані на захист від них.

Сенситивний. Надзвичайна заклопотаність можливим несприятливим враженням, яке можуть здійснити на оточуючих людей відомості про свою хворобу. Побоювання, що оточуючі стануть уникати, вважати неповноцінним, зневажливо ставитися, розпускати плітки або негативні відомості про причину й природу хвороби. Страх стати тягарем для близьких через хворобу й недоброзичливе ставлення з їх сторони в зв’язку з цим.

Егоцентричний. «Занурення у хворобу», виставляння напоказ близьким і оточуючим своїх страждань і переживань з метою повністю оволодіти їх увагою. Вимагання виключної турботи – всі повинні забути й залишити все і турбуватися тільки про хворого. Розмови навколишніх людей швидко переводяться «на себе». В інших людях, також вимагаючи уваги й турботи, бачать тільки «конкурентів» і ставляться до них неприязно. Постійно бажають показати свій особливий стан, свою винятковість стосовно хвороби.Егоцентричний тип реагування інколи називають істеричним, бо основним мотивом поведінки людини стає притягнення до своєї персони уваги оточуючих. «Поринання у хворобу» часто використовується ними для докору і шантажу оточуючих людей. Скарги описуються хворими дуже яскраво й супроводжуються манерною жестикуляцією та вираженою мімікою. Емоції пацієнта мають гротескний характер.

Ейфорійний. Необґрунтовано підвищений настрій, часто награний. Зневага, легковажне ставлення до хвороби і лікування. Надія на те, що «само собою все минеться». Бажання отримати від життя все, не дивлячись на хворобу. Легкість порушення режиму, хоч ці порушення можуть несприятливо відбитись на перебігу хвороби.

Ейфорійний тип відображає безпечність людини у ставленны до особистого здоров’я. Вона стає награно веселою, балакучою, метушливою. Подібне реагування може мати захисний характер або відображати характерологічні особливості.

Анозогнозичний. Активне відкидання думок про хворобу, про можливі її наслідки. Невизнання себе хворим. Відкидання очевидного в проявах хвороби, приписування його випадковим обставинам або іншим несерйозним захворюванням. Відмова від обстеження і лікування. Бажання «обійтись своїми засобами». Активне невизнання себе хворим зустрічається, наприклад, при алкоголізмі, тому що сприяє ухилянню від лікування.

Ергопатичний. «Вихід від хвороби в роботу». Навіть при вираженій тяжкості хвороби і стражданнях намагаються будь що продовжувати роботу. Трудяться з завзяттям, із ще більшою старанністю, ніж до хвороби, праці віддають весь час, намагаються лікуватися й проводити обстеження так, щоб це залишало можливість продовжувати роботу.

Деякі пацієнти розцінюють будь-яке нездужання через призму виклику своєму «Я». Тому вони намагаються не піддаватися хворобі, активно переборювати себе, долати нездужання і біль. Їх позиція зводиться до того, що немає такої хвороби, яку б неможливо було подолати своїми силами. При цьому часто такі пацієнти є принциповими противниками ліків («Я за все своє життя жодного разу анальгетиків не приймав», – з гордістю кажуть вони).

Паранояльний. Впевненість у тому, що хвороба є результатом якогось злого наміру. Крайня підозрілість до ліків і процедур. Бажання приписувати можливі ускладнення лікування або побічну дію ліків халатності або злому наміру лікарів і персоналу. В зв’язку з цим вони звинувачують лікарів і медичний персонал і вимагають їх покарання.